Дієвідміну дієслова можна визначити:
а) за 3-ю особою однини, якщо наголос падає на закінчення: веде, береже, принесе (І дієвідміна); біжить, кричить, шумить (II дієвідміна);
б) за 3-ю особою множини за закінченнями -уть (-ють) і -ать (-ять): пишуть, виконують, клопочуться (І дієвідміна); нівечать, чистять, дивляться (II дієвідміна) [54, 371].
Безпохибно дієвідміна дієслова визначається за основою інфінітива (неозначена форма без суфікса -ти: працювати, терпіти, чистити, допомогти). Якщо основа інфінітива закінчується суфіксами -і- (-і-), -и- або після шиплячого -а- і цей суфікс у 1-й особі однини випадає, то дієслово належить до II дієвідміни. Якщо дієслово не відповідає цим умовам, то воно належить до 1 дієвідміни.
Наприклад, дієслова гуркотіти — гуркочу, гоїти — гою, ходити — ходжу, бачити — бачу, кричати — кричу, одержати — одержу (у яких суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають) належать до II дієвідміни: гуркотиш, гуркотить... гуркотять; гоїш, гоїть... гоять. Дієслова молоти, боротися, в'янути, класти, повзти, гуркотати, дихати, стругати (у яких немає суфіксів -і-, -и- та після шиплячого -а-), радіти — радію, синіти — синію, бажати — бажаю, помічати — помічаю (у яких ці суфікси не випадають) належать до 1 дієвідміни: гуркочеш, гуркоче... гуркочуть; радієш, радіє... радіють.
Іноді дієслова, подібні за звучанням і однакові або близькі за значенням, залежно від їхнього звукового оформлення можуть належати до різних дієвідмін, наприклад: брязкотати — брязкочу, брязкочеш... брязко-чуть і брязкотіти — брязкочу, брязкотиш... брязкотять; слати — стелю, стелеш... стелють і стелити — стелю, стелиш... стелять; волокти — волочу, волочеш... волочуть і волочити — волочу, волочиш... волочать.
Таким чином, ознайомлення з поняттям дієслова як частини мови у початковій школі підпорядковується вирішенню таких завдань: узагальненню та розширенню уявлення учнів про лексичне значення дієслів; удосконаленню уміння точно і влучно добирати дієслова для передачі своєї думки; формуванню початкових уявлень про основні граматичні категорії дієслова; виробленню навичок правопису.
1.3. Система вивчення дієслова у початкових класах
Взаємопов'язане вивчення компонентів мовної системи — це одна із визначальних умов шкільного навчання. Історія розвитку школи свідчить про те, що коли одній із сторін мови приділяється в школі більше уваги або будь-яка сторона ізолюється із загальної системи роботи з мови, то навчання не буде оптимально результативним і виникає необхідність його перебудови.
Ідея вивчення мови в школі як цілісного явища вперше одержала розвиток у працях К.Д.Ушинського [30, 68]. Принцип взаємопов'язаного вивчення лексики, фонетики, етимології, синтаксису, орфографії був упроваджений в його "Рідному слові". Сьогодні ж особливої уваги набули обґрунтування, відображення в програмах та реалізація в навчально-методичних комплексах ідеї міжрівневих мовних зв'язків.
У сучасній лінгвістичній науці визначено п'ять основних рівнів мови: фонетико-фонематичний (фонологічний), лексико-семантичний, словотворчий, морфемно-морфологічний і синтаксичний [38]. Діалектична єдність існуючих сторін (рівнів) мови виражається в її комунікативній функції, де кожен із названих мовних компонентів органічно взаємопов'язаний з іншими.
Структуру початкового курсу української мови, яка існує нині в чотирирічній початковій школі, побудовано за принципом змістового узагальнення. Цей принцип, визначений В.Давидовим, полягає в тому, "що засвоєння знань загального й абстрактного характеру передує знайомству з більш частковими і конкретними знаннями — останні мають бути виведені з перших як із своєї єдиної основи" [53, 85].
Але аналіз діючих підручників з української мови для 1-4 класів свідчить, що основну увагу в роботі над словом у них спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорій. Робота над розділом "Морфо-логія" в цих підручниках зводиться до вивчення частин мови. Завдання ж лексичного, фонетичного, синтаксичного характеру є епізодичними, а в багатьох вправах, які стосуються вивчення частин мови, вони відсутні. Тому вивчення слова, його лексичних, фонетичних і граматичних значень на синтаксичній основі є тим продуктивним шляхом, який допоможе органічно поєднати в єдиний процес оволодіння молодшими школярами елементами лексики, фонетики, морфології та синтаксису в процесі їхньої активної мовленнєвої діяльності.
За словами методиста М.Н.Пархоменка, „дієслово — це найгнучкіша частина мови, яка має величезну кількість граматичних форм, що з успіхом можуть замінювати одна одну. Все це дає можливість проведення лексико-граматичної роботи” [47, 45]. Тому методисти (С.Дорошенко [30], Т.В.Чуйко [58]) ознайомлення з поняттям дієслова як частини мови підпорядковують вирішенню таких завдань:
- узагальненню та розширенню уявлення учнів про лексичне значення дієслів;
- удосконаленню уміння точно і влучно добирати дієслова для передачі своєї думки;
- формуванню початкових уявлень про основні граматичні категорії дієслова;
- виробленню навичок правопису [30, 168-169].
Одночасно проводиться лексична робота у таких напрямах:
1) збагачення словника — засвоєння нових слів або нових значень уже відомих учням слів;
2) уточнення словника — виявлення відмінності між антонімами, синонімами, аналіз багатозначності слів;
3) активізація словника — введення виучуваних лексем у мовленнєву діяльність учнів;
4) усунення з дитячого словника нелітературних слів — діалектних, просторічних, заміна їх літературними [58, 187].
Виконання вправ дає змогу простежити вживання видо-часових форм як засобу зв'язності тексту. Вивчення формальних ознак дієслова поглиблює знання учнів про значення цієї частини мови, сприяє розвитку абстрактного мислення.
Дієслово — досить складна граматична одиниця, тому вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в початкових класах дається в елементарному вигляді і розподілене за класами.
Програма [50] орієнтує на організацію роботи з теми «Дієслово» у таких напрямках: формування загального поняття про дієслово, розвиток умінь встановлювати його зв'язок у реченні з іншими словами; розвиток уявлень про здатність дієслова змінюватися за часами та родами (у минулому часі), спостереження за використанням дієслів-синонімів, дієслів-антонімів, за вживанням дієслів у переносному значенні у текстах; спостереження за функціонуванням неозначеної форми дієслова; формування вмінь використовувати дієслова, що відповідають ситуації спілкування.
У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на питання що робить? або що роблять?, і визначають можливих виконавців перелічених дій.
У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і предметів, відповідають на питання що робити? що робить? що роблять? що робив? що буде робити?, називаються дієсловами. Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часовими формами дієслова й формами однини/ множини. Крім цього, другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми дієслів, орієнтуючись на кількість виконавців за зразком «один — багато», спостерігають за дієсловами, близькими й протилежними за значенням, складають речення з різними формами дієслів за поставленими питаннями.
Основним завданням вивчення дієслова в 3 класі є формування поняття «дієслово як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідомлення специфіки неозначеної форми дієслова.
Робота над дієсловом у 4 класі становить собою вищу сходинку в системі його вивчення. Поряд із поглибленням знань про дієслово як частину мови, здобутих учнями на попередніх етапах навчання (лексичне значення дієслова, зміна за числами, часами, родами (в минулому часі), четвертокласники оволодівають дієвідмінюванням дієслів, вчаться розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієслова в різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються іншими, усвідомлюють правопис особових закінчень дієслів І та II дієвідмін.
Під час вивчення теми «Дієслово», як наголошує С.І.Дорошенко, слід „сформувати в учнів початкове уявлення про дієслово як частину мови; розвинути уміння свідомо вживати дієслова в усному і писемному мовленні; виробити навички правопису особових закінчень найбільш уживаних дієслів І та II дієвідмін. Усі ці завдання розв'язуються одночасно” [30, 168].
Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що:
– дієслова — це слова, що називають дію;
– дієслова відповідають на питання що робить? що зробить? [60, 64].
Для того, щоб учні наочно уявили, що дієслова називають дію, можна запропонувати їм пригадати дії, які вони виконують, наприклад, під час фізкультхвилинки. Учитель записує названі дітьми дієслова на дошці і просить пояснити, чим схожі ці слова? (Називають дію.) Термін «дієслово» повідомляє учитель.
Наявність значної кількості граматичних категорій дієслова зумовлює поступове засвоєння дітьми питань, на які відповідає ця частина мови. Якщо в період навчання грамоти учні усвідомлюють необхідність постановки до слів – назв дій питань що робить? що роблять?, які допомагають розпізнавати дієслова серед інших слів, то пізніше вони знайомляться з питаннями, які готують їх до усвідомлення категорій часу і виду [27, 43].
Звичайно, учні початкових класів ще не можуть розібратися в смислових і формальних особливостях видів дієслова, хоча практично вони майже правильно володіють видовими значеннями і формами цього класу слів. Загальне поняття про дієслово в основному формується в 2 класі, у 3—4 класах воно розширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловами становлення (червоніти, біліти) і стану (спати, хворіти) [50]. У цьому плані корисно організувати словотворчу роботу: утворити дієслова від прикметників (зелений — зеленіти) або іменників (вечеря — вечеряти).