Уряд уже розробив заходи щодо ліквідації як загальнодержавних, так і регіональних монополій в галузі промисловості, торгівлі, постачання. Натомість одержували юридичну і фінансову підтримку різні кооперативи і окремі підприємці, спільні підприємства, з залученням іноземного капіталу. Спеціалісти зазначали, що Чехо-Словаччина розробила найбільш ефективну економічну політику, програму переведення промисловості до ринкової системи, збагативши цим самим історичний досвід розвитку Європи, зокрема центральноєвропейських країн101. Успішні економічні реформи підносили популярність уряду національної злагоди, який викот вав волю ГФ і ГПН.
Багато уваги приділялося переведенню сільського господарства на ринкову систему розвитку. За 40 років чехословацьке сільське господарство мало певні успіхи: країна була повністю забезпечена продуктами сільськогосподарського виробництва (м'ясна продукція навіть експортувалася), але було і багато проблем. Надмірною була хімізація сільського господарства, що завдаю шкоди навколишньому середовищу102. Будівництво за прикладом СРСР великих тваринницьких комплексів також ускладнювало екологічну ситуацію. І в нових умовах перебудови гостро постала проблема, як бути з сільським господарством. Одні вимагали негайно розпустити кооперативи і держгоспи, інші висловлювалися за їх збереження.
Уряд розробив програму, за якою на селі рівноправними проголошувалися усі форми власності. Бажаючі мали право виходити з кооперативів і вести власне господарство. На весну 1990 року таких в селах нараховувалося від 10 до 14 відсотків. Усі інші бажали працювати в кооперативах, оскільки заробітки тут були досить високі, тверді соціальні гарантії, регламентований робочий день, оплачений відпочинок. У нових умовах господарювання кооперативи і держгоспи одержали широку самостійність. Кожне господарство вільно входило в ринок. Державі платили податок з прибутку, але й на дотації не розраховували. Все робилося самостійно.
Вживалися і важливі заходи: кожен член кооперативу ставав співвласником майна; земля залишалася у власності тих, хто її мав до кооперування. За цю землю селянин повинен був одержувати частину прибутку. Селянинові, у якого раніше земля була забрана і він не працює у сільському господарстві, дозволяється її продавати.
Державні ж господарства передбачалося перетворити в акціонерні товариства. Акціонерами при цьому могли стати не тільки члени господарства, але й інші громадяни, навіть іноземці. Акції вільно продавалися і купувалися.
Політика в галузі сільського господарства торкалася інтересів широких кіл населення не лише села, але частково і міста. Адже ж чимало колишніх селян тепер проживало в містах. Боротьба навколо напрямків розвитку сільського господарства була одночасно і боротьбою за голоси виборців на червневих виборах 1990 року.
Квітень-травень 1990 року пройшли в гострій передвиборній боротьбі. Найбільш активно діяли ГФ і ПІН. Вони пропагували свою програму, проводили передвиборні збори, висували своїх кандидатів у депутати Федеральних зборів.
Велику роботу проводила КПЧ. Передвиборну кампанію вона використала для пропаганди нової програми дій, схваленої позачерговим XVIII з’їздом і наступними пленумами, рішуче відмежовувалася від старого керівництва, яке призвело її до кризи.
В умовах передвиборної підготовки праві сили і навіть окремі державні органи намагалися дискредитувати КПЧ як політичну силу. З цією метою було використано два фактори. Перший - це затримка органами МВС В.Біляка - колишнього секретаря ЦК КПЧ, якого звинувачували в тому, що він організував і підписав звернення до КПРС і уряду СРСР з проханням ввести війська в Чехословаччину у 1968 році. Преса багато писала про це з метою повної дискредитації КПЧ. Але В.Біляка два дні допитували, склали протоколи і відпустили103. Це позбавило КПЧ немало голосів.
Друга акція - заява прокурора Праги Т.Сокола про те, що він заборонить КПЧ як політичну партію, яка проповідує терор, бореться за встановлення диктатури пролетаріату. Празький прокурор доводив, що «комуністичний рух по своїй суті орієнтований на насильницьке захоплення влади»202. Заява празького прокурора викликала обурення не лише комуністів, але і тих, хто співчував КПЧ. У листах до редакції «Руде право» читачі викривали злі наміри прокурора, засуджували його антикомуністичні дії. Вони вимагали, щоб органи юстиції дали оцінку антидемократичним діям Т.Сокола104.
Редактор газети «Руде право» 3 Поробний з цього приводу писав, що КПЧ є легальною політичною партією, яка поважає Конституцію і закони країни. Вона офіційно зареєстрована і до насильницького повалення влади не закликає. КПЧ проводить передвиборну агітацію в дусі рішень XVIIIз'їзду. Прокурор навмисне організував акцію проти КПЧ в період передвиборної кампанії.
