Виховна активність сім’ї — це свідомий, систематичний і планомірний, узгоджений вплив батьків з метою формування відповідних якостей особистості.
Ця активність за дослідженнями Р. Капралової,вимірюється рядомпоказників, а саме:
1) розумінням цілей виховання; наявністю конкретних виховних завдань;
2) єдністю і узгодженістю вимог дорослих членів сім’ї до дитини, щоденним спілкуванням з дитиною;
3) цілковитою обізнаністю про життя дитини (сфера інтересів і запитів, престижні справи, особисте розуміння і ставлення до власних успіхів, та невдач, стосунки з членами шкільного колективу, громадсько-корисна робота, друзі тощо);
4) стійкими зв’язками з класоводом, пошуками педагогічних рекомендацій, порад, що підвищують ефективність сімейного виховання, володінням психолого-педагогічними знаннями про виховання; участю у навчально-виховній роботі школи [64, с.197-208].
Є чимало таких сімей, виховна активність яких характеризується перерахованими ознаками. Але є ще сім’ї, де побутує безсистемний вплив на дітей, сім’ї з низьким чи нестійким рівнем виховної активності. Знання рівня виховної актійвності кожної сім’ї (високий, середній, низький) дало можливість працювати з сім’ями індивідуально і диференційовано, приділяти особливу увагу і надавати необхідну допомогу сім’ям з низьким рівнем сформованості цієї якості.
При впровадженні в практику нашої роботи такої форми як “Педагогічна школа” для батьків, ми, насамперед переслідує таку мету:
—допомогти батькам осмислити державну і особистісну відповідальність за справу сімейного виховання дітей;
— забезпечити поетапне і безперервне нагромадження батьками системи знань, умінь і навичок, необхідних для успішного виховання дітей [53, с.164-178].
Окрім того, така форма співпраці а батьками передбачала вироблення педагогом певних рекомендацій щодо впливу на дітей в умовах сім’ї. Ефективних результатів, як ми переконалися в процесі дослідження можна досягнути при добре продуманому плануванні консультативної роботи, педагогічно доцільномувідборі тематики групових і індивідуальних консультацій тісно пов’язувати з тематикою “педагогічної школи” і батьківських зборів [82, с.84-97].
Індивідуальний або груповий характер занять консультативного пункту залежать від специфіки теми та від кількості зацікавлених нею батьків. Особливої уваги, на наш погляд потребують індивідуальні форми роботи з батьками всіх рівнів педагогічної активності, індивідуальна бесіда педагога з батьками, має бути розмовою двох зацікавлених сторін за долю дитини з метою допомогти їй і захистити. Під час такої розмови на фоні загальних вікових особливостей дітей, слід показати їхні індивідуальні, потенційні можливості, що виявив учитель під час спостережень, бесід з педагогами-предметниками, а також при вивченні результатів практичної діяльності своїх вихованців. Разом з тим, сучасний вчитель, не повинен замикатися в своїх педагогічних судження, ґрунтуючись лише на власному досвіді, а залучати до цієї роботи шкільних психологів, соціологів, педіатрів інших необхідних спеціалістів [65, с.79-83].
Важливу роль, в плані нашого дослідження, мають також засоби наочності, пропаганди передового досвіду сімейного формування особистості молодшого школяра і досягнення сучасної педагогічної науки.
Таким чином, педагогічно виправдана і вміла організована робота дала можливість індивідуалізувати і диференціювати роботу з батьками, а також сприяла більш ефективному впливу на формування педагогічно вірного мислення батьків всіх рівнів педагогічної освіченості у справі сімейногоформування особистості молодшого школяра.
Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників:
1. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними.
2. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.
3. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.
4. Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.
5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми [59, с.19-49].
Особливості стосунків батьків і дитини, пов'язані з рівнем їх взаєморозуміння, формують і специфічний стиль спілкування між ними. Деякі батьки будують стосунки з дитиною на довірі й повазі. Інші вважають, що не обов'язково переконувати дітей у правомірності своїх вимог. У першому випадку формується дружній стиль спілкування, який грунтується на проханні, пораді, доброму гуморі, підбадьорюванні, тобто такий, який сприяє формуванню в дітей почуття власної гідності, розвиває максимальну самостійність і доброзичливість; у другому - складається наказовий (командний) стиль спілкування, який проявляється в безапеляційному тоні, вимогах безумовної слухняності, в надмірній різкості, залякуванні тощо. Він формує скритність, безініціативність, озлобленість, жорстокість, низький рівень людської самоцінності, звичку до сліпої підкори [45, с.300-312]. Ми пропонуємо розглянути ролі батьківської поведінки за Л.Івановою (див. додаток Б).
Отже, процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:
— використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку як учителів, так і батьків;
— довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;
— педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї. Класний керівник — особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;
— життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога.
Висновки
В ході нашого дослідження ми дійшли висновку, що одним із найважливіших інститутів формування особистості є сім’я.
Формування особистості — процес соціального розвитку людини, становлення її як суб’єкта діяльності, члена суспільства, громадянина.
Серед психолого-педагогічних проблем, які впливають на формування особистість дитини є:
1. Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються
через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя,
мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспіль
ства чи окремих його соціальних верств.
2. Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування
саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке
добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впли
ви. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.
3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з
різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації
дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей
поза сім'єю.
4. Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що
базуються на любові і симпатії.
Важкий економічний розвиток країни призводить до того, що в Україні збільшується кількість однодітних сімей.
Однодітнасім’я – це сім’я, де виховується одна дитина.
Виділяють такі типи однодітних сімей: класична сім’я, сім'я змішана, сім'я неповна, сім'я, побудована на основі цивільного шлюбу,материнська сім'я, прабатьківськасім'я.