фізичні і функціональні характеристики (тип конституції, деталі зовнішності, неповторний стиль виразної поведінки тощо);
соціальні характеристики: зовнішні (моральні і міжособистісні рольові характеристики, гендерні особливості тощо), внутрішні (система настанов особистості, ієрархія потреб і мотивів тощо).
При характеристиці динамічних процесів в малій групі виникає питання про той, хто бере на себе функції її організації, які особливості управління групою. Феномен лідерства і керівництва у всьому своєму різноманітті проявів є одній з основних проблем соціальної психології, що має не тільки теоретичне, але і велике практичне значення. Керівник будь-якої господарської ланки (фірми, компанії, підприємства) повинен мати уявлення про найбільш оптимальні способи управління колективом, тому в умовах ринкової економіки проблема ефективності керівництва стає особливо актуальною.
Під лідерством розуміють один з процесів організації і управління малою групою, сприяючий досягненню групових цілей в оптимальні терміни і з оптимальним ефектом, детермінований суспільними відносинами. Лідер — це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності найбільш швидкого досягненню загальної мети.
Якщо феномен лідерства пов'язаний з регулюванням неформальних відносин, то керівництво — засіб регулювання офіційних відносин. Лідерство і керівництво — це персоніфіковані форми соціальної взаємодії всіх механізмів і способів соціально-психологічної дії для досягнення максимального ефекту групової діяльності.
Керівництвом є процес управління трудовою діяльністю групи, здійснений керівником — посередником соціального контролю і влади — на основі господарсько-правових повноважень. Найідеальніший варіант коли керівник і лідер співпадають в одній особі, проте це відбувається не часто. Тому, мистецтво керівництва полягає в умінні керівника координувати роботу.
Найвище положення в ієрархії групи займає лідер. Одна з перших теорій, що пояснюють природу впливу лідера в групі, - теорія рис (або харизматична). Вона обґрунтовує феномен лідерства в групі особовими характеристиками самого лідера. Згідно цієї теорії лідером людини робить певний набір характеристик, біс характеру, необхідні для виконання функцій управління будь-якою групою в різних умовах. Ця концепція, з одного боку, виявилася дуже впливовою і живучою (до цих пір її відгомони можна зустріти в літературі, особливо в практичних сферах, суміжних з соціальною психологією), а з іншої - майже відразу з'явилися спростувальні її дослідження. Неспроможність даної теорії зв'язана по-перше, з тим, що груповий феномен - лідерство - виводиться з особового. Вони, звичайно, зв'язані, але не витікають один з іншого. По-друге, чисто емпірично виявилося неможливим скласти відносно короткий і однозначний перелік характеристик, які робили б людину лідером. Такого переліку просто не існує. Характеристики, необхідні для лідерства тісним чином пов'язані з тією груповою діяльністю, для реалізації якої існує дана група.
Інша концепція походження лідерства називається ситуаційною теорією. Вона пояснює появу лідера в групі через якнайповніший збіг особливостей людини і вимог конкретної ситуації. Відповідно до цієї концепції для кожної нової ситуації повинен з'являтися новий лідер, що в реальності не відбувається. Позиція лідера достатньо стійка в групі, і зміна одного лідера на іншого представляє досить складний і часто конфліктний процес.
Результатом критики і об'єднання названих теорій з’явився синтетичний підхід до лідерства. Синтетична теорія розглядає лідерство як функцію групи, реалізація якої зв'язана і з особовими характеристиками членів групи, і з параметрами ситуації. Як всякий “синтезуючий” підхід, даний напрям в дослідженні лідерства в групі дає дуже загальну відповідь на питання про природу цього феномена.
В даний час багато авторів підходять до лідерства як до найбільш значної позиції в системі міжособового впливу в групі, тобто лідер розглядається як член групи, що володіє найбільшим впливом. Міжособовий вплив, у свою чергу, зв'язується з тією конкретною діяльністю, для якої створювалася група. Іншими словами, можна сказати, що лідер в групі - це такий її член, який найповніше утілює в своїй активності групові цінності, отримуючи взамін найбільш високий статус і можливість максимального впливу на її життя.
Для того, щоб ефективно управляти роботою колег необхідно мати уявлення про достоїнства і недоліки окремих стилів керівництва і лідерства. Традиційно впливають три таких стилю: авторитарний, демократичний, потурання (ліберальний).
