Оподаткування юридичних осіб (стр. 7 из 14)
Платник податку – це особа, яка зобов’язана здійснити утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить товари на митну територію України.
Головна особливість платника ПДВ – це розрив між реальним і формальним платником.
Реальний платник ПДВ – це покупець. Кошти для ПДВ входять до ціни товару. Формальний платник ПДВ – це продавець. Після продажу товару він зобов’язаний перерахувати ПДВ до бюджету. и сума ПДВ, сплачена реальним платником, проходить через реального платника, яким вона і перераховується до бюджету.
Об'єкт оподаткування охоплює такі складові, які визначають:
1) оборот від реалізації товарів;
2) оборот від передачі товарів в обмін на інші товари, без оплати їх вартості;
3) оборот з передачі товарів безкоштовно;
Об'єктом оподаткування ПДВ є:
− операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);
− операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту;
− операції платників податку з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту.
Підставою для нарахування ПДВ виступає сукупність митної вартості, акцизного збору та ввізного мита.
Особливості:
− поєднання митного і податкового регулювання;
− бюджетне відшкодування.
До об’єктів обкладання податком на добавлену вартість застосовуються дві базові ставки: нульова ставка і ставка 20%, за винятком операцій звільнених від оподаткування.
Податок за нульовою ставкою нараховується відносно операцій по:
− продажу товарів, які були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України;
− продаж робіт (послуг), призначених для використання ті споживання за межами митної території України;
− продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю, згідно порядку встановленого Кабінетом Міністрів України;
− наданню транспортних послуг по перевезенню пасажирів та вантажів за межами митного кордону України;
− продажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою сільськогосподарськими виробниками всіх форм власності і господарювання;
− продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, за винятком підакцизних товарів, посередницької та рекламної діяльності, грального бізнесу підприємствами, що засновані Українськими товариством глухих та майно яких є їх повною власністю, і якщо кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш ніж 50% загальної чисельності працюючих, а фонд оплати праці таких інвалідів – не менш ніж 40% загальних виплат на оплату праці, що включається до складу валових витрат виробництва (обігу).
Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій по вивозу (експорту)товарів (робіт, послуг) а у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України.
В інших випадках до бази оподаткування застосовується ставка 20% і вирахувана за даною ставкою сума податку додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Для знаходження суми ПДВ, перш за все, необхідно визначити базу оподаткування. В залежності від того, які операції здійснюють господарюючі суб’єкти, розглянемо особливості вирахування бази оподаткування .
Відмінною особливістю визначення бази оподаткування (порівняно з раніше діючим порядком) є її визначення прямим методом, а не зворотнім.
Суть прямого методу полягає в тому, що підприємство, яке здійснює продаж товарів (робіт, послуг), визначає вільну ціну без ПДВ, виходячи із собівартості, прибутку, мита, акцизу, інших податків, які згідно з законодавством України включаються у вільну ціну, тобто база оподаткування визначається за формулою:
БО = (С + П) + М + АЗ +ІП, (2.2)
де С – собівартість;
П – прибуток;
М – мито;
АЗ – акцизний збір;
ІП – інші податки, які включаються у вартість.
Таким чином, нарахована сума ПДВ складає загальну суму податкових зобов’язань суб’єктів підприємницької діяльності по даному податку.
Податкове зобов’язання – це загальна сума податку на добавлену вартість, отримана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.
Суми податку, які належать сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, які виникали з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) в термін звітного періоду, і сумою податкового кредиту звітного періоду.
Податковий кредит – сума на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.
Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді в зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів або нематеріальних активів, які підлягають амортизації.
Мито
Мито є непрямим податком, що стягується з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через митний кордон країни. Це переміщення може бути пов'язане з увезенням або вивезенням товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну та регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника, заохочення або обмеження експорту.
Сплата податку здійснюється за перетинання митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт є споживачі товарів, що імпортуються. Суб'єкти підприємництва, які імпортують товари для наступної реалізації, під час перетину митного кордону сплачують мито за рахунок своїх оборотних коштів, що, зрозуміло, впливає на їхній фінансовий стан. На період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.
На фінансову діяльність імпортерів – суб'єктів господарювання будуть справляти вплив: визначення об'єкта оподаткування, розмір ставок податку, податкові пільги, терміни сплати ввізного мита до бюджету.
Об'єктом оподаткування є митна вартість товару що переміщується через митний кордон. Для визначення митної вартості товару, що імпортується, вартість товару у валюті, яку визначено укладеним контрактом, перераховується в національну валюту України за курсом Національного банку на день подання митної декларації.
Користуються двома видами ставок для обчислення суми мита:
− у відсотках до митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон;
− у грошовому розмірі на одиницю товару.
На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. Для більшості видів підакцизних товарів ставку ввізного мита встановлено в ЄВРО з одиниці товарів, що імпортуються. Перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.
Особливість мита полягає в тому. що його регулятивна функція тривалий час використовується державами навіть активніше. ніж фіскальна. Протягом більшої частини історії свого функціонування мита слугували не тільки джерелом доходів держави, а й засобом захисту національних виробників та інструментом контролю внутрішнього товарного ринку. Мито дає змогу досягти істотного диференціювання цін на товари національних та іноземних виробників: включення ввізного мита до вартості імпортованих товарів підвищує їх ціни, що покращує конкурентне становище національних товаровиробників. А встановивши досить високе ввізне мито на певні товари можна і повністю перекрити доступ іноземних виробників на внутрішній ринок.
Однак за умов інтенсивної економічної глобалізації, що відбувається протягом останніх десятиріч, стало зрозумілим, що зловживання регулюючою функцією мита перетворює цей податок зі зручного інструмента контролю за внутрішнім ринком на істотну перешкоду на шляху інтеграції національної економіки в єдиний світовий економічний простір. Надмірний протекціонізм стимулює неефективне вітчизняне виробництво, скорочує обсяги споживання на внутрішньому ринку, і, як наслідок, депресивно впливає на розвиток національної економіки з цілому.
Ставки мита диференціюються за видами товарів. Систематизований звід ставок мита називається митним тарифом.
У межах однієї податкової системи можливе застосування різних видів мит, класифікація яких наведена на рисунку 2.1.
Рисунок 2.1 – Класифікація видів мита
У податковій системі України застосовуються як ввізне (імпортне), так і вивізне (експортне) мита.
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при ввезенні їх на митну територію України. Ввізним митом оподатковуються більшість товарів та інших предметів, що ввозяться на митну територію України. Податок не сплачується лише у випадку, якщо згідно з Митним тарифом України ставка податку дорівнює нулю або якщо імпортер користується встановленими митним законодавством пільгами.
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при вивезенні їх за межі митної території України. Оподаткуванню вивізним митом підлягають лише операції з вивезення за межі митної території України товарів, визначених відповідними законами. Такими товарами є: