Актуальність дослідження
Кожна людина – неповторна індивідуальність.Однак, спостерігаючи за ставленням людини до інших людей, до себе, до своєї справи, до речей, способами реакції, поведінкою людей, їх діями і намагаючись їх пояснити, були виділені такі поняття як темперамент («те, що робить з людини природа») і характер («те, що вона сама робить із себе» (7, с. 423)).
«Більшість підлітків можна віднести до холериків і сангвініків, не виключаючи, звичайно, наявності серед них флегматиків і меланхоліків (але в набагато меншій кількості). Учителі ж, пройшовши певний життєвий шлях, належать переважно до флегматиків і меланхоліків. Тому підлітки не завжди витримують розмірений темп уроку, утомлюються від монотонної роботи і починають відволікатися. Учителеві доводиться чергувати різні види робіт. При цьому урок має бути насиченим, але не втомливим і нудним. Складні завдання чергуються з досить простими, усні з письмовими. Але вся складність полягає у тому, що у класі обов’язково є кілька учнів меланхоліків або флегматиків, що не можуть устигати за занадто швидким темпом роботи класу і відстають. І тому вчителеві необхідно врахувати ці індивідуальні особливості підлітків і намагатися не випустити учнів з поля зору під час уроку, коригувати темп і характер завдань під час уроку.
Якщо вчитель не враховує особливості темпераменту учнів на уроці, холерики й сангвініки, виконавши завдання (швидко, але не завжди якісно), починають гратись і заважати іншим учням. Це викликає невдоволення вчителя й зауваження на адресу учнів. Меланхоліки й флегматики, не встигаючи за всім класом, обурюються швидким темпом і великою кількістю завдань або просто перестають працювати на уроці. Тому при плануванні і проведенні уроку, повинні враховуватися індивідуальні особливості учнів класу».
Характер не можна ототожнювати з темпераментом, який більш безпосередньо пов'язаний з властивостями вищої нервової системи. Темперамент людини оцінюється на основі того, чи він розумно спрямований і контролюється волею, тобто в кінцевому підсумку – як він підпорядкований характеру.
Але і риси темпераменту – продукт не лише природного впливу, але й впливу середовища. Нерідко характерна якісна зміна темпераменту відбувається під впливом характеру, а сам він змінюється в процесі виховання. На шляху подолання темпераменту характером можливі тимчасові конфлікти, протиріччя.
З другого боку, й особливості темпераменту можуть протидіяти або сприяти розвитку відповідних сторін характеру. Наприклад, міжособистісні стосунки в класі, групі створюють сприятливі умови для розвитку у холериків більшої стриманості і самокритичності, у сангвініків – слухняності, у флегматиків – активності.
Отже, характер і темперамент органічно пов’язані і взаємодіють з іншими властивостями особистості і впливають на їх вияв і міру вираженості та розвитку.
Об’єкт дослідження – характер та темперамент людини.
Предмет дослідження – прояви у мовленні темпераменту та характеру.
У даній роботі розглядаються темперамент, характер та прояви їх у мовленні, надаються рекомендації по діагностиці цих проявів у школярів (і не тільки), поради по роботі з дітьми різних темпераментів, по вихованню характеру, оскільки ця проблема є актуальною і має велике практичне значення.
Не треба бути дуже спостережливим, щоб зауважити, що люди незалежно від настрою, самопочуття різняться за активністю в поведінці і роботі. Одні – енергійні, стрімкі, швидкі, інші навпаки – повільні, інертні. Крім того, люди різняться і за емоційністю. Одні швидко радіють і швидко засмучуються, другі більше радіють, ніж сумують, треті дуже виразно виявляють свої почуття. А ще є відмінність між людьми за рухами, зокрема їх швидкістю, розмахом, різкістю. Саме в цих відмінностях виявляє себе темперамент.
Темперамент належить до таких психологічних понять, про які ніби всі знають. Даючи характеристику своїм знайомим, ми часто використовуємо назви різних темпераментів. Про одного твердимо: “типовий холерик”, другого називаємо “сангвініком”, третього “флегматиком”, четвертого “меланхоліком”. Однак, за цими твердженнями не лежить наукове розуміння.
Уперше більш чи менш докладно описав темпераменти видатний старогрецький лікар Гіппократ. Він вважав, що відмінності між людьми пояснюються співвідношенням різних рідин у тілі. Таких рідин, як вважав Гіппократ, у людини чотири, а саме, кров, два сорти жовчі – чорна і жовта, слиз або лімфа. Гіппократ думав, що в сангвініків переважає кров (латинською - “сангвін”), у холериків переважає жовта жовч (холе), а у флегматиків переважає слиз або лімфа (“флегма”). І нарешті, меланхоліки – це люди, у яких переважає чорна жовч (“меланхоле”).
Сьогодні не існує загально визнаного визначення темпераменту. Але в найбільш узагальненому виді його визначають як закономірне, природно зумовлене поєднання стійких властивостей людини, які характеризують різні сторони динаміки психічної діяльності та поведінки людини.
