Якщо зміст фіскальної функції у фінансовій літературі тлумачиться однозначно і не потребує уточнення, то з приводу регулюючої функції варто зробити деякі зауваження. Регулююча функція податків зазвичай трактується як здатність їх впливати на різні сторони діяльності платників. Причому підкреслюється, що цей вплив здійснюється як незалежно від волі держави (що дає можливість говорити про регулюючу функцію як об'єктивне явище), так і внаслідок свідомого використання державою податків як інструмента державного регулювання економіки.
Незалежний від волі держави вплив податків на економічну поведінку платників є наслідком самого факту вилучення частини індивідуальних і корпоративних доходів, тобто результатом виконання податками фіскальної функції. Відповідно до значення терміна "регулювати", що означає впорядковувати що-небудь, керувати чимось, підпорядковуючи його відповідним правилам, певній системі, зміст регулюючої функції податків становить використання державою їхньої здатності впливати на поведінку платників з метою її коригування у заданому напрямку. Поведінка платників коригується за допомогою системи стимулів, що спонукають до певних дій і включають важелі як заохочення, так і покарання. Отже, стимулювання є невід'ємним моментом процесу регулювання, а не окремою функцією податків.
Дослідження регулюючої функції податків передбачає аналіз: інструментів проведення регулюючої податкової політики; соціально-економічних явищ, які є об'єктами державного регулювання за допомогою податкових важелів; характеру регулюючого впливу інструментів податкової політики на названі об'єкти.
В арсеналі засобів податкового регулювання найбільш вживані такі: маніпулювання податковими ставками, зміна видів податків, структури податкової системи, складу суб'єктів оподаткування, перегляд податкової бази, податкові пільги та санкції.
Вказане розмежування функцій податкової системи має умовний характер, оскільки вони переплітаються та здійснюються одночасно. [21]
Основоположником наукової теорії оподаткування вважається шотландський економіст Адам Сміт, який сформулював найважливіші вимоги до оподаткування в 1776 р. у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів". В узагальненому вигляді їх можна викласти наступним чином:
1) піддані держави повинні по можливості згідно зі своїми здібностями
й силами, відповідно до доходу брати участь в утриманні уряду;
2) податок, який зобов'язана сплачувати окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Строк сплати, спосіб платежу, його сума – все це повинно бути гранично ясним для платника;
3) кожний податок повинен справлятись в той час і тим способом, коли
і як платнику найбільш зручно його платити;
4) кожний податок повинен бути так задуманий і розроблений, щоб він
брав і утримував із кишень народу якомога менше понад те, що він
дає у скарбницю держави.
Пізніше (у 1872 р.) німецький економіст Адольф Вагнер доповнив вимоги до оподаткування принципом економічної політики – оптимальний вибір податних джерел і видів податків, і принципом фінансової політики, який включає вимоги достатності й рухомості податків. Останній принцип передбачав, що податки можуть бути зменшені чи збільшені залежно і відповідно до потреб та можливостей держави.
У сучасній теорії оподаткування немає однозначної думки щодо виміру можливості громадян платити податки. У США, наприклад, використовують принцип платоспроможності, згідно з яким особи чи підприємці з більш високими доходами будуть сплачувати більш високі податки як в абсолютному, так і у відносному значенні, ніж ті, хто має більш скромні доходи. Частина податків ґрунтується на принципі одержання благ. Але широкомасштабне застосування останнього принципу пов'язане з рядом ускладнень: наприклад, податки, необхідні для фінансування благодійних заходів, не можуть сплачувати ті, хто ними користується.
Практика побудови й функціонування податкових систем західноєвропейських держав, у США дозволяє виділити ще одну особливість стабільність і передбачуваність. Це означає, що протягом тривалого періоду (5 і більше років) перелік податкових платежів, правила їх обчислення і сплати залишаються незмінними. [10, с. 7-9]
В Україні податкова система останніх років знаходиться у стані реформування. Враховуючи певною мірою світовий досвід оподаткування, тут задекларовано 11 принципів побудови системи оподаткування (ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування"):
Принципами побудови системи оподаткування є:
1 стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;
2 обов'язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;
3 рівнозначність і пропорційність – стягнення податків з юридичних осіб здійснюються у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) – на більші доходи;
4 рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидент) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
5 соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян і застосування диференційованого й прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі й надвисокі доходи;
6 стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;
7 економічна обґрунтованість – встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки й фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;
8 рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;
9 компетенція – встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими Радами;
10 єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;
11 доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів). [1]
1.3 Класифікація видів податків і об’єктів оподаткування
Класифікація податків дає можливість повніше висвітлити сутність та функції податків, продемонструвати напрям і характер їх впливу на соціально-економічні процеси.
Податки класифікуються за кількома ознаками:
1. За співвідношенням ставки податку до доходу: пропорційні, прогресивні, регресивні та надзвичайні.
Для пропорційного податку характерна стабільна ставка податку незалежно від величини доходу (податок на прибуток підприємства).
Податок вважається прогресивним, якщо із зростанням доходу передбачається збільшення ставки податку (податок на доходи фізичних осіб).
Регресивний податок характеризується зниженням середньої ставки податку в міру зростання доходу. Наприклад, якщо частина доходу відкладається на заощадження, то податок на додану вартість стає регресивним, оскільки частка доходу на сплату податку в ціні товарів споживання буде зменшуватись по відношенню до загальної суми доходу.
Надзвичайні податки встановлюють в особливих випадках: війни, стихійного лиха і т.п. (збір до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення).
2. За рівнем податкового регулювання: загальнодержавні й місцеві.
Загальнодержавні податки й збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно із законами України.
Місцеві податки й збори, механізм справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими Радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, При цьому комунальний податок, податок з реклами, збори є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними й міськими Радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів.
Суми місцевих податків і зборів зараховують до місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено законами України. [10, с. 11-12]