Смекни!
smekni.com

Використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках "Я і Україна" в початковій школі (стр. 4 из 11)

Народні прикметиприродознавчого характеру – це сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов’язуються з кліматичними чи погодними змінами [6].

В них відображені зміст і особливості народного світосприймання, знання, які виконують у житті орієнтуючу, регулюючу і прогнозуючу функції. Такі згустки народних спостережень, передбачень часто зафіксовані в крилатих виразах, усталених висловлюваннях. У прикметах та віруваннях сконцентровані результати багаторічних спостережень дідів і прадідів над явищами природи, порами року, флорою і фауною рідного краю. Наприклад: "Багато хрущів весною — на жарке літо", "Не руйнуй гнізда ластівки, бо будеш з ластовинням" та ін.

Прикмети погоди, що передавалися з покоління в покоління, постійно перевірялися та доповнювалися безпосереднім досвідом людей. Про те, що люди дуже уважно і вдумливо спостерігали найменші зміни погоди, свідчить різноманітна народна термінологія. Так, “годиною” називали ясну і сонячну погоду, “негодою” – погану погоду. Відповідно зиму називали “погожою”, “хазяйською”, “сирітською”, “гнилою”.

При цьому під педагогічним потенціалом народних прикмет розуміємо сукупність можливостей педагогічного впливу на особистість, що формується й розвивається, а також їх можливостей цілеспрямованого використання в навчально-виховному процесі. Народні прикмети одухотворяють природу, вчать дітей берегти, примножувати та пізнавати її особливості, закони розвитку. Вони є складовою частиною багатьох галузей народних знань — народної біології, астрономії, медицини, метеорології, хліборобської справи тощо. Народні прикмети у цікавій, нерідко дотепній і кмітливій формі розкривають важливі грані життя природи, людей. Глибоке знання народних прикмет сприяє підготовці молоді до самостійного життя, успішної трудової, господарської діяльності в майбутньому [5].

Програма навчального курсу “Я і Україна. Довкілля” дає можливість посилити дійовість, практичність навчання, його вияви на розвиток творчих здібностей шляхом використання народних прикмет природознавчого характеру. Важливою умовою формування творчого мислення через природу є організація спостережень. Вони розпочинаються з розвитку молодших школярів уміння бачити природу. Адже відомо, що дивитися - це не означає бачити. Уміння бачити, уміння помічати те, що на перший погляд, не відрізняється чимось особливим, - це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки [3].

Вчитель не повинен обтяжувати дитину лавиною знань про предмет, а вміти відкрити перед нею в навколишньому світі щось одне, але так, щоб залишилось щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще повернутися до того, про що вона дізналася. Саме здатність молодшого школяра до знаходження невідомого у відомому, незвичайного у звичайному, до постановки запитань, які фіксують невідоме, виступають як ланка народження проблеми, як етап з якого починається розгортання мислительного пошуку. У цьому аспекті використання народних прикмет природознавчого характеру, покликане виконати вище згадані завдання, оскільки дають дітям не лише знання, а й збільшують рівень пізнавального інтересу, рівень дослідницьких вмінь на основі власних спостережень [11].

Цінність спостережень за природою полягає в тому, що в дітей виробляється певний стиль мислення і в процесі мислення вони прагнуть до конкретних фактів, перевіряючи правильність і стан практикою, досвідом. Дослідницький підхід є рисою мислення учнів, які прагнуть як найглибше перевірити правильність висновків про закономірності явища природи. Дослідження правдивості народних прикмет сприяє самостійності, творчому характеру розуму. На уроках серед природи діти спостерігають, досліджують середовище, в якому живуть, перевіряють народні прикмети, пов’язані з погодою, знаннями в рослинному, тваринному середовищі [31].

При ознайомленні учнів з багатогранністю навколишнього світу шляхом використання народних прикмет природознавчого характеру формується гармонійно розвинута особистість, в якій розвивається уявлення, що природа єдине ціле, виробляються інтелектуальні і практичні вміння, виховується шанобливе ставлення до природи, формується науковий світогляд, біоцентричне, екологічна культура мислення, вміння пізнання дійсності, що задовольняють потяги дитини до дослідництва і висновків, конструювання комунікації.

Використання народних прикмет природознавчого характеру на думку педагогів дозволяє вирішити наступні завдання:

- розкриття цілісності природи;

- моделювання зв’язків між живою і неживою природою;

- формування уміння порівнювати, класифікувати, встановлювати подібність за аналогією;

- розвиток уміння доводити істинність судження.

- оволодіння зазначеними вміннями шляхом залучення до самостійного пошуку знань;

- поєднання теоретичної і практичної підготовки молодших школярів, тобто на основі знань формувати в учнів практичні вміння [27].

Перевірені багатовіковим досвідом надбання народної мудрості становлять ідейно-моральну основу виховання, яке має національні та загальнолюдські аспекти. Пошуки активних форм і методів роботи, навчально-виховного процесу сприяють, щоб ефективність уроків природознавства була якомога вищою.

