Смекни!
smekni.com

Психологічні чинники прояву політичної культури студентської молоді (стр. 5 из 16)

· трансляція відомих у світовій культурі способів по­літичних взаємодій з наголосом на традиційних для україн­ської політичної культури і домінуючих в конкретно-істо­ричних умовах;

· навчання рольових моделей політичної поведінки;

· забезпечення умов для формування ціннісних по­літичних уявлень і моделей ідентифікації.

Політична освіта має бути пов'язана з реальним життям і реальними завданнями, які виконують чи виконуватимуть учні; має бути проблемноорієнтованою; забезпечувати учням умови для здобуття позитивного досвіду соціальних взаємодій і плюралізм освітнього процесу.

Виділяють два принципово важливих напрямки політич­ної соціалізаціїв школі: прямийвідбувається в процесі за­своєння інформації про принципи політичного ладу, права і обов'язки громадянина тощо і непрямий, латентний,основними його чинниками є характер взаємин у школі, ступінь свободи учня, можливості захисту ним своїх прав і апелювання до встановлених законів і правил. [13; 17 - 26].

Якісно-кількісний аналіз текстів програм і стандартів як основних документів у викладанні суспільно-політичних дисциплін у загальноосвітній школі дає підстави для ви­сновку про те, що весь обсяг політологічних понять, по­трібних для формування політичної культури молоді, міститься в навчальних програмах. Завдання ж формування демократичних цінностей, відповідальності, готовності до компетентної громадянської участі практично не відображені ні в програмах, ні в освітніх стандартах. Тобто існуюча модель політичної освіти зберігає всі ознаки предметно орі­єнтованого типу, коли основний акцент ставиться на за­своєнні певних знань і результат політичної освіти оці­нюється за їхньою кількістю. Психологічні ж ефекти такої освіти, що визначають спрямованість особистості, залиша­ються поза увагою. З огляду на викладене постає потреба створення й реалізації принципово іншої моделі виховання і освіти, яка б забезпечила умови для становлення компе­тентної, соціально мобільної особистості, здатної будувати суб'єкт-суб'єктні взаємини з іншими людьми й суспіль­ством, жити в ньому, транслювати його цінності та норми.

З огляду на те, що завдання формування демократичної політичної культури молоді доводиться виконувати за не­розвинутих демократичних традицій і норм, обмежених можливостей впливу на цей процес з боку батьків, вважає­мо за доцільне визначити такі загальні вимоги до організації освітнього процесу, спрямованого на формування демократичної політичної культури молоді:

• політична освіта має поширюватись одночасно на всі покоління громадян. Оскільки свобода політичного вибору як фундаментальна умова демократії охоплює індивідуальні й колективні сторони самоуправління або автономії, очікувати, що можна сформувати потребу і здатність до вільного політичного вибору без відповідної соціальної ситуації роз­витку, не слід;

•уся освітня система має відповідати духу, потребам і меті демократичного суспільства й бути зорієнтованою на формування активної, автономної, незалежної, уповноваже­ної, непатерналістської особистості, яка почувається само­стійною цінністю і саме такою її сприймає суспільство і визнає її інтереси пріоритетними;

•на кожному рівні політична освіта має бути спрямована на підвищення громадянської компетентності і громадянсь­кої відповідальності особи, сприяти аргументованому при­йняттю фундаментальних цінностей і принципів демократії.

Політична освіта, на нашу думку, має бути зорієнтована на ідеальну модель, центральним утворенням якої є осо­бистість як суб'єкт ставлень, позаяк усі складові психічної організації особистості пов'язані з системою її ставлень, що визначає характер переживань, особливості сприймання й поведінкових реакцій на зовнішні впливи. [24; 265 - 276].

Ставлення мають суспільну природу, джерела розвитку, зміст та форми об'єктивації, відображають взаємозв'язки особистості й суспільства і визначають спосіб входження її в суспільні відносини. В процесі розвитку системи став­лень особистість відтворює суспільні відносини у внутріш­ньому плані, присвоює їх і змінюється сама, набуваючи нової якості — суб'єктності. Ставлення, як зазначає О. О. Бодальов, — це психічне утворення, яке акумулює в собі результати пізнання об'єкта дійсності, інтеграції всіх емоційних і поведінкових відгуків на цей об'єкт, а також особливий рівень і форму самовизначення й самопізнання . Існує певний простір прояву й формування ставлень: вони проявляються повною мірою тоді, коли індивід діє в суб'єктивно значущій ситуації .

Психічні ставлення особистості, реалізуючись у діях, ві­дображають систему зв'язків особистості з об'єктивним світом (у даному разі — світом політики), набувають стійкості, вираженості, значущості, стають характерними для особистості, визначають її вчинки й переживання (С. Л. Рубінштейн, В. С. Мерлін, О. Б. Старовойтенко). Система ставлень особи­стості відображає основні ефекти соціалізації, тому спроба взя­ти її за основу психологічної моделі змісту політичної освіти може виявитися продуктивною. Таким чином, її (модель) можна представити у вигляді системи політичних ставлень, які визначають стосунки індивіда і спільноти.

А саме:

1)ставлення до самого себе (ідентифікація себе як су­б'єкта політичної взаємодії, спроможного зробити само­стійний політичний вибір, готового відповідати за нього і його наслідки, законослухняного громадянина, здатного обстоювати свої права);

2)ставлення до інших людей (терпимість, повага до політичних прав і свобод інших, готовність спільно роз­в'язувати політичні проблеми, довіра й налаштованість на співробітництво, аргументований скептицизм, підтримка інших і політична відповідальність, прагнення зрозуміти мотиви вчинків і очікування інших);

3)ставлення громадянина до політичної системи (патрі­отизм або позитивне ставлення до своєї країни, лояльне ставлення до фундаментальних конституційних цінностей і принципів, дії, спрямовані на підвищення ефективності демократичних установ, увага до громадських справ, со­ціальна довіра й поширення правдивої інформації);

4)ставлення громадянина до інститутів влади (спрямо­ваність на різні форми політичної участі, контроль за до­держанням повноважень влади, оцінка роботи уряду, оцінка окремих пропозицій з реформування громадського життя, опір неконституційним діям влади);

5)ставлення громадянина до політичного світу (розуміння глобального значення додержання прав людини, політична толерантність, відповідальність за збереження миру і активна позиція щодо політичних подій у світі, готовність до участі в роботі міжнародних організацій тощо).

Виділені групи ставлень формуються з раннього дитин­ства. Відповідно до потреб і провідної діяльності в кожний віковий період змістове наповнення й форми пред'явлення інформації варіюються. Одночасно розвиваються й соціально-психічні механізми політичних ставлень — відпові­дальність, толерантність, соціальна активність, ідентифікація. У запропонованій нижче моделі представлено три блоки психологічних ефектів політичної соціалізації, на формуван­ня яких слід орієнтувати зміст політичної освіти, — когнітивний(політичні уявлення), конативний(досвід політичної активності) і афективний (система політичних ставлень і соціально-психологічні механізми політичної активності). [29; 342].

Потенційні функціональні можливості індивіда в будь-якій діяльності, і політичній також, можуть виявитися лише на рівні активно позитивного ставлення до її завдань. Тому центральною категорією, наскрізною в запропоно­ваній моделі, є інтерес як ставлення індивіда до умов жит­тя, що виявляється в прагненні впливати (створювати чи змінювати) та пізнавати їх. Інтерес як соціальний фено­мен — це «властива всякому суб'єкту діяльна позиція, яка виражає його вибіркове ставлення до об'єктивних можли­востей суспільного розвитку».