Активно включилися у передвиборну кампанію й інші політичні сили. Всього в Чехословаччині влітку 1990 року діяли майже 40 політичних партій. Великі надії покладалися на Чехословацьку соціалістичну партію, яка мала чималий вплив в Чехії та Моравії. Активно діяла Чехо-Словацька соціал-демократична партія, яка мала вплив у великих промислових центрах. Включилася в боротьбу Чехо-Словацька аграрна партія, яка відновила свою діяльність лише на початку 1990 року. Передвиборна боротьба - це продовження листопадової 1989 року революції в Чехословаччині; хто переможе на виборах у червні 1990 року, той і очолить владу в державі, визначить її новий курс розвитку.
Нарешті у гострій політичній боротьбі прийшов червень 1990 року. Все було підготовлено до виборів - виборчі дільниці, бюлетені, робочі групи. Всього до списків виборців було внесено понад 11 мільйонів виборців - громадян ЧСФР, яким виповнилося 18 років. У країні діяло понад 20 тисяч виборчих дільниць. Для контролю за ходом виборів прибула численна делегація з Ради Європи105. Представників європейських структур запросив у Чехо-Словаччину В.Гавел.
Вибори по всій країні пройшли організовано Преса і контрольна комісія не зафіксували порушень правил голосування або спроби фальсифікації результатів виборів. Характерним для виборів 8-9 червня 1990 року в Чехо-Словаччині була велика явка виборців, що свідчило про зростання політичної активності населення. Проголосувало понад 96 відсотків тих, хто були внесені до списків106 . Вибори проводилися на багатопартійній основі. Демократичні права були повністю збережені. Жодна політична партія не оскаржувала ходу проведення виборів.
У підсумках голосування переможцями вийшли, як і очікувалося. ГФ і ГПН. За них проголосувало понад 50 відсотків виборців. На другому місці несподівано стала КПЧ. За неї проголосували 13,5 відсотка виборців, що для умов того періоду було не так і мало. Прихильників КПЧ на виборах виявилося значно більше, ніж членів партії. За КПЧ голосували і безпартійні. Але ці результати були невтішними, оскільки КПЧ втратила ті позиції, які вона мала раніше. Менше, ніж розраховували, одержала голосів Християнсько-демократична унія - 12 відсотків. Вона виявилася на третьому місці, після КПЧ. Це пояснювалося, очевидно, тим. що перед виборами розгорівся скандал навколо одного з керівників ХДУ Й.Барточика. якого преса звинувачувала у тривалих зв'язках з органами держбезпеки.
Християнсько-демократична партія Словаччини одержала 21 відсоток голосів, а Словацька національна партія - 10 відсотків..
Демократичні процеси у країні не могли не зачепити проблем міжнаціональних взаємовідносин. У цей час проявилися деякі суперечності між чехами і словаками, які в тоталітарний період приховувалися. Рішенням Федеральних зборів про подвійну назву держави (Чеська і Словацька Федеративна Республіка та її словацький аналог - Чехословаччина) послужило причиною бурхливих демонстрацій у Словаччині й викликало неоднозначну реакцію у Чехії та призвело до прийняття у грудні 1990 Закону про розмежування компетенції між федерацією і республіками. Згідно із новим законом у віданні центральних органів залишалися лише питання оборони, зовнішньої політики, фінансів і створення умов для єдиного ринку, що значно посилило відцентрові тенденції у державі. Впливові політичні організації Словаччини, зокрема Рух за демократичну Словаччину, почали вимагати перетворення федерації на конфедеративне утворення двох народів. На початку 1991 суспільно-політична ситуація ще більше загострилася у зв'язку з вимогою лідерів політичних організацій і рухів Моравії та Сілезії реорганізувати Чехословаччину у федерацію трьох республік: Чеської, Моравсько-Сілезької та Словацької. Цій проблемі був присвячений “круглий стіл”, проведений у березні 1991 у Брно з участю 25 партій і рухів. У той час, коли моравська проблема не набрала дальшого розвитку, у Словаччині виникла політична криза. Словаччина не була задоволена прокламованими ухвалами центральних органів і вимагала підписання державного договору з Чеською республікою. Невирішеність цього питання, добровільна відставка президента у 1992 фактично визначили розпад Чехословацької федерації. Наприкінці 1992 чехословацький парламент прийняв рішення про розділ федерації і утворення з 1 січня 1993 року двох незалежних держав - Чеської і Словацької республік. Цей процес тривав всього пів року і пройшов взірцево та цивілізовано як і “Ніжна революція” в Чехословаччині, яка поклала край тоталітарному пануванню комуністичної партії в країні.107
Висновки
Причини соціального зрушення у Східній Європі та крах радянського блоку не слід зводити до одного унікального фактора. Для виникнення такого історичного процесу світової ваги мали взаємодіяти безліч причин і цілий ряд обставин, що зробили ці зміни нагальними і незворотніми. Причини перевороту виникли не раптово, а накопичувалися протягом тривалого періоду, коли позитивний досвід розвитку суспільства тісно переплітався з негативними явищами.