У структурі прозового тексту найбільшу увагу привертає абзац. Тому під час читання необхідно привчати дітей орієнтуватися у будові тексту: у кількості, обсягу абзаців, їх послідовності.
Логічний аналіз прочитаного виявляється у завданнях учням визначити ланцюжок подій, скласти план тексту, підготуватися до його переказу. За вимогами навчальних програм самостійне складання плану до прочитаного тексту має бути сформоване в учнів 3 класу. Уміння складати план твору і переказувати текст прямо залежить від уміння учнів визначати головну думку прочитаного, встановлювати послідовність подій: що було на початку оповідання, що відбувалося потім, чим все закінчилося.
З допомогою вчителя у 3 класі учні розробляють таку пам'ятку для складання плану оповідання:
1. Прочитай все оповідання.
2. Поділи його на частини, позначивши початок і кінець кожної крапкою.
3. Перечитай першу частину, виділи в ній головне.
4. Придумай назву для цієї частини і запиши її.
5. Виконай таку саму роботу під час читання наступних частин.
6. Перевір себе: прочитай план, переглянь оповідання, переконайся, що не пропущено основні події, що за пунктами плану можна відтворити все оповідання.
У процесі смислового аналізу завершальним етапом є діалогічна взаємодія читача з текстом, узагальнення прочитаного. Метою цього етапу є поглиблення розуміння учнями тексту, виявлення їхнього особистого ставлення до змісту прочитаного. У розумінні прочитаного важливим засобом є пізнавальний діалог читача з текстом. Доступною формою такого діалогу для молодших учнів є запитання-відповіді, які можуть варіюватися, уточнюючи, поглиблюючи розуміння, формулювання оцінних суджень, творчі завдання щодо зміни тексту. Діалогічне читання створює комунікативну ситуацію і переводить читання з репродуктивного рівня на особистісний, смисловий, коли створюються умови для відтворення, реконструкції тексту, доповнення його і оцінки. Якщо відбувається особистісне включення читача у текст, діалог з автором, у цьому випадку читач не просто сприймає і засвоює знання, а активно прагне досягти адекватного розуміння.
У процесі читацької діяльності переробка текстової інформації, яка здійснюється засобами когнітивних операцій і діалогу з текстом, охоплює не лише виникнення діалогічних реплік читача, а й висунення гіпотез і припущень. Тому повноцінне розуміння текстової інформації передбачає сформованість як когнітивної, так і діалогічної взаємодії з текстом.
Діалогічна взаємодія читача з текстом виявляється у самостійній постановці запитань до частини або всього тексту, а згодом і включення в уявний «діалог» з автором або персонажем твору. Для молодших школярів діалог з текстом — це самопостановка запитань до тексту. Характер запитань засвідчує глибину проникнення у зміст твору, його ідею, розуміння художніх образів.
Мовленнєвий розвиток учнів належить до провідних напрямів як методики читання, так і викладання української мови. На уроках читання мовленнєвий розвиток учнів є засобом і результатом читацької діяльності (прямим чи опосередкованим) на кожному уроці, незалежно від жанрових особливостей творів і теми уроку. Усі види завдань, які застосовуються для розвитку читацької навички, аналізу творів, розвитку інших здібностей чи якостей читача, вимагають певного рівня мовленнєвого розвитку, що передбачає і розвиток мислення.
Мета кожного вчителя — зробити мовлення дітей змістовним, правильним, чітким, виразним, багатим (за словником). На уроках читання у початкових класах розвивається внутрішнє (для себе) і зовнішнє (для спілкування з іншими) мовлення.
Внутрішнє мовлення — це розумовий процес, який здійснюється на мовному матеріалі, але зовні він мало виявляється. Якщо ж вчитель дає завдання підготуватися до якоїсь мовленнєвої діяльності, то учень подумки складає відповідь (переказ, речення, опис тощо), а лише потім її висловлює чи записує. Зовнішнє мовлення виявляється у монологах і діалогах.
У розвитку мовлення провідними методами є: вправляння, пояснювально-ілюстративний, продуктивний, частково-пошуковий, дослідницький. Будь-які вправляння, творчі роботи мають на меті досягти активного сприймання і засвоєння слів, виразів, використання образних засобів у власному мовленні. У чинних програмах з української мови і читання більш чітко і послідовно реалізовано комунікативну спрямованість оволодіння мовою. Особистісна, розвивальна основа сучасних методик також посилює цей підхід. Відповідно у підручниках реалізовано певну систему мовленнєвого розвитку молодших учнів, яка охоплює кілька напрямів.
1. У кожному підручнику є орієнтири (умовні позначення), що передбачають виконання учнями завдань на розвиток мовлення: «Прочитай правильно», «З'ясуй значення слів», «Вживай у своєму мовленні».
