Смекни!
smekni.com

Психологічні чинники прояву політичної культури студентської молоді (стр. 4 из 16)

Отже, можна констатувати, що загалом нинішній рівень політичної свідомості українства ще досить низький, що негативно позначається й на його політичній активності. І це не може не турбувати.

Отже, формування політичної культури молоді, набуття нею політичних знань і навичок політичної поведінки є важливою умовою функці­онування політики, насамперед держави, в ін­тересах суспільства.


1.2. Формування політичної культури молоді,побудова змісту

політичної освіти молоді.

Формування політичної культури молоді — це цілеспрямований процес навчання і виховання, що включає освоєння соціального досвіду, виробленого людством, розвиток відповідного нормам сучасного демократичного суспільства свідомості і підготовку до адекватної реальності конвенціональній поведінці. Іншими словами, це процес становлення особи як суб'єкта і об'єкту політичних відносин.

Педагогічний процес формування політичної культури розуміється як цілісна система, що розвивається. Такий підхід дозволяє акцентувати увагу на наступних компонентах: політичні знання, соціальні і інтелектуальні уміння і навики, система цінностей і інституційний досвід. Отримані учнями політологічні знання є засвоєним політичним досвідом, накопиченим людством, безпосередньо впливають на їх свідомість і готують їх до активної участі в житті демократичного суспільства. Інтелектуальні і соціальні уміння і навики формуються при обговоренні політичних проблем і в роботі над документами.

Для педагогічно організованого процесу розвитку політичної свідомості учнів ключове значення має співвідношення індивідуально і колективно орієнтованих цінностей. Такий підхід визначається самою природою політичної діяльності, направленої на досягнення балансу особистих і суспільних інтересів в державі, створення умов для повноцінного розвитку особи, вільного прояву цивільних ініціатив, широкої діяльності громадських організацій, політичних партій, ефективної роботи органів державної влади.

Індивідуально орієнтовані цінності в першу чергу визначають поведінку особи і стають свого роду точкою опори при реалізації теоретичної моделі формування політичної культури індивіда. Починати педагогічний процес можна з аналізу стереотипів, що склалися у вихованців щодо шляхів успіху, диференціації дійсних і помилкових поглядів, цілей і методів отримання добробуту. Це необхідно, тому що нерідко під впливом різних , телевізійних ігор у підростаючого покоління формується спотворене уявлення про можливість досягнення успіху без зусиль і праці. Дійсно, двигуном соціального прогресу є успішні люди, але "суспільне благо" створюється саме на рівні індивідуальної трудової активності в широкому сенсі цього слова. Соціальний прогрес неможливий без успіху індивіда, люди, що успішно діють, є двигунами суспільного зростання. Отже, процвітаюча людина, його особисті досягнення є необхідною попередньою умовою соціального розвитку. [9; 24 - 28].

Дуже важливо при цьому сформувати у молоді розуміння, що особистий успіх можливий не за всяку ціну: злочин закону, грубе порушення прав іншої людини, хижацьке відношення до природи і інші протиправні і антигуманні дії руйнують саме поняття суспільного і особистого блага.

Прийнявши до уваги ці посилки, можна перейти до уявлення про те, за рахунок чого забезпечується успіх індивіда і як при цьому уникнути згубних наслідків індивідуальної соціальної активності. Процес виховання політичної культури неможливий без визначення індивідуально орієнтованої системи цінностей, яка лежить в основі успішної соціальної діяльності. До їх числа відносяться освіта, праця, розвиток особистих здібностей, націленість в майбутнє.

1. Освіта.Освіта — ключ до особистого успіху. Його якість і рівень — основа якості і рівня майбутнього життя.

2. Праця. Праця і її результати головний чинник досягнення успіху. Він упорядковує повсякденне життя, працьовитість, творчість і прагнення до успіху приносять задоволення і самоповагу, а в майбутньому — матеріальна винагорода.

3. Розвиток особистих здібностей. Індивідуальні здібності виступають найважливішим чинником особистого кар'єрного зростання.

4. Націленість вмайбутнє. Націленість в майбутнє означає здатність людини впливати на свою долю.

Справедливість і чесність приносять довготривалі плоди, тоді як хитрість і обман дають легкий і швидкий результат, який на перевірку виявляється достатньо ілюзорним. [14; 97 - 102].

Зрозуміло, в реальності ціннісний спектр політичної культури набагато складніший, і педагог у ряді випадків може припускати тільки коректування тих, що вже склалися в сім'ї і найближчому оточенні ціннісних установок. Проте без сформованої системи етичних орієнтирів не може бути і мови про високий рівень розвитку політичної свідомості. При цьому слід уникати нав'язування тих або інших політичних поглядів і оцінок. Корисним педагогічним прийомом є включення в зміст утворення висловів відомих в світовій культурі людей і організація дискусій..

Цінності, мораль, моральність повинні бути нерозривно пов'язані з освітою. Загальнолюдські цінності, а також способи їх відтворення і досягнення, що історично склалися, складають ядро культури. Ціннісні орієнтації визначають життєвекредо людини і його політичну позицію, дозволяють надситуативно сприймати дійсність, бачити дійсний зміст подій, вчинків, явищ. Вони сприяють формуванню у учнів відчуття внутрішньої гідності і пошани до інших.

У організаційному плані освіта, орієнтована на виховання політичної культури що вчаться, включає систему наочних учбових курсів і позаурочну діяльність. Основним недоліком традиційного навчання є те, що зміст учбових курсів нерідко виявляється відірваним від життя дітей, навіть якщо вони дискусійні і інтерактивні. Позаурочна діяльність сприяє формуванню політичної культури високого індивідуального рівня, оскільки передбачає не тількипередачу знань, але і формування початкових умінь і навиків, закріплення базових цінностей соціально-політичної поведінки. Такого роду учбова діяльність направлена на формування основ інституційного досвіду взаємодії з різними соціальними суб'єктами.

