Смекни!
smekni.com

Виховання козака-лицаря (стр. 87 из 97)

Бурхливо розвивалася багатогранна народна творчість. Відкривалися друкарні, які започаткували
могутню традицію книгодрукування рідною мовою. Козацька доба в розвитку національної системи
виховання дала світові блискучу плеяду вчених, культурних діячів, педагогів, авторів перших вітчизняних
підручників: С.Оріховського, І.Гізеля (Кисіль), Герасима і Мелетія Смотрицьких, Ф.Прокоповича,
Л.Зизанія, С.Яворського, Г.Сковороду та ін.

Козацька духовність розвивалася на основі багатогранних національних традицій, християнської
віри, яку козаки шанували і використовували її об'єднуючі й миротворчі засади в інтересах самостійності,
соборності України. Бог у їхній свідомості оберігав незалежну Україну, надавав їм духовних сил у
боротьбі з численними ворогами. Як і весь український народ, козацтво збагачувало християнську
мораль своїми глибоко гуманними традиціями, звичаями і обрядами, що мали високий статус писаних і
неписаних законів. Об'єднані національно-визвольними ідеями, високими народними цілями та ідеалами,
вони постійно зміцнювали козацькі ряди. Козацькі об'єднання вражали багатьох іноземців згуртованістю,
здруженістю, одностайною волею до перемоги, бойовою звитягою, а в разі необхідності задля свободи
України і життя своїх побратимів - жертовністю.

Будучи найтиповішими представниками українського народу, козаки виробили власну духовність,
яка стала гордістю національного менталітету, його найвищою вершиною. Такими компонентами
духовності є козацька ідеологія, козацька філософія, козацька мораль і етика, козацький світогляд,
козацький характер та ін.

Оволодіваючи козацькою духовністю, підростаючі покоління української молоді заперечували
рабську психологію, втрату людиною самостійності й гідності, слабодухість, пасивність, невіру в свої
сили, політичне прислужництво. В духовному житті молоді козацька педагогіка відводила особливу роль
лицарській честі і лицарській звитязі - своєрідним кодексам якостей високо благородної особистості.
Кожен молодий козак прагнув розвивати в собі ці шляхетні якості, які понині не втрачають значного
виховного потенціалу.

Неписані закони кодексу лицарської честі передбачали:

любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до
Батьківщини - України;

готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей;

шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість,
працьовитість і скромність тощо);

відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної
природи, землі;

прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних
закладів;

цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму;

уміння скрізь і всюди поступати благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

Крім того, із століття в століття козацька педагогіка формувала в молоді й такі героїчні якості, що
склали кодекс лицарської звитяги:

готовність боротися до загину за волю, віру, честь і славу України;

нехтувати небезпекою, коли справа торкається життя друзів, побратимів, Матері-України;

ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край від чужих зайд-завойовників;

героїзм, подвижництво у праці і в бою тощо.

Водночас козаки були глибоко милосердними. Вони чуйно ставилися до інших людей, ділили з
ними радість і горе.

Виховання фізичної і психофізичної культури.

Козацьке загартування тіла і духу своїми коренями сягає часів праукраїнської історії. Цілісна
система козацького тіло виховання викристалізувалася і досягла найвищого ступеня розвитку саме в
запорозьких козаків.

Свій етногенез козаки вели від предків, яких представники зарубіжної історіографії називали по-
різному (анти, скіфи, руси та ін.). Як писав історик Прокопій Кесарійський про антів, «усі ці люди високі на
зріст і надзвичайно сильні». Ведучи свій родовід від пращурів-богатирів, козаки прагнули розвинути в собі
богатирську силу і дух, у чому домагалися вражаючих успіхів.

Козаки та їх предки проявляли міцний фізичний гарт, високу техніку самооборони в таких
ризикованих, сповнених відвагою і мужністю видах діяльності, як лови. Вони сміливо йшли із списом чи
рогатиною на ведмедя, ставали на «прю» в лісових пущах з буй-турами, приборкували диких коней тощо.

В умовах незгасаючих воєн, збереження власного етносу, виживання в надзвичайно складних
життєвих обставинах, у змаганнях із стихійними силами природи гартувалися дух і тіло козаків. Суворий
час вимагав і суворої, нерідко залізної дисципліни в процесі бойової підготовки молоді, формування в неї

183


готовності захищати рідну землю. Відтак складалася спеціальна система фізичного і психофізичного
загартування підлітків та юнаків, що поступово набирали рельєфних і чітких форм.

