Для того, щоб полегшити оволодіння умінням самостійно складати план, третьокласникам були запропоновані такі завдання:
- проаналізуйте готовий план;
- знайдіть у тексті частини до його пунктів;
- складіть план до тексту, який вже розподілено на частини;
- доповни план, у якому вже є перший і останній пункти;
- придумай план у малюнках;
- прочитай твір і відповідно зміни послідовність пунктів готового плану.
Учні 3 класу користувалися пам’яткою для складання плану оповідання:
1. Прочитай все оповідання.
2. Поділи його на частини, позначивши початок і кінець кожної крапкою.
3. Перечитай першу частину, виділи в ній головне.
4. Придумай назву для цієї частини і запиши її.
5. Виконай таку саму роботу під час читання наступних частин.
6. Перевір себе: прочитай план, переглянь оповідання, переконайся, що не пропущено основні події, що за пунктами плану можна відтворити все оповідання.
У 4 класі учні керувалися такою пам'яткою:
1. Знайди у тексті зачин, основну частину, закінчення.
2. Подумай, якими реченнями можна передати зміст кожної частини тексту. Запиши їх у вигляді пунктів плану.
3. Перевір, чи можна за складеним планом переказати твір, не пропускаючи головного, зберігаючи зв'язок між: частинами.
Складання плану допомагало учням краще зрозуміти композицію твору, формувало вміння цілісно сприймати сюжет, визначати кількість тем у творі, переказувати прочитане, не загубивши головного.
Для того, щоб підготувати дітей до переказу тексту, ми, перш за все, робили його аналіз за структурою, тобто читали окремі частини, визначали їх межі, зіставляли характерні ознаки цих частин у різних творах, а також підбирали заголовки до кожної частини. Заголовки частин тексту і були назвами пунктів плану.
Під час аналізу того чи іншого твору застосовувались різні види переказів: детальні, стислі, вибіркові, творчі.
Спостереження за учнями засвідчили, що при детальному переказуванні, діти краще запам’ятовували слова, звороти мови, фразеологізми, які пізніше використовували у власних висловлюваннях. Крім того, враховуючи те, що казки збагачують мовлення дітей словами і зворотами народної мови, науково-популярні статті – термінами і зворотами, властивими книжному мовленню, описові тексти – образними висловлюваннями, ми використовували детальні перекази саме до таких жанрів.
Корисним для розвитку молодших школярів було застосування творчого переказу, який розвиває інтелектуальні здібності учнів, формує вміння висловлювати власні думки.
Творче опрацювання тексту носило різноманітний характер:
1)переказ із зміною особи оповідача; 2) переказ за зміненим планом, тобто зміна послідовності подій; 3) переказ із творчим доповненням змісту, наприклад, доповнити переказ викладом головної думки тексту, власними міркуваннями щодо долі героїв і т. д.
Ці види робіт сприяли кращому розумінню змісту творів, структури та образних засобів мови.
Під час засвоєння літературного поняття «сюжет» були використані різноманітні ігри (Див. дод. І).
Багато зусиль було докладено до формування в учні літературного поняття «автор твору», засвоєння якого, на нашу думку, було одним із найскладніших для першокласників. Воно включало усвідомлення таких взаємозв’язків : автор – твори – книжки; автор – теми. Засвоєння цих понять відбувалося в процесі аналізу твору і не тільки не входило у протиріччя з емоційною природою сприймання літературного твору, а й поглиблювало його, робило усвідомленішим.
Ми намагалися розвинути в учнів вміння спілкуватися з автором твору, вести з ним діалог, виступати за чи проти його оцінок, дотримуватися точки зору дійової особи, через текст доводити авторське та власне бачення ситуації, пробувати сили у творенні казки, оповіді, загадки, скоромовки, вірша чи пісні; перебувати у ролі критика, автора, читача, художника-ілюстратора, композитора.
Такі завдання спонукали молодших школярів дивитися по-іншому на будь-який авторський твір. Учні усвідомили, що художній твір відтворює пережиті письменником картини життя, факти чи явища природи, його думки, світогляд. Тому, враховуючи те, що підготовча робота перед читанням твору, його аналіз будуть глибшими та ефективнішими, якщо учні дещо знатимуть про автора твору.
Відомості про автора ми подавали не ізольовано від твору, не просто як елемент уроку, а в органічній єдності зі змістом матеріалу. Так, наприклад, читаючи вірш Л.Українки «Як маленькою, бувало…», діти краще відчували настрій поетеси, трагічну лірику вірша, розуміли витоки її сили, бо знали, що писала його важко хвора приречена жінка.
Крім цього, враховуючи те, що широким потоком увійшли в нашу дитячу літературу прекрасні, але невідомі, раніше забуті письменники, нашим завданням було «привідкрити завісу» з їхнього життя і творчості. Знання фактів біографії та історії створення окремих дитячих творів допомогло у цікавій і доступній формі розкрити в них нові глибини, показати задум письменника. Читаючи твір, учні відчували, переживали те, що у їхньому житті не пережито, вчилися мислити словесно-художніми образами, а це є важливим показником літературного розвитку і об’єднує читача з письменником.
