За своєю природою читання - один із видів мовленнєвої діяльності, разом із слуханням, говорінням, письмом. Психолог Т. Г Єгоров розглядав читання як вид діяльності, для якого характерні дві взаємопов'язані сторони: одна з них "виражається у рухах очей та рухах органів артикуляції", інша - в рухах думок, почуттів та намірів читця, викликаних змістом тексту. В міру оволодіння учнями процесом читання відбувається більше зближення, краща взаємодія між вказаними компонентами. "Кінцевим завданням розвитку навички читання, - пише Т. Г Єгоров, - є досягнення такого синтезу між всіма сторонами процесу читання, яким характеризується читання досвідченого читця ... Чим гнучкіший синтез між процесом осмислення і тим, що називається навичкою в читанні, тим досконаліше протікає читання, тим воно точніше та виразніше" [14].
Структурна організація мовленнєвої діяльності, як і будь-якої іншої, відповідно до теорії О. Леонтьєва, характеризується трифазністю - це мотиваційна, орієнтовно-дослідницька і виконавча фази [26].
Перша з них реалізується складним взаємозв'язком потреб, мотивів і мети дії. Основним джерелом діяльності тут є потреба. Для всіх видів мовленнєвої діяльності - це комунікативно-пізнавальна потреба. Томумотивом читання може бути спілкування з тим чи іншим автором, книгою, одержання систематично насолоди чи пізнавального впливу тощо. Метою ж читання є вилучення інформації, відтворення чужої думки за допомогою писемного тексту.
Друга фаза - орієнтовно-дослідницька - передбачає вибір засобів і способів здійснення мовленнєвої діяльності. У читанні вона спрямована на пошук необхідної книги, тексту, визначення того, яким видом читання (вголос чи мовчки) варто скористатися у певній ситуації тощо.
Третя фаза - виконавча - передбачає одержання результату в досягненні поставленої мети. Для читання це усвідомлення змісту прочитаного. Це означає, що читачеві для проникнення в смисл тексту, поданого в певній мовній формі, заданій автором, необхідно видобути з пам'яті й структури, у яких оформлений цей задум, оскільки, на думку М. Жинкіна, "кожний сприймає мовлення у своїх власних словах" [17].
Однак слід мати на увазі, що читання - це складний, багатоаспектний процес опосередкованого - через письмовий текст - спілкування, який полягає у декодуванні графічних знаків в усне мовлення (сприйняття графічної форми слова, трансформування її у звукову, тобто промовляння слів по складах чи цілих слів, залежно від рівня оволодіння технікою читання) і розумінні змісту прочитаного (слова - словосполучення - речення - тексту). Це означає, що розраховувати на повноцінне спілкування читача з автором під час читання можна лише за умов досягнення синтезу між сприйняттям, вимовою і осмисленням змісту тексту. Особливість початкового стану навчання читання полягає в тому, що засвоєння прочитаного здійснюється вже тоді, коли ще не сформована техніка читання, а осмислення ускладнюється недосконалістю усного мовлення дитини. Тому досягнення синтезу між окремими сторонами процесу читання (технікою і розумінням), що забезпечує його точність, швидкість, виразність, є найважливішою метою навчання, реалізація якої здійснюється поетапно.
Основні етапи процесу формування навички читання були встановлені психологами у 40-50 - х роках XXсторіччя.
Т. Єгоров виділяє аналітичний етап - опанування частин цілого, синтетичний етап - виникнення і становлення цілісної структури дії - і етап автоматизації - уточнення і закріплення зв'язків, сформованих в учнів на перших двох етапах оволодіння навичкою читання.
Перший, аналітичний, етап припадає на період навчання грамоти й характеризується складо-буквеним аналізом і читанням слів по складах, що дає змогу виділити два специфічних ступені: перший, пов'язаний з оволодінням буквеними позначками і поєднанням букв з опануванням складу поєднанням складів у слова.
Основні завдання, що стоять перед учнями на ступені оволодіння мовленнєво-звуковими позначками: насамперед навчатися слухати і правильно виділяти (аналізувати) звуки живого мовлення, що вимагає від дітей перебудови слуху й утворення нових фонематичних уявлень, навчитися поєднувати (синтезувати) звуко-букви в склади і слова, співвідносити слова і фрази друкованого тексту з відповідними словами і фразами усного мовлення, тобто правильно розуміти прочитане.
Одиницею читання на цьому ступені формування навички читання є буква. Дитина спочатку засвоює букви і вже потім вчиться сполучати їх у склади, слова. Тому основні труднощі навчання читання в цей час пов'язані з розпізнаванням букв, злиттям їх у склади, поєднанням складів у слова, розумінням прочитаного.
