Протягом 1989 – першої половини 1990 років Чехословаччина пройшла складний шлях розвитку. Вона зробила поворот від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, від тоталітарного суспільства – до демократичного. Глибокі економічні, соціальні, політичні зміни, які відбулися в країні, стали основним змістом революційного перевороту, що відбувся мирним шляхом і одержав назву “ніжної еволюції”
На новий шлях розвитку Чехословаччина вступила не одна. Разом з нею вступили і інші країни Центральної та Південно-Східної Європи. Переміни в цих країнах були породжені внутрішніми причинами, але був і зовнішній фактор, який прискорював хід подій – це перебудова і утвердження гласності в Радянському Союзі. Кожна країна, в тому числі і Чехословаччина, мала особливості в перехідних процесах, але простежувалися і спільні риси: перетворення тоталітарних політичних систем в плюралістичні демократичні багатопартійні політичні системи, трансформація командної економіки, яка базувалася на державній власності в ринкову економіку, зі змішаною структурою власності.
Причини, які викликали революційний переворот у Чехословаччині і крах комуністичної системи закладалися ще із становленням комунізму на території країни після Другої Світової війни. Адміністративно-командна система базувалася на пануванні однієї політичної сили – КПЧ, яка завела країну в глухий кут. З 1950-х років у Чехословаччині нагромаджувалися складні проблеми, а КПЧ і уряд Чехословаччини не розв’язував їх. У сфері економіки ставка робилася на екстенсивні методи розвитку замість інтенсивних. Упущена була перебудова на основі науково-технічного прогресу. Суспільство протягом десятиліть жило за рахунок прийдешніх поколінь. Жорстка система централізації паралізувала ініціативу людей. Чехословаччина відставала від світових темпів розвитку і рівня життя народу.
У країні не було справжньої демократії, не допускалося вільне мислення. Усе диктувала КПЧ, на чолі якої нерідко стояли людм низького інтелектуального рівня, а то і бездарні. Вони виявилися нездатними перебудувати КПЧ, все життя країни на демократичних засадах. Повсюдно придушувалась передова думка, опозиційні рухи, уряд часто вдавався до насилля.
Події 1953 року В НДР та події 1956 року в Угорщині, коли ці країни була охоплені масовими демонстраціями з вимогами демократизації суспільства і забезпечення кращих умов життя, а також кардинальних реформ внутрішнього і міжнародного життя та жорстоке придушення цих народних виступів мали величезне значення для Чехословаччини на її подальшому шляху до демократизації та краху комунізму. Згодом Чехословаччина розділила долю НДР і Угорщини.
Спроби реформ суспільства, спроби побудувати “соціалізм з людським обличчям” були придушені силою зброї п’яти держав – членів ОВД. “Празька весна” в Чехословаччині була зупинена танками. Здійснивши цю акцію СРСР не врахував, що рано чи пізно все таки антикомуністичний переворот відбудеться, а інтервенція тільки тимчасово призупинила рух Чехословаччини до свободи від тоталітаризму.
Після придушення “Празької весни” Чехословаччина повернулася до старого шляху розвитку, розпочалася т. з. “нормалізація”. Але чехословацький народ, який вже відчув присмак свободи не зміг довго перебувати під тоталітарною владою КПЧ.
Першою не витримала молодь, яка і започаткувала “ніжну революцію”, хоча до того вже існували організації які перебували в опозиції до КПЧ, найяскравішою з яких була Хартія-77. Розгін демонстрації студентів 17 листопада 1989 року поклав початок організованій боротьбі проти тоталітаризму. Протягом тижня на бік студентства перейшли колективи промислових підприємств, мешканці міст і сіл. Боротьба стала всенародною. Керівництво взяли в свої руки громадські об’єднання – “Громадський форум” – у Чехії та “Громадськість проти насилля” – у Словаччині.
У своєму розвитку “ніжна революція” пройшла два етапи: перший – з 17 листопада до кінця грудня 1989 року, другий – від виборів до президента до червня 1990 року коли. Коли були проведені перші демократичні вибори до Федеральних зборів, на яких перемогу отримали нові політичні сили – ГФ і ГПН. Це і завершило перемогу “ніжної революції”, визначило новий курс розвитку країни.
Перші роки після “ніжної революції” чеський і словацький народи спільно будували свій дім, спільно шукали шляхів до ринкової системи і на міжнародну арену. Широким фронтом реформи розпочалися з січня 1991 року. Ініціатором їх був голова федерального уряду В. Клаус. На відміну від Польщі, Угорщини і Болгарії він відмовився від методів “шокової терапії”. У Чехо-Словаччині поетапно проводилася лібералізація цін, зміцнювалися позиції крони, яка стала незабаром вільноконвертованою валютою, здійснювалася під контролем держави приватизація.