Освіта і виховання є найважливішими компонентами культури, яка й усьому світі розвивається національними шляхами. Виховання — це насамперед "вбирання" в себе кожною особистістю духовності культури рідного народу, його національного духу, буття. Відтворюючи себе з покоління в покоління (фізично і духовно) і турбуючись про свою вічність буття в дружнім колі народів світу, кожна нація (етнос) піклується про виховання дітей, щоб вони продовжували у віках культурно-історичні традиції батьків, дідів і прадідів.

Продовжуючи традиції народного передбачення, учні переконуються в тому, що люди праці проводили постійні спостереження за сонцем, місяцем, небом, хмарами, вітром, рослинами і тваринами, відкриваючи певні закономірності і фіксували їх у прислів'ях, приказках, прикметах. Народ помічав за народним календарем закінчення літа знаменує день Маковея, "Першого Спаса", (14 серпня). У цей день можна було востаннє робити хліборобські толоки. За народними спостереженнями, починається відліт у вирій ранніх птахів. У храмах освячують воду, квіти, голівки маку. 19 серпня починається другий, або "Великий Спас". Це одне з найбільших народних землеробських свят. Зібрані овочі, фрукти, ягоди, гриби, мед тощо несуть освячувати до храмів. У таких звичаях кінця літа -- гідність господаря землі, гордість за високі врожаї. Народ освячує, поетизує нелегку хліборобську працю і, як дорогоцінну естафету, передає свою працелюбність, хазяйновитість, творчу підприємливість у спадок підростаючим поколінням. Участь учнів, у таких традиціях, звичаях формує в них пошану до важкої хліборобської праці, вчить розуміти її високу красу [20].

Народний календар виконує життєво важливу функцію прогностика погоди, інших явищ, природи, видів трудової діяльності людини, поведінки. Календар втілює в собі відомості про походження українських, в тому числі регіональних назв місяців, а також пов'язані з ними крилаті вирази, жанри фольклору. Кожна людина-трудівник, яка не відірвалася від рідного народу постійно використовує прогностичні функції народного календаря, щоб краще організувати своє життя, господарську діяльність, побут і дозвілля. Тим більше це стосується молоді, у якої обмаль життєвого досвіду. Тому пізнання народного календаря як прогностика вкрай необхідне для учнів. Вивчаючи прогностичні функції народного календаря, учні вчаться творчому мисленню: вони аналізують, зіставляв географічні, біологічні, метеорологічні і астрономічні фактори, відшукують між ними взаємозв'язки і взаємозалежності, роблять узагальнення, доходять самостійних висновків, які збігаються з народними спостереженнями, прикметами [22].

У житті часто бувають нестандартні, а то й екстремальні ситуації (в лісі, на воді, вночі тощо), тому глибоке пізнання учнями народного прогнозування, методів і прийомів орієнтації в будь-яких драматичних обставинах сприяє зміцненню здоров'я, попередженню трагічних випадків.

Для кожного учня життєво необхідним є вивчення прогнозуючого потенціалу народного календаря, який стосується змін погоди, уміння знати народні прикмети: "Вінця навколо сонця — на дощ", "Небо над лісом посиніло — буде тепло", "Зірки стрибають — на мороз", "Не до Різдва йде, а до Великодня: вночі тріщить, а вдень плющить" та ін.

Народні передбачення сприяють правильному веденню господарства, готують учнів до самостійної трудової, виробничої діяльності. Наприклад: "Дощ на зелені святки — будуть великі достатки", "Сонце в кругах — до урожаю", "На стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб — до плуга", "На Благовіщеня виносять вулики з бджолами тощо.

Народний календар як прогностик визначає також строки, в які найдоцільніше і дорослим, і молоді займатися побутовими справами, проводити дозвілля, реалізовувати певні норми, стиль і спосіб поведінки. Наприклад: "З Юрія хороводи, з Дмитра — вечорниці", "Великий піст усім притисне хвіст", "Прийде Влас – з печі злазь" та ін. [42].

Календарні прогностичні спостереження, мудрі настанови народу привчають учнів все глибше розуміти природу рідного краю, вчасно ставити і розв'язувати природоохоронні завдання, уникати зайвих турбот, ускладнень у житті, не допускати прорахунків у господарських справах.

Матеріали про народний календар як прогностик використовуються на уроках народознавства, рідної мови та літератури, географії, фізики, астрономії, в багатогранній позакласній і позашкільній роботі.

Народ, навчання і виховання - ці поняття взаємопов'язані, вони не існують одне без одного. Адже так повелося в історії людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Саме так створюється історія матеріальної і духовної культури нації, народу, формується його самосвідомість. Народ завжди виступає учителем і вихователем молодшого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру. Тільки народне виховання, зауважував К.Д.Ушинський, є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайної впливової сили на формування національного характеру, національної психології людини [21]. Перлини виховної мудрості народу, невичерпна своєрідна скарбниця форм і засобів народного навчання та виховання становлять золотий фонд народної педагогіки, одного з чинників колективної народної творчості.