3.2 Хартія-77 як головна опозиція КПЧ
У кінці 80-х років головна опозиція КПЧ виступала під гаслами Хартії-77. Це була масова організація, започаткована в січні 1977 року, яка висунула програму реформування країни. Автори Хартії-77 вимагали негайно припинити переслідування інакомислячих, провести демократизацію усіх сфер життя країни, змінити характер і напрями зовнішньої політики52. Цей документ підписали сотні визначних учених, громадських діячів, творчих працівників. Вона стала своєрідним продовженням тих вимог і реформ, які висунуло чехословацьке суспільство навесні 1968 року, за що було так суворо покаране п'ятьма країнами ОВД. Прийняття нової програми, аналогічної програмі 1968 року, в січні 1977 року було своєрідним подвигом.
Хартія-77 вимагала створення неформального, відкритого демократичного суспільства, у якому б вільно проживали люди різних професій, національностей і різного віросповідання. Народи вільного суспільства повинні користуватися всіма вигодами міжнародних прав людини, зафіксованих в Загальній декларації людських прав ООН. положеннях Заключного пакту Гельсінської конференції. Хартія-77 вимагала розпочати широкий діалог з урядом і політичними інститутами Чехословаччини про стан справ у країні й шляхи поглиблення демократичних реформ. Програма вимагала, щоб шляхом спільного обговорення розроблявся проект законів для парламенту, які мають змінити на краще життя всього суспільства Отже, Хартія-77 не закликала до насильницького повалення влади, а діяла в інтересах демократизації суспільства, намагалася розв'язувати назрілі питання мирним, демократичним, конституційним шляхом. Хартія-77 була породжена політикою уряду Чехословаччини і КПЧ, які суворо переслідували інакомислення.
Хартія 77продемонструвала, що питання, які мали відстоювати нові рухи, не обов'язково повинні носити політичний характер. Неформальне об'єднання людей, які вирішили жити за законами правди, не ставить за мету кидати виклик диктатурі безпосередньо. Перш за все це має бути моральний спротив: вони викривають аморальність уряду, невідповідність високих слів і вчинків. Першим актом Хартії 77став протест проти суду, організованого режимом Гусака над групою молодих рок-музикантів Пластичні люди всесвіту53. Захист молодих музикантів, які просто хотіли жити своєю правдою (вона, звичайно, відрізнялась від офіційної) уже сам по собі носив політичний заряд. Те, що вони стали на бік рок-музикантів, не мало нічого спільного з естетичними уподобаннями. У такий спосіб вони заперечували право цієї системи визначати межі людської свободи. Кидаючи людей за грати за художню єресь, система заявляла про своє право безперешкодно втручатися у судьби людей. Це була відкрита війна свободі людини. Тому захист молодих рок-музикантів означав захист самої ідеї людської свободи і гідності. Це саме можна сказати і про захист пацифістів або екологів, яких переслідували за критику мілітаристського курсу офіційної влади на заподіяну шкоду навколишньому середовищу. Як зазначав Гавел, спротив з боку безправних не має чітко вираженого політичного спрямування. Політика антиполітики полягає саме у цій обережній, ненав'язливій спробі повернути втрачену людську гідність:
В умовах посттоталітарного правління реальною передумовою для рухів, що поступово переростають у політично значимі явища, не обов'язково мають бути відверті політичні конфронтації між різними політичними силами чи концепціями. Ці рухи, як правило, виникають будь-де, у набагато ширшій "позаполітичній" сфері, де брехня конфронтує з правдою, тобто коли вимоги посттоталітарної системи вступають у конфлікт із справжньою життєвою необхідністю... Тоді таке протиріччя набирає політичного характеру, не тому що стихійна політична природа цілей вимагає, щоб її почули, а тому, що (враховуючи складну систему маніпулювання, на якій тримається пост то-талітарна система і від якої також залежить) кожне волевиявлення людини, кожна спроба жити правдою неодмінно стає загрозою для системи і в результаті перетворюється на політично значиме явище. Перетворення політики на ритуал в офіційній сфері, її знецінення через постійне спотворення фактів, прихід до влади псевдоеліти, чиє просування по службі забезпечено такими гарну освіту або демократизацію культури. Інші розходження притаманні вже ері тоталітарних диктатур: між прихильниками відкритого і закритого суспільств. У першому випадку соціальний устрій грунтувався на самоврядуванні й колективних угодах; у другому — порядок було досягнуто через репресію і дисципліну.
Хартія 77у Чехословаччині символізує спробу подолати ідеологічну сегрегацію через новий підхід, вкорінений у погляді на права людини як на найважливішу основу вільного суспільства. У своєму установчому документі хартисти оголосили, що відповідальність за збереження громадянських прав покладена не тільки на уряди, але й "на кожного особисто". Через те, що вони вірили у розподіл відповідальності, хартисти об'єднали себе у відкриту асоціацію, чиї зобов'язання щодо захисту прав людини перевищували будь-які ідеологічні, релігійні або політичні розходження серед сторін, які підписалися:
Хартія 77 — вільна, неофіційна і відкрита спілка, в якій співіснують різні переконання, релігії і професії. її члени пов'язані бажанням працювати особисто і всі разом для реалізації людських і громадянських прав у Чехословаччині і всьому світі. Ці права гарантовані заключними узгодженнями Хельсинської конференції 1975 року та іншими міжнародними узгодженнями проти війни, насильства і репресій. Таким чином, Хартія 77заснована на солідарності й дружбі всіх людей, які поділяють викладені ідеї.
