Смекни!
smekni.com

Формування особистості молодшого школяра в однодітних сім ях (стр. 4 из 16)

Проектуючи цю функцію на однодітну сім’ю, то можна зробити такий висновок, що дитина з такої сім’ї більш впевнена, знає свої права, обов’язки.

Усі соціальні функції сім’ї задовольняють як суспільні, так і особистісні потреби людей. Різнобарвність функцій сім’ї свідчить про її поліфункціональність. Соціологія може розглядати сім’ю під різними кутами зору, виділяючи ті чи інші її аспекти. Економічний аспект буде мати на увазі внесок сім’ї як інституту у сферу економіки, політичний – у сферу політичної діяльності, а духовний – у духовну сферу [78, с.53].

Виділити якісь сталі функції сім’ї неможливо. Кожен науковець, який займається вивченням сім’ї виділяє свої функції (див. додаток В).

Важко знайти батька чи матір, які б незалежно від їхнього віку, національності, місця проживання і рівня освіти не бажали щастя своїм дітям, не мріяли про те, щоб вони виросли здоровими, розумними і чуйними до інших, у першу чергу до батьків та рідних. Однак в житті таке виховання і взаєморозуміння досягається не завжди. Протягом усієї історії розвитку людства і становлення сім'ї, зокрема її виховної функції, так і не вдалося знайти єдиного універсального рецепту успішного сімейного виховання. Однакових дітей, як і однакових батьків, не існує. Кожна особистість неповторна і самооцінна, і в питаннях взаємин між ними завжди потрібно виходити саме з цього [38, с.198].

Взаємини з наукової точки зору, як спосіб стосунків між окремими людьми, що базуються на симпатії або антипатії, виражають позицію кожної особистості, що спрямована на того, з ким вона вступає в контакт. Тобто, провідне місце у взаєминах належить емоціям. Об'єктивною оцінкою взаємин виступає спільність інтересів, ближніх чи віддалених цілей, поглядів. Взаємини аналізуються і формуються в спілкуванні, яке конкретно реалізується через мову, міміку і жести, співпрацю, співпереживання, різні форми поведінки. Вони передбачають обмін думками, ціннісними установками, вивчення реального досвіду сторін з метою встановлення взаєморозуміння. Тільки при збалансованій взаємодії виникає симпатія, дружба, любов, довіра. Порушення балансу між сторонами веде до ущемлення особистісного "Я", наслідком чого бувають образи, пригніченість, невпевненість, страждання, недовіра, небажання співпрацювати[13, с.17].

Життя засвідчує, що взаємини між людьми, зокрема між батьками і дітьми, не завжди бувають гуманними. Сутність гуманних взаємин – це різновид моральних стосунків, які виявляються, в доброзичливості, довірі, повазі, справедливості, нетерпимості до зла, жорстокості, насилля. Гуманність є способом міжособистісних стосунків, за яких кожний ставиться до іншого як до самого себе. У цьому головний принцип гуманності.

Несформована або порушена гуманність стосунків між батьками і дитиною може призвести до формування або дітоцентричного типу сім'ї, в якій центром загальної уваги і піклування буде дитина, що спричинить у неї споживацьке ставлення до інших, у тому числі і до батьків, байдужість до їхніх проблем; або до байдужості батьків щодо задоволення природних потреб дитини та свідомого уникання ними допомоги у вирішенні дитячих проблем, психологічного і фізичного насильства над ними [83, с.125-126].

У сучасному житті багато прикладів таких порушених стосунків. Вони обертаються трагедіями і для батьків, і для дітей. Хіба можна вважати щасливими батьків, діти яких мають усе необхідне для повноцінного розвитку: гарні побутові умови, раціональне харчування, необхідний догляд, навчаються в цікавих для них студіях і гуртках, мають змогу розвивати свої таланти і здібності, а головне, відчувають до себе любов батьків, інших дорослих, але не вміють і не хочуть турбуватися про інших, ростуть невдячними, їх цікавлять тільки власні потреби і задоволення, і вони прагнуть отримати бажане будь-якою ціною. Задля досягнення поставленої мети влаштовують сцени істерики, ігнорують думку і слова батьків, не слухаються, ображають їх, ведуть себе з викликом. З роками вони стають ще більш байдужими або агресивнішими до своїх рідних, схильними до крайнощів у ставленні до них.

Від порушених стосунків страждають і діти. Ці страждання, як правило, пов'язані з відсутністю необхідних матеріально-побутових умов та уваги до дитини, її потреб і проблем, з відсутністю емоційного тепла і відчуття захищеності в навколишньому світі.

В багатьох сім'ях не дослухаються і не зважають на думку дитини, нав'язують їй свою волю, порушують режим життя, показаний її віковими психологічними властивостями, карають за будь-яку провину, навіть якщо вона скоєна не навмисне, інколи б'ють жорстоко, в результаті чого нерідко виникає каліцтво [13, с.18-19].

Джерелом впевненості людини в собі є любов до неї інших. Люблячи, людина знаходить радість у радості іншого. Кількість цієї радості визначається тим, наскільки їй вдалося перебороти егоїзм.