Позаурочна діяльність, направлена на формування первинного інституційного досвіду, забезпечує перехід до другого рівня виховання політичної культури, що передбачає органічне поєднання індивідуальних і суспільних цінностей цивілізованої соціально-політичної поведінки.

Політична культура демократичного типу припускає участь громадян не тільки в процедурі виборів і системі управління суспільством в цілому, але і в пристрої сумісного життя людей. Прямі і непрямі вибори керівних органів і осіб і делегування ним повноважень управляти громадянами не є єдиними шляхом впливу на навколишню повсякденну дійсність.

Логіка комплексного підходу до педагогічного процесу підготовки учнів до участі в політичному житті змушує приділити найсерйознішу увагу придбанню ними інституційного досвіду. Він здобувається в дитячих суспільних об'єднаннях, групах, рухах, усередині школи і поза нею, тобто в педагогічно організованому середовищі. Це, перш за все, досвід демократичного життя як засіб формування політичної культури цивільного типу. Як соціальний індивід чоловік є творінням культури і стає особою тільки завдяки засвоєнню трансльованого суспільного досвіду.

Зміст демократичного інституційного досвіду включає право "обирати і бути обраним" і уміння його реалізувати. Для вироблення звички брати участь в управлінні і самоврядуванні потрібно надати учням можливість спробувати себе в організації і діяльності асоціацій, клубів, засобів масової інформації. Це необхідний інструмент не тільки формування соціальних умінь і навиків, але і виховання і вирощування індивідуально і суспільно орієнтованих цінностей. [3; 96 - 105].

Важливою формою залучення молоді до політичної культури демократичного типу є гра. Вона присутня і в самій системі демократичного пристрою держави. При створенні ігрових ситуацій, необхідних для придбання учнями інституційного досвіду, вчителеві і педагогічному колективу не можна забувати, що ігри хлоп'ята сприймають дуже серйозно. Підготовка до політичної участі повинна враховувати, що сам процес навчання є часом підготовки до життя — це компонент самого життя, початок позитивної самореалізації особи.

Структура педагогічного процесу покликана вирішувати три задачі: дати юним громадянам знання про світ, державу і політику; оснастити, озброїти їх інтелектуальними і соціальними уміннями і навиками; підготувати до політичної участі в житті суспільства на основі сформованої системи цінностей, придбаного інституційного досвіду.

Наявний рівень політичної культури в усіх вікових гру­пах нашого суспільства не дає підстав для втішних про­гнозів темпів розвитку демократії в Україні, не забезпечує формування у громадян компетенцій, потрібних для станов­лення демократичної політичної культури і системи по­літичної освіти в Україні. Серед безлічі невирішених пи­тань, пов'язаних з останньою проблемою (скажімо, таких: хто і як може й має впливати на політичну соціалізацію, чи можна й чи слід її прискорювати), досі не визначено змісту політичної освіти як чинника формування політичної культури насамперед через концептуальну невизначеність моделі бажаного майбутнього й певну суперечливість зав­дань, поставлених перед школою. Зміст політичної освіти не зорієнтовано на розвиток системи політичних ставлень і політичної активності молоді. У сучасній соціальній психології, як стверджує Г. М. Андреєва, домінує уявлення про особистість як таку, що здатна активно конструювати свій внутрішній світ і світ соціальної взаємодії. Прийнявши цю тезу, можна при­пустити, що продуктивним у визначенні психологічних засад змісту політичної освіти може бути підхід до особистості як суб'єкта життя, здатного розв'язувати супе­речності, відповідального за свою діяльність та її наслідки. За такого підходу психологічний ефект політичної соціалі­зації визначатиметься мірою соціальної відповідальності особистості, її толерантності, готовності до взаємодії, по­літичної ідентифікації тощо. Визначення особливостей фор­мування цих структур на різних етапах політичної соціалі­зації дасть змогу побудувати психологічну модель змісту політичної освіти памолоді, яка б відповідала завданням громадянського виховання і забезпечувала умови для самоактуалізації особистості. Визначаючи психологічні засади змісту політичної осві­ти, ми виходитимемо з положень про тісний зв'язок когнітивного й соціального розвитку індивіда , про обов'яз­ковість відповідності змісту освіти особливостям психічного розвитку особистості на всіх етапах соціалізації, а також із принципів неперервності, міждисциплінарності, інтеркультурності, зв'язку з дійсністю змісту й форм політичної освіти. З-поміж різних моделей політичної освіти нас цікавить дилемно-контроверсивна, орієнтована на розвиток критичності, використання здобутих знань для побудови прогностичних моделей майбутнього, залученість до прийняття рішень. Та­кий підхід пов'язаний з переходом на інноваційний тип на­вчання, з пошуком і розробленням нових освітніх технологій. Усе розмаїття апробованих і поширених освітніх техно­логій можна умовно поділити на три групи: 1)технології участі,зорієнтовані на конструювання моделей політичної поведінки на основі життєвого досвіду; 2) когнітивно-розвивальні технології,зосереджені на формуванні когнітивної складової політичної культури; 3) репрезентативні,зорієнто­вані на попереднє вивчення індивідуального досвіду і реа­лізацію індивідуального підходу у формуванні політичних уявлень, мотивації участі тощо. Вибір технології зумов­люється завданнями політичної освіти. Основні з них такі: