Смекни!
smekni.com

Використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках "Я і Україна" в початковій школі (стр. 7 из 11)

На кінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних, оформлялася дипломна робота та з’ясовувалися подальші перспективи використання розробленої методики використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна».

Експериментальне дослідження проводилося на базі 4 класу Староміщинської ЗОШ І – ІІ ступенів Підволочиського району Тернопільської області. Формуючим експериментом було охоплено 22 учні експериментального класу. Одержані результати порівнювалися із аналогічними показниками 23 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикою навчання.

Плануючи процес використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна» ми враховували необхідність наступних дій:

· визначення місця і функцій процесу використання народних прикмет природознавчого характеру у структурі уроку;

· передбачення методичних та практичних труднощів, які можуть виникнути під час роботи;

· визначення змісту, обсягу та форми поставлених завдань;

· планування процесу використання народних прикмет природознавчого характеру через подачу навчальних завдань невеликими, логічно завершеними частинами;

· обґрунтування раціональних способів перевірки навчальних завдань.

У процесі організації процесу використання народних прикмет природознавчого характеру у процесі учбової діяльності ми, перш за все, навчали дітей працювати із наочними посібниками, приладами, підручником тощо, ставили перед ними мету, завдання та спільно визначали шляхи його виконання.

2.3 Формування пізнавальної активності молодших школярів під час використання народних прикмет природознавчого характеру на уроках «Я і Україна»

Серед основних завдань, які стоять перед школою і кожним учителем, є формування в учня позитивної мотивації до навчальної діяльності та мотивації, яка б спонукала його до наполегливої самостійної роботи. Найголовнішим мотивом педагогічної діяльності людини, який постійно збуджує її до пошукової істини є пізнавальний інтерес. Його можна визначити як позитивне оцінне ставлення суб’єкта до своєї діяльності, вибіркову спрямованість людини на об’єкт і явища навколишньої діяльності [5]

Виховання в дітей стійких пізнавальних інтересів, їх розвиток завжди були актуальною проблемою. Методи та прийоми активізації пізнавального інтересу майбутнього громадянина, пробудження його інтелектуальних та моральних сил, повне використання емоційного резерву – ось правильний шлях для перетворення об’єкта педагогічного процесу на суб’єкта.

Пізнавальний інтерес на рівні структурної одиниці спрямованості особистості свідчить про те, що учень не тільки охоче засвоїв ту чи іншу інформацію, але його відрізняє міцно сформована потреба в якійсь пізнавальній діяльності, сильні та стійкі мотиви цієї діяльності [27].

Завжди є постійна увага дослідників (Л. Виговський, О. Дусавицький, О. Киричук, Н. Морозов, Г. Щукіна та ін.) до різноманітних аспектів формування пізнавальних інтересів. Встановлено, що пізнавальний інтерес активізує всі психічні процеси людини, на високому рівні розвитку збуджує до постійного пошуку. Кожен учитель мріє про те, щоб його учні виросли допитливими людьми, «щоб у юному серці запалав вогник жадоби пізнання». Але як запалити цей вогник? З цього приводу В.О. Сухомлинський зазначив, що саме від нас дорослих залежить, чи відчуває дитина красу пізнання. Великим можливостями для розвитку пізнавальних інтересів є уроки природознавства в початковій школі [25].

Серед критеріїв рівня сформованості пізнавальної активності на уроках «Я і Україна» ми виділили наступні:

1. Мотиваційний – характер мотивації учня, рівень пізнавального інтересу, здібність до цілепокладання;

2. Когнітивний – рівень володіння знаннями, вміннями, навичками;

3. Емоційно – вольовий емоційне відношення до діяльності, вольові риси.

На основі цих критеріїв ми виділили чотири групи учнів, відповідно до рівнів сформованості критеріїв пізнавального інтересу [18]:

Перша група молодших школярів – рівень безініціативності – об’єднана байдужим відношенням до навчання. Саму необхідність вчитися учні пояснюють вимогами дорослих (вчителів або батьків). Часто пізнавальний інтерес та мета навчання відсутні. Наявні знання мають поверховий характер на рівні уявлень, вони мало пов’язані з життєвим досвідом. Здебільшого учні є пасивними та аморфними в навчанні. Навчальні вміння та навички здійснюються тільки під керівництвом та тиском з боку вчителів. У разі виникнення ускладнень та помилок йде руйнування діяльності, що дозволяє говорити про відсутність вольових рис. Емоційних відношень до навчання не виявляють. Учні цієї групи взагалі безвідповідально відносяться до навчання. У цих учнів відсутнє бажання вступати у спілкування з оточуючими і вести діалог, тому й комунікативні навички розвинуті слабо.

Для другої групи учнів – рівень ситуативної пізнавальної ініціативності – характерною є нестійка мотивація, орієнтована тільки на успішне досягнення результату. Пізнавальний інтерес виявляється тільки під впливом зовнішніх стимуляторів та базується на задоволенні особистісної допитливості в емоційно – приваблюючих ситуаціях. При цьому молодші школярі цього рівня сформованості пізнавальної ініціативності обмежуються лише стереотипними діями, що не потребують затрат значних зусиль. Учні цієї групи усвідомлено приймають цілі ззовні та дотримуються їх на рівні знань та розумінь, тобто спроможні трансформувати вивчений матеріал з однієї форми вираження в іншу, при цьому пояснюють його, роблять припущення стосовно подальшого перебігу подій. Проявляють навчальні вміння, діючи не за прикладом, а за алгоритмом. Що стосується виконання додаткових завдань, то учні цього рівня виконують лише ті завдання, що виконуються усіма учнями. Взагалі, можна сказати, що учні пристосовуються до потреб середовища. Навчання визиває нестійкі позитивні емоції в деяких навчальних ситуаціях. Учні цієї групи є здібними до реалізації своїх особистісних якостей, які є яскраво вираженими, але вольові якості при цьому виявляються досить рідко та імпульсивно, що робить учня неспроможними діяти у ситуаціях, що потребують неординарного підходу або нових прийомів. Відповідальність переживається, але не завжди виявляється.

Третя група учнів характеризується розвинутими навчально–пізнавальними мотивами, що базуються на розумінні та усвідомленості необхідності та важливості знань, прагненням досягти високих результатів в межах вимог, що висуває вчитель, прагненням зайняти певну позицію у відносинах з однолітками, заслужити авторитет. Пізнавальний інтерес у учнів цієї групи відносно стійкий. Разом із вчителем, а також самостійно представники цього рівня ставлять цілі навчання та беруть участь у пошуках раціональних шляхів їх досягнення. Провідні знання знаходяться на рівні розуміння та використання в нових навчальних ситуаціях. Виявляють вміння оперувати законами та теоріями в конкретних практичних ситуаціях, частково володіють прийомами активізації мислительної діяльності: аналізом, синтезом, узагальненням та систематизацією. Вміння отримують характер звичного, усвідомленого, мимовільного. Дії більш емпульсивні, інтуітивні, відносно більше мають відтворюючий характер, ніж творчій. Виявляють стійке позитивне відношення до навчальної діяльності репродуктивного характеру, але емоційна реакція більш спрямована на результат, ніж на сам процес пізнання. В вольовій сфері переважають відповідальність, цілеспрямованість, старанність та виконливість.

Четверта група учнів – рівень творчої пізнавальної ініціативності – демонструє стійкі творчі проявлення пізнавальної ініціативності. Для дітей цієї групи звичним є стійкий пізнавальний інтерес, який виявляється у намаганні пізнати складні теоретичні питання окремих наук, дійти до сутності явищ. Закономірність стає не кінцевим пунктом процесу, а проблемою, самостійною метою дослідження. Розвинуто самоцілепокладання та вміння вибору шляху його досягнення. Учні є гарно проінформованими. Вони спроможні приймати рішення, виявляючи при цьому автономність, та несуть відповідальність за нього. Знання знаходяться на більш високому інтелектуальному рівні, вони міцні та усвідомлені. Учні в змозі самостійно їх використовувати. Навчальні вміння виявляються у здібності обирати з відомих їм засобів рішення найбільш раціональні та дієві у даній ситуації, продумувати наслідки застосування відібраних засобів. Діти цієї групи усвідомлено володіють вмінням саморегуляції, самоорганізації та навичками самоконтролю. При вирішенні завдань виявляють нестандартність рішень, ерудованість, часто беруть на себе роль лідера. Для учнів є характерною розвинута навчальна інтуіція. Емоційна сфера навчання стійко позитивна, навіть при зіткненні з ускладненнями. Яскраво виражена емоційна реакція на сам процес пізнання. Найбільш вираженими вольовими рисами учнів, у яких сформована творча пізнавальна ініціативність, виступають енергійність, критичність, рішучість та креативність.

Таким чином, дана класифікація рівнів з їх критеріями була використана нами при проведенні діагностичних заходів стосовно моніторінгу формування пізнавального інтересу ході формувального та констатуючого етапів експерименту.

У процесі експериментального дослідження нами проводилися контрольні заміри рівня знань учнів експериментального і контрольного класів. З метою визначення ефективності експериментального дослідження у підвищенні ефективності процесу навчання учнів 4 класів учням пропонувалися серії контрольних завдань. Це були завдання на визначення змістовності і дієвості знань, набутих у процесі використання народних прикмет природознавчого характеру. У процесі перевірки завдань враховувалася правильність і повнота виконання роботи, свідомість і самостійність її виконання. Перевірку виконання завдань ми проводили диференційовано, у процесі діалогу, не виділяючи в окремий етап уроку і передаючи функції учительського контролю самим учням — у разі організації самоконтролю та взаємоконтролю. Для організації самоконтролю використовувалися переносні дошки з відповідями, підписами; таблиці, схеми тощо.