В часи національно-визвольних змагань слово і позиція батька - це поклик століть, голос совісті
предків, від яких естафета вільного життя передається його синам і онукам. Козацька сімейна педагогіка
так виховує дітей, що вони в словах, справах і вчинках батька відчувають і сприймають як святу «золоту
нитку історії», переривати яку - найтяжчий злочин, гріх. Численні засоби козацької педагогіки, що
відображають історичні факти і згустки духовності народу, настільки розвивають ідеальну сферу
особистості (відчуття, сприймання, уяву, інтуїцію, підсвідомість та інші резерви пізнавального апарату
людини), що вона завжди відчуває, бачить перед собою образ Батька як символ предків, як символ свого
життя і совісті. Така специфічна особливість духовного життя козаків зафіксована в історичних фактах,
народній мудрості, художній літературі.
Батько формував у сина твердість, витривалість, уміння долати будь-які життєві труднощі,
незламність, цілеспрямовано загартовував його тіло, виховував мужній характер, лицарські якості.
Козацька сім'я відзначалася глибоким демократизмом, рівноправністю чоловіка і жінки, духовними
традиціями. Керуючись лицарськими чеснотами, чоловік, як правило, робив поступки дружині в
розв'язанні багатьох сімейно-побутових питань, створював їй психологічний комфорт. Це благотворно
впливало на виховання дітей, хлопчиків і дівчаток. Усвідомлення матір'ю необхідності захисту України від
чужоземних загарбників, виживання в тяжких, нерідко екстремальних умовах (під час визвольної війни,
повстання, проживання в прикордонній смузі та ін.) обумовлювало те, що вона виробляла у своїх синів
мужність, твердість і рішучість, інші вольові якості характеру. Виховуючи на козацькому фольклорі, вона
не лише співала відомі пісні про козаків, їхні бойові походи, а й творила нові, якими переливала в душі
дітей глибину своїх почуттів, мук і страждань, віру і надію на щасливе життя.
Січові школи реалізували право особистості на навчання, задовольняли як культурні, духовні, так
і військово-оборонні потреби козацтва. Тут вихованці оволодівали читанням, письмом, хоровим співом та
музикою. Їх привчали до національного способу життя і поведінки, оборонно-військової справи.
По закінченні січової школи най здібніші хлопці вступали, як правило, до Києво-Могилянської
академії. Частина випускників працювала церковнослужителями і вчителями в козацьких школах. Ще інші
залишалися у своїх куренях, продовжували вдосконалювати бойове мистецтво. З них виростали
загартовані й мужні воїни.
Козацькі школи діяли у полкових ті сотенних містах і містечках України. Вони мали
загальноосвітній характер. Юні козачата оволодівали знаннями про отчий край, героїчну минувшину,
події політичного і державного життя України. Тут здійснювалися розумове, моральне, естетичне,
військово-спортивне та інші види виховання. Учні успішно опановували різними галузями народних знань
- медициною, астрономією, метеорологією та ін.
Відомий історик О.М.Апанович твердить, що після козацької Ради 1736 року і до кінця існування
Запорозької Січі «в межах Вольностей Війська Запорозького нараховувалося 44 церкви, 13 каплиць, 2
скити. у 53 поселеннях та урочищах». Характерно, що при «кожному з цих поселень існували козацькі
школи». Історик І.Ф.Павловський у праці «Походження школи в старій Малоросії і причини їх знищення»
зазначав, що в 1740-1746 роках у семи полках Лівобережної України, де було 35 міст і містечок, 998 сіл і
слобод, діяло 886 шкіл. Знаменний історичний факт: на землях Вольностей Війська Запорозького церкви,
181
школи і шпиталі існували майже в кожному населеному пункті і виникали одночасно з їхнім заснуванням.
Це свідчить про високий освітній і культурний рівень козацтва.
Факти свідчать про активну підтримку з боку Української держави, її управлінських структур,
козацької старшини, діяльності козацьких шкіл, і про їхній високий статус у тогочасному суспільстві. Так.
У ХУІІ столітті Лубенський полковник І.Кулябка розробив проект розвитку козацьких шкіл України. Цей
проект був схвалений гетьманом і рекомендований іншим полковникам, щоб такому «прикладу слідували
і чекали за це підвищення від вищого уряду, похвали і нагород».
Козацькій педагогіці було притаманне родинно-шкільне виховання як вияв глибокої єдності впливу
на особистість найважливіших соціально-педагогічних факторів - сім'ї і школи при збереженні
пріоритетності у вихованні батьків, родинного оточення. Це, у свою чергу, сприяло зміцненню сім'ї,
підвищенню відповідальності батьків перед громадою, державою за виховання своїх дітей і авторитету
серед учнів, представників громадськості і державних органів.