Тому на кожному уроці практикувалося читання уривків, передмов та післямов дитячих книжок про авторів, епізодів із життя письменника, розказаних ним самим або його друзями; автобіографій із зібрань творів для дітей тощо.
Важливого значення було надано педагогічному аспекту перенесення переживань героя на себе, на своїх друзів, формування вміння оцінювати, висловлювати власні судження, розуміти ставлення автора до зображеного. Цьому сприяли такі запитання:
- В чому переконує тебе цей твір?
- Як автор ставиться до героїв?
- Як він оцінює поведінку героя, його ставлення до навколишніх людей?
- Що в творі підтверджує саме таку оцінку автора?
- Які висловлювання, події свідчать про це?
- Навіщо автор написав цей твір?
- Чим він хотів поділитися з нами?
- Які думки, почуття, переконання він хотів би передати своїм читачам?
- Як ти вважаєш, чи вдалося автору домогтися своєї мети? Доведи.
Наводимо приклад фрагмента уроку, на якому ми ознайомлювали першокласників із літературним поняттям «автор твору»:
На столі перед дітьми розкладені предмети: перстень, статуетка, книга, картина.
- Що ви бачите перед собою? Що об'єднує всі ці речі? Чим вони відрізняються? (Усі ці речі зроблені людиною).
- Як може називатися особа, яка створила ці речі?(Вона є автором цих робіт).
Дітям було важко самостійно відповісти на запитання, тому ми навідними запитаннями допомагали їм у пошуках правильних відповідей).
- Виходить, кожна річ має свого автора? Як же відрізнити автора кожної речі? (Дати кожному своє ім'я.)
- Люди вже придумали такі назви. Хто знає, як називають автора будь-якої картини? (Художник).
- А як можна назвати автора перстня? (Ювелір. Ми зрозуміли! Автором скульптури є скульптор. А письменник — це автор книги).
На дошці запис: автор книги — письменник.
- Чи все правильно у цьому записі? (Мабуть, що ні. Адже книгу створювало багато людей: ті, що друкували, ілюстрували).
Після закінчення евристичної бесіди, в ході якої з'ясувалося, що повноцінним автором може бути художник-ілюстратор, на дошці з'являється запис: автор книги — письменник, художник.
- А якщо я зроблю такий запис: автор літературного твору. Хто ним може бути? (Письменник є автором художнього твору).
- Як утворилось це слово; від якого слова походить? (Від слова «писати», «письмо»).
На дошці запис: автор твору — письменник.
- Тож пам'ятайте: якщо вам необхідно буде назвати автора твору, ви називатимете прізвище людини, яка її написала. Де це прізвище можна прочитати? (На обкладинці книги; на початку або в кінці твору).
- Як ви гадаєте, що важливіше у творі — прізвище автора чи заголовок? (Прізвище автора, бо і заголовок придумав теж автор).
- Давайте розглянемо книгу і вміщені у ній твори. Хто їх написав, хто їх автор? Чи зустрічалося вам це прізвище раніше? Запам'ятайте його. (У даному випадку ми обрали книгу, у якій лише один твір, розуміючи під автором книги автора літературного твору, а те, що повноцінним автором книги може бути і художник-ілюстратор, ми закріплювали у процесі гри).
На наступному уроці учні знайомилися з виставкою авторських книг та збірок творів усної народної творчості.
- Розгляньте виставлені книги. Поясніть, чим вони відрізняються? Як можна їх згрупувати? (На деяких обкладинках не зазначене прізвище автора. Отже, можна погрупувати книги за ознакою є автор чи немає).
- Щоб правильно ознайомитись із книгою, необхідно відшукати, прочитати й назвати прізвище автора. Якщо ж прізвище відсутнє, то це може бути твір усної народної творчості або колективна збірка, тобто, збірка творів кількох авторів.
На наступному уроці поглиблювалися знання учнів про особу автора.
- Діти, на минулому уроці ми говорили з вами про автора літературного твору.
Запис на дошці: автор твору — письменник – А якщо цей твір — вірш? То як називатимемо автора вірша? (Поет).
- А тих, хто пише не віршованою мовою, а прозою, називають прозаїками. (Учні. А я знаю, що байки пише байкар).
- Точно, а казки — казкар. Є ще нові що пишуть новели. Мемуаристи пишуть мемуари.
Запис на дошці: автор твору — письменник ( прозаїк, байкар, казкар).
- Яких письменників ви вже знаєте? І їхні прізвища. Учням демонструється виставка книг двох авторів — Т. Шевченка і Лесі Українки.
- Розділіть книги на дві групи. За якою ознакою ви це зробите? (За прізвищем автора).
- Чи тільки прізвище автора відрізняє твори вміщені в цих книгах? (Не тільки, а й те, про що і як вони пишуть. Наприклад, Леся Українка зображує у творах свої дитячі переживання, спогади про своє дитинство; Т. Шевченко — своє село, спогади про матір, сестер, важке дитинство, картини української природи).