Чому ж "для себе" частіше читають мовчки? Перш за все тому, що так значно швидше. Адже в читанні вголос сама природа поклала межу для швидкості десь близько 150 слів за хвилину. Дехто може прочитати і трохи швидше, але то вже треба дуже поспішати. Цього не варто робити, бо зрозуміти таке читання слухачам важко. А в читанні мовчки наші можливості набагато більші, і треба навчитись користуватися ними. Та слід пам'ятати, що в цій навичці - чи вголос, чи мовчки - головним є хороше розуміння того, що читається.
Пояснення щодо особливостей читання вголос та мовчки потрібно для того, щоб учні свідомо виконували завдання на вдосконалення навички читання. Такі завдання мають бути неодмінно частиною кожного уроку. Одні з них спрямовані на розвиток обох різновидів читання, інші "працюють" лише на один із них. Не розглядаючи тут комплекс подібних видів роботи, підкреслимо лише потребу чітко визначити призначення, мету кожного з них. Замало встановити, що певна вправа використовується для вдосконалення навички. Обов'язково слід уточнити, про яке читання йдеться - вголос чи мовчки. Невизначеність у такій важливій справі може завдати шкоди. Наведемо зразок прийому роботи щодо того чи іншого різновиду читання.
Розгляньмо так зване читання-гудіння. Цей прийом дедалі більше поширюється. Нагадаємо, в чому його суть: учні водночас читають напівголосно певний текст. Перевага такої роботи в тому, що всі школярі - хоча б кілька хвилин, але всі - мають можливість вправлятися у читанні. Цілком очевидно, що в такому разі ущільнюється робота на уроці, збільшується час на читання, який припадає на одного учня.
На жаль, прихильники цього прийому [18, 13] не пояснюють, з якою конкретною метою він може застосовуватись. А це дуже важливо. Тож проаналізуємо цей прийом з огляду на необхідність формувати обидварізновиди читання - вголос і мовчки. На який з них "працює" читання-гудіння? Передусім на читання вголос. Про читання мовчки, як завжди, ніхто не згадує. А згадати треба, бо саме воно є у підсумку найголовнішим.
Читання-гудіння доцільно широко застосовувати на першому - букварному - етапі навчання. А далі? Теж варто, але обов'язково з чіткою вимогою, що стосується читання вголос. Наприклад: досягти чистоти у вимові скоромовки; прочитати, вправляючись у правильному, виразному інтонуванні питальних речень; прочитати, роблячи зупинки (паузи) за розміткою тексту та ін. Отже, колективне читання-гудіння дає найбільший ефект як засіб підготовки до виразного читання (вголос).
Бажано, щоб діти не звикли до думки, що самостійне - це читання напівголосно чи пошепки. А така небезпека надто реальна. Давайте придивимось, як читають "для себе" школярі середніх та й старших класів. Чи довго доведеться шукати серед них таких, що ворушать губами, шепочуть?.. Добре, якщо це буде лише кожний третій. То може, вони хоч знають про цей недолік свого читання, прагнуть його позбутися? Ні, частіше всього не знають, тож і не прагнуть. Бо їх ще в 1 класі навчили "гудіти", а потім так і не сказали, що це спосіб тимчасовий, що бажано позбуватися промовляння. Тому ще раз наголосимо: з 2-3 класу важливо привчати школярів (за деякими винятками) читати мовчки, без "гудіння".
Цілком можливо й корисно пояснити учням, що висока швидкість читанні мовчки несумісна з проговорюванням. Це ж очевидно: той, хто хоч злегка, пошепки промовляє, не може читати швидше, ніж він говорить. Більше того, встановлено, що й беззвучний "супровід" губами чи язиком по ходу читання теж помітно знижує його швидкість. Меншою мірою ніж справжнє "озвучування", але теж гальмує.
Потрібно пропонувати дітям спеціальні вправи проти цих вад чи перешкод На перших порах опрацьовують відомий текст. Вчитель нагадує про мету роботи і пропонує учням пробігти очима по тексту (абзацу з нього), приклавши до вуст пальчик. Цей пальчик "сторожує" губи, а заязиком треба пильнувати подумки, прагнути, щоб він не ворушився, не кидався допомагати очам. З часом для такої роботи починають добирати нові для дітей тексти з обов'язковою наступною перевіркою розуміння.
Ясно, що виконання такого завдання по суті, не можна точно проконтролювати (у тій його частині, що стосується малопомітних рухів артикуляційних органів). Тому тут багато важить сама чітка постановка проблеми. Як кажуть: "Хто має вуха - почує!" Адже це сором для нас, коли і дуже здібні діти не знають, що добре, а що погано в читанні, не розвивають свої здібності належною мірою.
Пропонуючи школярам на уроці читати мовчки невідомий текст, ми маємо вирішити, скільки часу давати дітям для самостійної роботи. Численні бесіди з учителями показують, що вони схильні відводити для цього надміру часу, посилаючись на потребу враховувати можливості школярів, які читають повільно. Але слід також зважати і на тих, хто читає швидко! Тож особливо слід формувати в учнів належне уявлення про те, якою є бажана швидкість читання на певному етапі навчання. Тому ми пропонуємо шлях, який дає змогу врахувати різні сторони проблеми.