Характеризуючи роль темпераменту, психолог В.С.Мерлін наводить цікаве образне порівняння. “Уявіть собі, - пише він, - дві ріки – одну спокійну, рівнинну, другу – бурхливу, гірську. Течія першої ледве помітна, вона плавно несе свої води, у неї нема яскравих сплесків, бурхливих водоспадів, засліплюючи бризок. Течія другої – повна протилежність, вона швидко несеться, вода в ній гримить, бурлить, клекоче і, вдаряючись до каменю, перетворюється в клоччя піни”.
Дещо подібне можна спостерігати в динаміці (особливостях перебігу) психічної діяльності різних людей. Це насамперед, індивідуальний стиль активності, ритмічність психічних процесів і діяльності, ступінь стійкості почуттів, напруженість вольового зусилля тощо.
Дві складові темпераменту “активність” та “емоційність” є головними ознаками (вимірами) темпераменту. Як писав В.Д.Небилицин, активність поведінки людини характеризує міру енергійності, стрімкості, швидкості чи, навпаки, повільності, інертності.
Емоційність проявляється в особливостях розвитку емоцій і почуттів та їх якості і знаку (радість, горе, страх, гнів тощо).
Однак, особливості активності й емоційності також зумовлені іншими психологічними чинниками – мотивами діяльності, поставленим завданням, вимогами ситуації, знаннями, вміннями, навичками тощо. Але якщо ці чинники можуть змінюватися то властивості темпераменту – стійкі індивідуальні особливості. Вони виявляються вже у ранньому дитинстві, зберігаються багато років, часто все життя, та проявляються у різних сферах поведінки, діяльності людини. Динамічні особливості активності, які зумовлені зазначеними вище причинами, менше стійкі.
Крім активності й емоційності часто згадується у літературі ще одна сфера прояву темпераменту – моторика (рухові вияви). Сюди відносяться особливості рухів, жестів, міміки, зокрема їх швидкість, різкість, амплітуда. У деяких людей рухи швидкі, енергійні, жести повні, рухи і міміка виразні. Цим людям характерна жвавість, рухливість. У інших людей рухи повільні, плавні. жести скупі, міміка маловиразна. Таким людям притаманна рухова стриманість. Цю складову темпераменту (моторику) легше, ніж інші (активність і чутливість) спостерігати і оцінювати. Темперамент проявляється у мовній моториці (швидкості мовлення, виразності, голосності).
Темперамент, як писав Б.Г.Ананьєв, належить до первинної форми вищого психічного синтезу, що характеризує особистість. Але він не визначає змістову сторону особистості – її світогляд, ціннісні орієнтації, спрямованість спонукальної сфери. Люди різних темпераментів мають одну й ту ж соціально-моральну цінність. Одночасно, темперамент може як сприяти формуванню певних рис особистості, так і не сприяти їх формуванню (воля, мислення). Це пов’язане з тим, що середовище, виховні впливи, іноді навіть одні ї ті ж педагогічні прийоми виявляють зовсім різну, іноді прямо протилежну дію на учнів, що володіють різним темпераментом.
Отже, темперамент не є зовнішнім проявом у поведінці, наприклад, в особливостях моторики та емоційності, а органічно вплітається в структуру особистості, забезпечуючи їй найкращий спосіб рівноваги із зовнішнім середовищем. Відтак недоречно розглядати темперамент окремо від особистості.
Таким чином, система узагальнених властивостей темпераменту може бути представлена у такій схемі:
1. Активність людини, проявляється в: а) енергійності, б) пластичності, в) швидкості.
2. Емоційність, що проявляється у виразності, силі та спрямованості емоційних переживань.
3. Соціабельність, що виявляється у: а) домінуванні, б) потребі у спілкуванні, в) покладання відповідальності у локусі контролю тощо.
Виділяють такі психологічні особливості темпераменту:
1. Чутливість або сензитивність. Про неї судять по тому, яка найменша сила зовнішнього впливу необхідна для того, щоб у людини виникла та чи інша психічна реакція – відповідь (репліка, емоція, рух, міміка тощо), я якою швидкістю ця реакція виникає. Іншими словами, якою має бути сила впливу, щоб до людини «дійшло».
2. Реактивність (величина відповіді, реакції на вплив, на репліку). Ця властивість виявляється в тому, з якою силою і енергією людина реагує на той чи інший вплив (критичне зауваження, погрозу, різкий неочікуваний звук). Про людину з високою реактивністю говорять: «Спочатку зробить, а потім подумає», «заводиться з півоберту», а з низькою реактивністю: «Сім раз відміряє, а тільки потім відріже», «не розумієш чи зрадів, чи засмутився. Реактивність у людини тим вища, чим людина:
а) більше готова відповідати, не подумавши, на будь-яке запитання і тому часто вона відповідає невпопад;
б) у прикрості і роздратуванні легше та частіше «виходить із себе», проявляє запальність, вступає у конфлікт;