2.Забезпечення мотиваційно-емоційної складової формування у дітей бажання та інтересу до вивчення рідної мови, її збагачення і правильного використання. З цією метою у підручниках запроваджено таку систему: пряме заохочення до сумлінного вивчення мови у зверненнях «Любий друже!», включення текстів, які передають захоплення українською мовою (наприклад, у 2 класі — «Рідна мова» Л. Забашти, «Колискові», «Звертання» Д. Білоуса, «Є слова, що білі-білі» О. Олеся, «Мовні цікавинки», «Матусин заповіт», «Поетичні перлинки» та ін.). Цей напрям слід продовжувати і у 3—4 класах, пропонуючи дітям добирати до слів якомога більше ознак, «збирати» дієслова. Все це підводить їх до думки про те, наскільки багата українська мова.
3. Робота над наголошуванням і вимовою слів передбачає постійну увагу вчителя до правильного наголошування і чіткості вимови учнями звуків і слів.
Для формування правильного наголошування корисними є такі завдання:
— Прочитайте абзац, назвіть слова, у яких наголос падає на перший (другий, третій) склад;
— Прочитайте абзац, знайдіть слово, у якого із зміною наголосу змінюється значення;
— Прочитайте речення, назвіть слово, у якому вам складно визначити наголос.
4. Збагачення словника учнів передбачає різноманітні види завдань:
а) уточнення і конкретизація значення слів, що має на меті попередження лексичних помилок, які виникають через незнання (або неточне розуміння) учнями значень слів і правил їх вживання.
б) введення у словник нових понять, термінів, їх джерелом є, передусім, тексти творів. Майже у кожному читачі знаходять нові для себе поняття, слова. Відомо, що протягом 4 років початкового навчання словник молодших школярів зростає від 3—7 тисяч до 8—15 тисяч слів [54, С.38]. Це означає, що щоденно словник поповнюється майже десятком слів. Роль уроків читання у цьому процесі величезна, бо на кожному відбувається збагачення новими словами, активізація і уточнення словника.
в) важливим засобом мовленнєвого розвитку учнів є увага до джерел виникнення слова, зокрема походження власних назв (дійових осіб, географічних назв, що є у творі). Привабливими для дітей у цьому плані є мовні цікавинки у віршах Т. Коломієць, у яких читач зустрінеться з хлопчиками Дбайком, Поливайком, Посипайком, незвичайними персонажами Кудикалом, Нікудикалом, Неминалицею, Небувалицею, Криклею-зниклею («Імена» А. Костецького), героями казок М. Носова «Як Незнайко був художником» та В. Струтинського «Про хлопчика Абихто» та ін. Під час опрацювання цих та інших творів можна запропонувати учням таке завдання: «Поміркуйте, як співвідноситься ім'я головного героя твору із його вчинками, словами».
5. Опрацювання образних засобів художніх творів має на меті розвивати в учнів яскравість та виразність мовлення, розширювати словниковий запас, образне мислення, уяву. Молодші школярі знайомляться з роллю образних засобів практично, переважно без вживання термінів.
У художніх текстах, що читають діти, дуже часто вживаються метафори, у яких передається уподібнення одного явища іншому, що чимось схоже, нагадує його. Найчастіше це виявляється в тому, що дії людини переносяться на природні явища, якісь предмети. Наприклад, вірші Н. Забіли «Хто сильніший?», «Чотири пори року» побудовано на метафорах. Так, Весна — це весела, гарна, кучерява, маленька дівчинка, яка біжить, сміється, сіє трави, Літо — гарна, струнка дівчина. Осінь — працьовита молодиця, Зима — бабуся лагідна. У даному випадку уособлення (персоніфікація) надає виразності, яскравості поезії. Метафоричність мовлення є особливо характерною для казок та загадок.
Українська мова багата на синоніми, слова, які по-різному називають одне й те саме поняття, явище, вони близькі за значенням, але розрізняються за сферою вживання і емоційно-експресивним забарвленням. У підручниках пропонуються два види завдань: 1) визначення у тексті слів, які по-різному передають якусь ознаку, дію. Наприклад: знайдіть у тексті слова, які передають значення слова говорити (бачити, дивитися, йти, шукати, допомагати, шанувати тощо); 2) добір синонімів до слова, що вжите у творі, з метою точнішого розуміння образу, яке він створює. Наприклад, до слова дзвінка (стежинка) («Ліщина» С. Жупанина) третьокласники добирають синоніми весела, радісна, до вислову тріпоче серце («Птиця» Д. Павличка) — сильно б'ється, дуже перелякане; до слова відкрите (серце) («У дитячому театрі» Н. Забіли) — щире, добре, турботливе.
Привернення уваги до багатозначності слів є дуже цікавим і ефективним прийомом роботи. Якщо під цим кутом зору проаналізувати художній текст, то в нім, як правило, знайдеться чимало багатозначних слів. Наведемо для прикладу багатозначні слова з творів розділу «Із скарбниці казкарів світу»: укривав, сяє, спалахнув, золото, срібло, коло, рука, світлий, зірка, місяць та ін.