Плануючи роботу на уроці, вчитель визначає, який твір чи частину його дати дітям прочитати самостійно. Далі він лічить кількість слів у цій частині і визначає час для роботи за нормою швидкості читання мовчки для певного класу.
Очевидно, не всі школярі встигнуть за цей час виконати вказане завдання. І тут є різні можливості продовжити роботу. Одна з них така. Класовод повідомляє, скільки часу пройшло, нагадує норму швидкості читання і з'ясовує, хто встиг опанувати загаданий обсяг матеріалу. Відзначивши успіхи цих учнів, він ставить їм 1-2 запитання, щоб упевнитися, що робота виконана. Запитання бажано формулювати так, щоб на них можна було відповісти дуже коротко, одним-двома словами. Далі вчитель з'ясовує, до якого місця дійшли ті діти, які читають повільніше. З цього місця він (або хтось із вихованців) починає і дочитує вголос до кінця. Після цього здійснюється загальна робота над текстом.
Як бачимо, більшу частину тексту вчитель прочитав уголос. Ніхто з дітей не залишився на півдорозі, всі змогли взяти участь в обговоренні. Але додатково було виділено 2 хвилини для інтенсивної самостійної роботи - читання мовчки невідомого тексту. Школярів учили цінувати час, показали їхні можливості здійснювати досить велику роботу за невеликий проміжок часу, формували в них уявлення про норми читання. Отже, розмежування читання вголос та читання мовчки - не лише важлива, потрібна і досить складна справа. Це ще і захопливе заняття. Воно пожвавлює уроки читання, робить їх цікавими і для учнів, і для вчителя. Якщо ви це знаєте і саме так будуєте уроки, то чудово! Коли ж недооцінювали такий підхід, то радимо спробувати провести наступний урок читання не зовсім звичайно! Діти вам будуть вдячні.
1.2 Вироблення якісних ознак читання як основне завдання уроків читання у початковій школі
Найважливіше завдання початкової школи - навчити дітей учитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книжкою. В. Сухомлинський радив учителям початкових класів: "Навчіть усіх дітей читати так, щоб вони вміли читаючи думати й думаючи читати" [48].
Такого читання навчити непросто. Необхідно створити для дитини сприятливі умови, забезпечити кваліфіковане керівництво навчанням, основою якого є знання особливостей процесу читання, володіння ефективними методами і прийомами.
Завдання читання формулюються так: завдання предмета читання у початкових класах - формувати, закріплювати, удосконалювати навички свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, розвивати потяг до самостійного читання книг. У ньому тричі вжите слово "читання" і кожного разу воно має значеннєві відтінки, зрозумілі читачеві, а саме: предмет читання ставить за мету виробити в учнів не тільки уміння читати (навички читання), а й внутрішнє бажання читати, що є усвідомленням необхідності спілкування з книжкою, бачити в цьому життєву потребу (самостійне читання).
Щойно сформульовані завдання здійснюються на двох типах уроків читання: класного і позакласного. Структура уроків класного і позакласного читання різна, але їх навчальна мета одна: удосконалювати навички читання і в підсумку сформувати активного читача. Система цих уроків включає щоденні вправи учнів у читанні під керівництвом учителя і націлює їх на самостійну роботу над книгою це розкриває їм пізнавальні можливості книги і сприяє духовному їх розвиткові. Навчити учнів читати і розуміти читане - завдання, якому підпорядковуються усі уроки читання.
Деякі малодосвідчені вчителі вважають, що спочатку в молодших (I-II) класах мета читання зводиться до того, щоб навчити читати правильно, а в III-IVкласах більше уваги буде відведено виразності читання, а тоді вжеможна домагатися усвідомлення читаного. Буває й так, що вчитель ділить уроки читання на 2 категорії: уроки "техніки" читання й уроки свідомого, виразного читання.
Такий підхід до організації уроків читання хибним буде тому, що при розмежуванні, відірваності одної якості читання від іншої буде затримуватись вироблення навичок читання.
Вже довгий час в методиці навчання мови існує такий термін, як "якості читання". Їх чотири:
1) свідомість;
2) правильність;
3) виразність;
4) швидкість.
Ці якості читання і треба виробляти в учнів початкових класів. Про це вчитель повинен дбати з першого до останнього року навчання дітей в школі.
Охарактеризуємо і зупинимось на особливостях кожної із навичок читання.
Найголовнішою якістю читання є свідоме читання, яке забезпечує уміння читати з ясним розумінням тексту, описаних подій, зв'язку між ними й уміння оцінити вчинки дійових осіб. Усе це ґрунтується на усвідомленому сприйманні учнями лексичного значення всіх слів, що завдяки граматичній пов'язаності формують думку, виражену реченням. Свідомим визначається читання, якщо учень спроможний не тільки переказати, а й висловити своє ставлення до прочитаного.