Успішне проведення реформ наштовхнулося на ряд труднощів. Серед них вирішальним був фактор прояву соціальної нерівності щодо Словаччини. Чесько-словацькі відносини дедалі загострювалися і вели до розвалу федерації. Тенденцію до відокремлення в Чехії підтримував В. Клаус, який у розриві федеральних відносин вбачав шлях до швидкого входження незалежної Чехії в європейські структури. У Словаччині таку ж політику проводив голова уряду В. Мечіар та міністр закордонних справ М. Княжко. Вони вважали, що за умови роздільного проведення реформ перехідного періоду Словаччині зуміє швидше подолати труднощі і нарешті буде розв’язане словацьке національне питання.
Протягом другої половини 1992 року керівники Чехії та Словаччини домовилися про відокремлення. Цей складний процес два братні народи здійснили мирним шляхом, без непорозумінь, конфліктів і звинувачень. З 1 січня на карті Європи з’явилися дві нові самостійні країни – Чеська Республіка і Словацька республіка. У пресі цей крок назвали “цивілізоване розлучення”, або “розлучення по-чехословацьки”. Цим кроком чехи і словаки продовжили традиції “ніжної революції”, збагатили історичний досвід народів Європи розв’язувати складні суспільні проблеми мирним шляхом.
Історичну важливість “оксамитової” революції важко переоцінити. І справа не тільки в тім, що вона стала важливим етапом демонтажу тоталітарного соціалізму, припинення протистояння двох військово-політичних блоків у світі, врешті – решт започаткувала існування двох незалежних держав чехів і словаків, зорієнтованих на соціально-ринкові і демократичні цінності, європейські економічні і військово-політичні структури. Вагоме значення революції 1989 року ще і в тому, що вона є класичним взірцем мирної трансформації політичного режиму в одній окремо взятій державі в умовах прояву таких глобальних політичних факторів як існування зброї масового знищення, належності до тих чи інших військовий альянсів.
ПОСИЛАННЯ
1. Новий взгляд на Великую Отечественную Войну // Известия. – 1990. – 9 мая.
2. Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С. 374-382.
3. История Чехословакии. - М., 1960. – С. 408.
4. Краткая история Чехословакии. – М., 1988. – С. 428.
5. Сланский Р. Чехословакия станет демократической страной // Известия. – 1990. – 13 апреля
6. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ.,1993. – С.5-6.
7. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ.,1993. –С.24-24.
8. Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С.12.
9. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ.,1993. – С. 26-27.
10. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ.,1993. – С.27.
11. Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С.13.
12. Тисменяну. В. Поворот у політиці: східна Європа від Сталіна до Гавела. К., 2003. – С. 106.
13. Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С . 456.
14. Ротшильд Д., Уінгфілд Н. Повернення до різноманітності: Політична історія Східно-центральної Європи після Другої світової війни. К. 2003. – С.247.
15. Грінчак И., Кириченко А. Чехословакия в социалистическом содружестве. – К., 1984. – С. 153.
16. Тисменяну. В. Поворот у політиці: східна Європа від Сталіна до Гавела. К., 2003. – С.110.
17. Войцех Масни “Чехословаччина: Криза світового комунізму”, Прага 1990.-С. 163.
18. Шик. О. Весеннеё возрождение – иллюзии и дейсвительность М., 1991. – С. 89.
19. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Київ., 1993. – С. 89.
20. Дюрозель Ж.Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. К., 1995. – С. 628.
21. Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С. 479.
22. Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С.13.
23. Дубчек. О. «Чорні дні «Празької Весни» // Світ про Україну – 1993 - №5.
24. Клованич. Ю. В Чехии разсекретили новые документы о событиях 1968 года. Киевские Ведомости. – 1995. 11 августа. - С. 20.
25. Иржи Покорны. Земли Чехии и Моравии 1918-1994. Прага., 1994. – С. 38-39.
26. Виталий Журавлев. Взлеты и падения Александра Дубчека “Известия” 14 апреля 2004 года.
27. Дубчек. О. «Чорні дні «Празької Весни» // Світ про Україну – 1993 - №5.
28. Краткая история Чехословакии. М., 1988. – С. 497.
29. Приходько В. “Ніжна революція” в Чехословаччині та формування нового курсу внутрішньої та зовнішньої політики країни. Ужгород. 1999. – С.14
30. Дубчек. О. «Чорні дні «Празької Весни» // Світ про Україну – 1993 - №5.
31. Лемак В. Конституційні основи “федералізації” ЧССР. // Вісних Ужгородського державного університету. № 4. –1996.
32. Смрковский Й. Прага – Москва. Август 1968. // Новое время. – 1991. – № 34
33. http://news.pravda.ru/main/2001/08/28/31148.html.
34. http://www.svoboda.org/programs/OTB/2003/OBT.011303.asp.
35. Войцех Масни “Чехословаччина: Криза світового комунізму”, Прага 1990 - С. 21-25.