Козацькою педагогікою послуговувалися не лише в родинному вихованні і навчально-виховних
закладах. Її принципи, ідеї впливали на формування громадської думки, характеру всього народу. В
цьому зв'язку можна говорити про соціальну козацьку педагогіку: формування особистості здійснювалося
під впливом багатьох соціальних факторів (культурних, економічних, етнографічних, моральних,
естетичних тощо). У козацькі часи нашому народові був притаманний високий рівень моральності,
духовності, народних знань, національних традицій і звичаїв. Це дає підстави стверджувати, що
культурність, вихованість і значною мірою освіченість були невід'ємними складниками національного
способу життя. Адже до критеріїв культурності і моральності, вихованості й освіченості належить не лише
наявність навчально-виховних закладів, а й високий рівень народних знань (народної астрономії,
медицини, агрономії, метеорології, кулінарії тощо), народної естетики, мистецтва, моралі.
Різноманітні знання, в тому числі й педагогічні, поширювали також мандрівні дяки - вчителі,
філософи, артисти, кобзарі, лірники, майстри козацьких видів єдиноборств та забав.
Виховні функції козацької педагогіки реалізувалися в процесі формування чисельних козацьких
об'єднань - побратимств, братств, товариств, гуртів та інших громад. Такі об'єднання відображали і
захищали потреби, інтереси, права як окремої особистості, так і групи людей, усього народу.
Багатообіцяючими для сучасної теорії і практики виховання є пізнання «секретів» формування вірності і
відданості, аж до самозабуття і самопожертви козаків, що браталися між собою. Ризикуючи власним
життям, козаки часто визволяли своїх рідних, побратимів, друзів із турецько-татарської неволі, ішли один
за одного на муки, тортури. В іноземців викликали подив незламна дружба козаків, нехтування ними
небезпекою, готовність здобути волю іншим людям за рахунок власного життя. Пізнання сучасними
педагогами психологічних, моральних, світоглядних механізмів героїчних вчинків козаків допоможе
творчо відроджувати лицарську педагогіку.
Козацька педагогіка була найтісніше зв'язана з гуманістичними традиціями, ідеями
самоврядування і виборності, будівництва самостійної Української держави. Тільки країна з великим
історичним досвідом розвитку освіти і виховання, захисту прав і свобод особистості, всього народу могла
породити таке незвичайне явище, як Конституція Пилипа Орлика (1710 рік). Вона - унікальний феномен
європейської і світової політичної, державної і правозахисної думки.
У центрі козацької педагогіки - ідеал вільної і незламної в своїх прагненнях до свободи людини,
яка на вітчизняних традиціях громадського, політичного життя розвиває рідну культуру й економіку, будує
незалежну державу. Козацька виховна мудрість плекає обумовлений конкретно-історичними
обставинами тип українця, який свято береже традиційні родинні і загальнонаціональні цінності. У
багатогранній народній творчості опоетизовано ідеал козака-хлібороба, власника землі, її дбайливого
господаря. У часи чужоземної загрози народ творив ідеал козака-воїна, витязя нескореного духу, честі і
звитяги: легендарного козака Мамая, портрети якого в ті часи були чи не в кожній українській хаті,
першого прославленого керівника запорожців Дмитра Вишневецького (Байду), оспіваного в піснях
Морозенка та інших. Беручи з них приклад, юнаки виростали стійкими патріотами, подвижниками. Велике
виховне значення має матеріал про історичні постаті козаків, їхнє життя і боротьбу за свободу народу,
незалежність України, а також про цілі козацькі династії, роди - Дорошенків, Наливайків, Тупталів та ін.
Ідеї і засоби козацької педагогіки найтісніше пов'язані з системами освіти і виховання
європейських народів.
Формування в молоді козацької духовності.
Козацтво утверджувало новий, вдосконалений суспільний устрій, який поглиблював ім.
збагачував традиційний спосіб життя українського народу. Керуючись віковічною народною мудрістю,
козаки розуміли, що чисті і незамулені національні джерела знань - це могутня і непоборна сила в
боротьбі за права і вольності. Ідея волі була найулюбленішою і найпоширенішою серед них.
Відстоювання своєї волі, свободи народу потребували знань як найважливішого засобу вистояти в
нерівній боротьбі. Г.Боплан так характеризував козаків: «Вони кмітливі і проникливі, дотепні й
надзвичайно щедрі, не побиваються за великим багатством, зате дуже люблять свободу, без якої не
уявляють собі життя».
182
Під захистом козацьких збройних сил виникали численні національні організації, громади та інші
осередки, зокрема братства, які в процесі захисту самобутнього інтелектуального життя України
перетворювалися в освітньо-духовні форпости, центри розвитку науки і культури.