Дитина потребує постійного підтвердження любові до себе. Саме це почуття дає їй відчуття захищеності, безпеки і впевненості в собі. Однак, любов батьків до дитини, як і самі батьки, буває різною. Більшість батьків любить своїх дітей і ладні при потребі захищати їх ціною власного життя. Трапляється і навпаки. Деякі батьки люблять своїх дітей надто палко і хизуються як самими дітьми, так і тим, що вони роблять. У таких сім'ях дитина росте, плутаючи любов із захопленням нею, і якщо за якихось обставин не відчуває його, то поступово починає віддалятися від батьків і стає прихильною до тих, хто нею захоплюється. Якщо ж нею не захоплюються й інші оточуючі, то вона впадає в депресію. За такої любові дитина може поступово перетворитися у маленького тирана, вимогливого і зарозумілого.

Поряд із надмірною любов'ю не менш проблематичною є недостатність любові. Коли дорослі намагаються дитині не показувати своєї любові, ті може думати, що нікому не потрібна, або, навпаки, виключною поведінкою намагається привернути до себе увагу, робити все і, як правило, частіше погане, щоб їх помітили, щоб до неї не були байдужими.

Інтуїтивно дитина робить висновок, що, якщо дорослим байдужі її почуття, то байдужа і вона сама. Отже, діти, не отримуючи того, на що вони чекали, також віддаляються від батьків, часто ставляться до них з недовірою. Це відчуття, як правило, поглиблюється з роками.

Виховання з любов'ю передбачає відмову не тільки від сліпого обожнювання, а й від шовінізму дорослих щодо дітей.

Особливістю гуманних взаємин є те, що кожну людину сприймають такою, якою вона є. Це стосується взаємин між батьком і матір'ю, в основі яких не тільки глибокі почуття одне до одного, повага до думки, інтересів, тих справ, якими вони займаються, шанобливе поводження, а й велика відповідальність перед собою і суспільством за майбутнє їхніх дітей. Отже, приклад гуманних взаємин дітям подають батьки через стосунки між собою та ставлення до своїх батьків і до них, своїх дітей [2, с.33-34].

У сучасних умовах необхідна система виховання на основі любові і логіки, її сутність базується на тому, що ефективність виховання досягається любов'ю, яка не означає вседозволеність, не терпить зневажливого ставлення, але в той же час є настільки сильною, що дозволяє дітям робити помилки і вчитись на них. Логіка ж зосереджується на наслідках, які є результатом цих помилок. Ці наслідки в поєднанні з батьківським розумінням і співпереживанням дитячих проблем, болю і горя несуть в собі великий виховний потенціал, внаслідок чого формується самооцінка дитини, її вміння вести себе і виявляти емоції адекватно ситуацій, що виникли, грамотно вирішувати проблеми вибору, спонукає до обдумування своїх вчинків, а, отже, до відповідальності за них [62, с.112-120].

Якщо сімейне виховання розглядати з позиції інтересів дитини, то їй найбільше потрібні відчуття фізичної і психологічної безпеки. А тому найперший обов'язок батьків полягає в тому, щоб забезпечити їх дитині.

Разом з тим, батьки також потребують психологічної підтримки і мають свої права в умовах сім'ї, хоч і не всі з них регламентовані офіційними законами. До таких належать насамперед ті, що стосуються права на повагу і розуміння дітьми, на увагу до їхніх проблем, на відпочинок, задоволення духовних потреб та інтересів, права на особисте життя тощо. Але реалізуються вони, як правило, тоді, коли ці батьківські права розуміють діти, сприймають їх як життєву необхідність і дають змогу батькам їх реалізувати [2, с.36].

Отже, основи гуманних взаємин батьків і дітей формуються завдяки взаєморозумінню, визнанню і поваги особистості кожного з них, створення кожному умов для самореалізації і самовдосконалення. Розуміння необхідності такої взаємоповаги досягається завдяки діяльнісній любові. Її сутність виявляється не тільки в глибокому і ніжному почутті, а й потребі і вмінні турбуватися одне про одного, допомагати і приносити радість.

Проблема сімейних відносин і їх вплив на розвиток суспільства стає все актуальнішою. Втрата цінностей сім’ї, відповідальності за взаємини і виховання дітей привертає увагу наукових досліджень і громадськості, як фактору впливу на розвиток суспільства [47, с.132-133].

Дуже важливо мати єдність в однодітній сім’ї, щоб кожне рішення було спільним. Це питання толерантності, культури взаємин, що культивуються в сім’ї з дитинства і продовжують розвиватись і удосконалюватись самоорганізацією, самодисципліною, вкладаючи серце в цю роботу. Нарешті, суспільство, держава отримають розсудливого, мислячогогромадянина, що може впливати на позитивні рішення влади.

Сім’я, у тому числі й однодітна, – найкраще місце довіри, де діти відчувають повний комфорт і впевненість, що їх тут завжди люблять і чекають. Потрібно дати дитині відчути, що вона дуже бажана в родині.