Авторитарний (адміністративний, директивний) стиль відрізняється тим, що управляє одна людина, керівник. Саме він виробляє, координує і контролює діяльність групи. Він сприяє збільшенню ієрархічних ступенів і перешкоджає співпраці. Викликає необхідність в контролі і збільшенні бюрократичного апарату. Цей стиль управління підсилює фрустрацию і сприяє тим самим виникненню неформальних груп.
Демократичний стиль деякі автори називають колегіальним, товариським. Його характерна межа — активне спілкування між начальником і його співробітниками, складовими групу. Рішення ухвалюються на загальних зборах.
Стиль потурання керівництва (інша назва ліберальний) характеризується тим, що функція управління повністю передається членам групи, яка стає “групою без керівника”. Насправді лідер існує, але його позиція не помітна. Така група живе дуже динамічно, але витрачає багато сил на свою організацію. Кожен з перерахованих стилів управління має як достоїнства, так і недоліки.
Психологія є експериментальною наукою, що вивчає відносини психічних процесів в житті особи. В центрі уваги психоаналізу психічні процеси і мотивації потягів особи з фізичними дефектами, перш за все душевних і сексуальних. Типи особи характеризують внутрішній потенціал особи і його загальну спрямованість до виконання певних видів робіт і сфер діяльності.
Характер – сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається та проявляється в діяльності і спілкуванні, яка обумовлює типові для неї способи поведінки.
Риси особистості – стійкі особливості поведінки індивіда .
Фактор – ознака, виділена за допомогою методу факторного аналізу, яка виражає ту чи іншу рису особистості.
Товариськість (комунікабельність) – здатність до соціальної взаємодії
Емоційна стабільність – здатність людини до збереження підвищеної психічної працездатності при впливі стресогенних факторів.
Мислення абстрактне – один з видів мислення, що характеризується використанням понять, логічних конструкцій[8].
Перераховані орієнтації далеко не вичерпують характеристику особистості, а лише підкреслюють існування в суспільному просторі безлічі чинників її формування[9]. Вони дозволяють виявити і ідентифікувати такі логічні категорії, як «Я-ти», «Ми-вони», які допомагають аналізувати цілісність, виявити в цілісності групи, класу, підкласів.
Аналіз досліджень психологічних характеристик членів товариської групи свідчить, що на сьогодні існують різні підходи до розуміння і використання терміну пов’язаного з формуванням особистостей, груп, інших соціальних спільнот або суто міжособистісного сприймання [[10],с. 11].
Проаналізуємо деякі підходи з метою визначення сутності психологічної характеристики членів товариських груп.
Ще Л. Виготський висунув принцип культурно-історичної детермінації психічних процесів, який стверджував наявність соціальних детермінант процесу сприймання, оскільки, як зазначав учений, за всіма вищими функціями генетично містяться соціальні відносини, реальні стосунки між людьми [[11]].
Дж. Брунер увів термін „соціальна перцепція” в межах загальної психології. В цьому випадку перцептивні процеси розуміють як характеристики пізнавальної функції психіки, яка полягає в спеціальних перцептивних діях із створення чуттєвого образу світу [[12]]. Такі дії відбуваються в структурі будь-якої внутрішньої або зовнішньої діяльності і є засобом досягнення її мети [[13]].
Перцептивні дії розрізняються за функціями. Ті з них, які відповідають за пошук об’єкта, настанову та корекцію позиції аналізатора, є підготовчими, а ті, що забезпечують вимірювання просторових характеристик об’єкта і побудову перцептивного образу – виконавчими. Уточнюючись, змінюючись, коригуючись, деталі перцептивного образу все більше підпорядковуються властивостям об’єкта, відтворюють його істотні характеристики, переводять їх в нову систему координат. Таким є шлях переходу об’єктивних, фізичних характеристик об’єкта в суб’єктивні, психічні, коли предмет сприймання переходить у стан самого суб’єкта.
Такий перехід відбувається за рахунок певних перцептивних дій, зокрема – віднайдення, розрізнення, ідентифікації і розпізнавання, що фактично є різними рівнями перцептивної діяльності. При цьому процес віднайдення і розрізнення передбачає порівняння створюваного в такий спосіб перцептивного образу з еталонним, тобто з досвідом сприймання, який зберігається в пам’яті індивіда. Ідентифікація – це порівняння еталонного образу з образом, що будується, та введення його в систему значень, якими володіє індивід.
Розпізнавання означає усвідомлення особистістю сприймання шляхом позначення. Воно спирається на цілісні, інформативні, а не поодинокі елементи сприймання: побудова перцептивного образу є зіставленням предмета сприймання з образами пам’яті та висновком про ступінь їх відповідності [[14]].