Другий, складо-аналітичний, ступінь опанування навички читання характеризується тим, що учні вже досить добре володіють мовленнєво-звуковими позначками і одиницею читання стає склад. Це суттєвий крок уперед, хоча опанування складу і не знімає зусиль читця під час читання слова в цілому. Слово набуває смислу тільки після усвідомлення всіх його складових елементів, тобто спостерігається значний розрив між процесом сприйняття й осмислюванням прочитаного, що впливає на збільшення кількості помилок, зумовлених цим процесом. Розуміння відокремлене від читання і йде слідом за ним. Темп читання уповільнений, проте відзначається його зростання завдяки перечитуванню, що пояснюється двома причинами: по-перше, тим, що прискорюється під впливом вправляння процес упізнавання складів і слів, і, по-друге, тим, що схоплена в першому читанні основна думка твору (тексту) набуває великої детермінуючої сили в процесах сприйняття.
Отже, основними труднощами на складо-аналітичному ступені є відсутність цілісних форм сприйняття і необхідність читати слова за принципом складання їх частин, відокремлення процесів сприйняття й осмислення.
Етап синтетичного читання також неоднорідний. Він починається стадією становлення синтетичних (цілісних) прийомів читання, основна особливість якої полягає в розпізнаванні слова за деякими ознаками: довжиною, конфігурацією букв і їх елементами, що виступають за рядок, тобто сприйняття окремих слів на цій стадії не викликає особливих ускладнень. Проте синтез у процесі сприйняття характеризується ще недостатньою зрілістю, оскільки є труднощі у цілісному сприйнятті словосполучень, речень, частин тексту. За словами Т. Єгорова, "пояснюється це тим, що на ступені становлення синтетичних прийомів читання єдність між розумінням тексту й сприйняттям його графічного складу ще тільки намічається, а не досягає необхідної довершеності, тобто зв'язок між зоровим аналізатором і мовленнєво-руховим знаходиться ще у стадії становлення" [14, 214]. Темп читання значно зростає, розуміння поліпшується. Зменшується кількість помилок сприйняття, проте збільшується число помилок розуміння, пов'язаних із прагненням спиратися на змістову здогадку.
Тому успіх навчання на стадії становлення синтетичних прийомів читання значною мірою визначається уміннями швидко "впізнавати слова в обличчя", тобто чітко виділяти їх характерні ознаки; зосереджувати зусилля на встановленні смислових зв'язків між фразами, реченнями, частинами тексту, швидко і точно перевіряти здогадку, що виникає, через сприйняття тексту, спираючись на зміст прочитаного.
Етап синтетичного читання, основними проявами якого є інтонаційне поєднання речень, контекстне читання, пов'язані із завершенням процесу аналізу й синтезу графічних елементів тексту відповідно до їх вимови, Т. Єгоров відносить на кінець навчання в початковій школі і вказує на можливість його подальшого безмежного вдосконалення шляхом розвитку виразності. Основне завдання - розуміння прочитаного - розв'язується тепер завдяки цілісним процесам сприйняття, які вже не викликають труднощів у читця, і вся його увага спрямовується на осмислення змісту. Темп читання на цьому ступені розвитку продовжує зростати. Помилки, що мають місце під час читання (пропуски, заміни, додавання) не порушують логіки розповіді, повторне читання спрямовується насамперед на виправлення інтонаційного аналізу й синтезу. На думку Т. Єгорова, досягнення ступеня синтетичного читання в процесі навчання є важливою передумовою виникнення до читання як діяльності.
У зв'язку з цим досить актуальним є питання про необхідність скорочення термінів формування навички і досягнення в її розвитку етапу синтетичного читання не пізніше середини навчання в початковій школі, щоб забезпечити цілеспрямоване керівництво цим процесом і зміцнити інтерес до даного виду мовленнєвої діяльності.
Розв'язання цієї проблеми стає можливим за таких умов:
• навчання дітей читати має відбуватися в єдності з опануванням і вдосконаленням інших видів мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, письма). Опора читання на різні види мовленнєвої діяльності розширює можливості читця і створює умови для формування в нього у взаємозв'язку культури мовлення і читання;
- враховуючи те, що учень на початкових етапах навчання легше розуміє текст, почутий у виконанні дорослого, ніж прочитаний самостійно, з метою формування позитивної мотивації до роботи з книгою необхідно, починаючи з першого класу, передбачити на уроках читання організацію слухання різноманітних текстів. Воно має поєднуватись з самостійним читанням учнів. Дитина в процесі слухання художніх творів повинна навчитися орієнтуватися в темі та змісті тексту, виражати свої судження щодо прослуханого з тим, щоб надалі здійснювати подібну роботу під час самостійного читання. З цією метою в класі має бути створене необхідне книжкове середовище, яке дало б змогу розширити уявлення дітей про жанрову і тематичну розмаїтість літератури, формувало б у них прагнення до активного спілкування з книгою та її автором;