Навмисне вільна структура Хартії вказала на антиієрархічну і антиавторитарну орієнтацію групи. Установчі документи наполягали, що Хартія не була організацією: "Вона не має жодних статутів, постійних органів або зареєстрованого членства. Кожен, хто згоден з її ідеями і працює над їх втіленням, належить до неї".
Хартія ясно давала зрозуміти, що вона не організовувалася як альтернатива існуючій владі, або як політична партія, зацікавлена у владі чи переслідуванні якоїсь власної стратегії. Уникнення політичного характеру було, звичайно, пов'язане з нав'язливими ідеями режиму щодо будь-якої форми критики.
Що стосується навмисне неідеологічного характеру Хартії 77, Гавел писав: Можливо, я маю сказати щось більше відносно множинності у Хартії. Це було не легко для кожного — багато людей мали придушити або подолати їхню давню внутрішню відразу — але кожен був у змозі зробити це, тому що всі ми відчували, що це було через загальну причину, і тому це прийняло форму, яка була історично досить новою: зародок справжньої соціальної терпимості (а не просто угода між одними, щоб виключити інших, як це мало місце з урядом Національного фронту після Другої світової війни), феномен, який — незалежно від того, що станеться з Хартією — буде неможливо стерти з народної пам'яті. Це залишилося б у тій пам'яті як надія на те, що в будь-який час і в будь-якій новій ситуації, тим можна було б скористатися для відповіді54.
Та не зважаючи на це все Уряд і КПЧ не хотіли рахуватися з новими ідеями, та оголосили Хартію-77 контрреволюційною організацією, наказували її переслідувати.
Всупереч цьому, авторитет Хартії-77 в усіх усюдах зростав, особливо в другій половині 80-х років. Якщо спочатку організації Хартії-77 діяли лише у великих містах Чехії, де було по кілька вищих навчальних закладів, то пізніше вони створюються скрізь. Крім інтелігенції, в організаціях співробітничають робітники, селяни, широкі верстви демократичної інтелігенції. Наприкінці 80-х років саме навколо Хартії-77 згрупувалися основні сили опозиції. Форми роботи - це письмова і усна пропаганда людських прав. Активісти Хартії-77 самі видавали видання, в яких публікували основні матеріали із Загальної декларації людських прав ООН. уривки з Гельсінської програми 1975 року та ін. Під виглядом відзначення національних ювілеїв у 1988 році (70-річчя утворення Чехословаччини, 40-річчя лютневих подій 1948 року, 50-річчя Мюнхенської угоди, 20-річчя введення іноземних військ) вони проводили вечори, на яких пропагували свої ідеї. Газета соціалістів в кінці 1988 року зазначала, чим більше уряд переслідував прихильників Хартії-77, тим інтенсивніше вона діяла, зростав її авторитет55.
Вся трагедія полягала в тому, що уряд Чехословаччини, керівництво КПЧ не бачили і не хотіли бачити цієї опозиції, розгортання її діяльності. Уже в критичні дні літа і осені 1989 року ЦК КПЧ вважав опозицію «жменькою відщепенців», які не мають ніякої підтримки серед народу. ЦК КПЧ відхилив пропозиції спеціальної комісії, яка вивчала ситуацію в країні і пропонувала негайно вжити заходів щодо демократизації внутрішнього життя: дозвіл мітингів, демонстрацій, скасування цензури, діалог з опозицією тощо. Це було великою помилкою, оскільки опозиція набирала дедалі більших сил.
Першою відкритою акцією Хартії-77 були мітинг і демонстрація в Празі 15 січня 1989 року з нагоди відзначення річниці загибелі Я.Палаха, який в січні 1969 року спалив себе на майдані міста на знак протесту проти введення іноземних військ у Чехословаччину. Крім Хартії-77, мітинг організували активісти Клубу миру. Незалежного об'єднання демократів та інших організацій. Виступаючі на мітингу засудили введення військ в Чехословаччину в серпні 1968 року як акт грубого насилля, що припинило відродження суспільства; засуджували переслідування інакомислячих, порушення демократичних прав; говорили про відставання країни від світового розвитку. Схвалена на мітингу резолюція вимагала прискорення демократизації всіх сфер суспільного життя. Такі ж мітинги 15-17 січня 1989 року відбулися майже у всіх великих містах Чехії - Брно, Мала Острава, Пльзень, Мост, Чеське Будійовіце, а також в деяких містах Словаччини. Поліція силою розганяла учасників мітингів. В одних місцях застосовували сльозоточиві гази, в інших - воду, а подекуди і собак. Преса відзначала, що собаки покусали багатьох учасників мітингів.