Ще в епоху Київської Русі дітей з семи років навчали стрільбі з лука, володіння списом і арканом,
їзді верхи, а з 12 років - справжнім «військовим хитрощам», тобто мистецтву бою.

Традиції фізичного та психофізичного загартування підростаючих поколінь продовжувалися в
козацьку епоху. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки влітку
спали проти зоряного неба, уявою і думкою ширяли в невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці
Космосу. Вони грунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здоров'я,
повноцінне довголіття. Г.Боплан писав: «маючи міцне здоров'я, козаки майже не знають хвороб».

Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, від букваря до
часослова, потім - до псалтиря і т. д. супроводжувався народними дитячими забавами, іграми,
різноманітними фізичними вправами. Дослідник С.Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили
«Богу добре молитися, на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро
стріляти й списом добре колотися». Важливе місце відводилося також формуванню в учнів умінь
плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою (за допомогою очеретини) та
ін. Все це підносило дух учнів, наснажувало їх оптимізмом , вірою у свої сили, можливості.

Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря, у процесі народних ігор змагалися
на силу, спритність і прудкість, винахідливість, точність попадання в ціль тощо. Традиційними були
змагання на конях (скачки, перегони та ін.). Козаки любили своїх витривалих і прудконогих коней, це
закріплено у теплих зверненнях до своїх чотириногих друзів («брате мій», «товаришу мій»), у прислів'ях
(«козак без коня - не козак» тощо).

Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки, вдосконалювала тіло й душу в
іграх, танках, хороводах, різних видах змагань і боротьби. Підлітки і юнаки охоче брали приклад з
дорослих, які відчували психологічний комфорт завдяки тому, що однаковою мірою турбувалися про свій
інтелектуальний, моральний, духовний і фізичний розвиток. Це створювало в них настрій внутрішнього
задоволення, хорошого самопочуття, сприяло єдності слова і діла, думки і вчинку, гармонії душі й тіла.

Існувала ціла система відбору і вишколу молодих людей для козацької служби. Досвідчені козаки,
козацька старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли загартованість і витривалість
новобранців на спеку й холод, дощ і сніг, брак одягу, їжі тощо. Для тих, хто хотів бути козаком, ставилися
вимоги - бути сильною, вольовою, вільною і мужньою людиною, володіти українською мовою, присягнути
на вірність Україні, сповідати християнську віру. Є наукові відомості, що новобранців-козаків піддавали
певним випробуванням.

Козаки створили спеціальні фізичні і психофізичні вправи, що становили цілу систему,
спрямовану на самопізнання і саморозвиток, своє тілесне, психофізичне і моральне вдосконалення.

Всебічно фізично розвинені, козаки блискуче володіли в бою не лише різними видами зброї
(рушницею, мушкетом, шаблею, списом, арканом та ін.), а й своїм тілом. Так, вінницький полковник Іван
Богун заслужено вважався кращим фехтувальником Європи: він по-лицарськи бився двома шаблями в
руках, перемагаючи в боях одразу кількох нападників.

У багатьох країнах Європи й Азії славилося високе мистецтво козаків вести наступальні й
оборонні бої, створювати неприступні для ворога табори, споруди з дерева і землі, каміння, рити шанці
та ін. Козаки мистецьки володіли всіма видами зброї, вогнепальної і холодної. Іноземці свідчили, що під
час тренувань із стрільби козаки «кулею гасять свічку». На території Хортиці, Запорозьких Січей (їх було
8), у козацьких таборах та інших місцях постійно діяли справжні козацькі школи по навчанню молодих
бійців, селян з метою захистити себе, рідну землю від чужоземних загарбників.

Велике пізнавальне й виховне значення, зокрема для сучасної молоді, має опанування нею
мистецтвом єдиноборств, яких було кілька систем. Найвідоміша лягла в основу козацького танцю гопак. У
запальному і пристрасному, завихреному і відчайдушному із складними фізичними, навіть карколомними
прийомами в гопаку і сьогодні помітна першооснова - бойовитість духу, віра у власні сили, порив до
життя, напруження своїх духовних і фізичних сил, наступальність і оборонний характер дій та торжество
перемоги. Психофізичний та історико-етнографічний «розріз», аналіз гопака переконує в тому, що всі
збережені на сьогодні його елементи - складні акробатичні вправи, багато ударів ногами і руками - були
складовими самозахисту наших предків у боротьбі з ворогами.