Смекни!
smekni.com

Економічний ризик (стр. 7 из 9)

– номер імовірного результату.

Для проекту 2:

.

Для визначення загального ризику необхідно враховувати показник варіації, що вимірює дисперсію величини вартості.

2. Варіація:

, (2.23)

де

– те ж, по
-й групі інвестицій;

– те ж, по
-й групі інвестицій;

– імовірність даного варіанта.

По проекті 2 маємо:

.

3. Визначають середньо – квадратичне відхилення, тобто показник стандартної девиації чи ризик, що вказує, на скількох у середньому кожен варіант відрізняється від середньої величини і характеризує абсолютну величину ризику по інвестиціях, що робить незручним порівняння інвестування з різними очікуваними доходами. Для порівняння зручно використовувати величину відносних ризиків інвестицій:

(2.24)

– норма доходу.

4. Величина відносних ризиків, тобто розрахунок ризику на одиницю очікуваного доходу визначається через коефіцієнт варіації:

, (2.25)

де

– очікувана норма доходу.

Проект 2:

.

Більш ризикованим є проект 1.

Аналіз величини відносних ризиків є розширенням аналізу чутливості. В аналізі величини відносних ризиків визначаються можливі припустимі значення критичних змінних величин і проводяться послідовні перевірочні розрахунки.

Д. Метод аналогій

При аналізі ризику нового проекту дуже корисними можуть виявитися дані про наслідки впливу несприятливих факторів ризику на інші проекти.

При використанні аналогів застосовуються бази даних про ризик аналогічних проектів, дослідницьких робіт проектно-дослідницьких установ, заглиблених опитувань менеджерів проектів.

Отримані в такий спосіб дані обробляються для виявлення залежностей у закінчених проектах з метою обліку потенційного ризику при реалізації нових проектів.

Деякі учені-економісти вважають, що проект являє собою свого роду «живий» організм, що розвивається, як відомо, у наступному порядку: зачаття – народження – зрілість – старіння – смерть.

За аналогією ми розрізняємо наступні етапи життєвого циклу проекту: етап розробки, етап виведення на ринок, етап росту, етап зрілості, етап занепаду.

За допомогою вивчення життєвого циклу проекту можна вибрати зведення про реалізацію будь-якої частини проекту і зіставити причини перевитрати засобів.

При використанні методу аналогій слід дотримуватися визначеної обережності. Навіть у самих правильних і відомих випадках невдалого завершення проектів дуже важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати вичерпний і реалістичний набір можливих сценаріїв зривів проектів. Справа в тім, що для більшості заперечених наслідків характерні визначені особливості.

3. Способи зниження ризику

Високий ступінь ризику проекту приводить до необхідності пошуку шляхів її штучного зниження.

У практиці керування проектами існує три способи зниження ризику:

- розподіл ризику між учасниками проекту (передача частини ризику співвиконавцям);

- страхування;

- резервування засобів на покриття непередбачених витрат.

3.1 Розподіл ризику між учасниками проекту

Звичайна практика розподілу ризику полягає в тім, що зробити відповідальним за ризик того учасника проекту, що у стані краще усіх розраховувати і контролювати ризики. Однак у житті часто буває так, що саме цей партнер недостатньо міцний у фінансовому відношенні, щоб перебороти наслідку від дії ризиків.

Фірми-консультанти, постачальники устаткування і навіть більшість підрядчиків мають обмежені засоби для компенсації ризику, що вони можуть використовувати, не піддаючи небезпеки своє існування.

Розподіл ризику реалізується при розробці фінансового плану проекту і контрактних документів.

Як і аналіз ризику, його розподіл між учасниками проекту може бути якісним і кількісної.

Для кількісного розподілу ризику в проектах пропонується використовувати так називану концептуальну модель.

Модель базується на стандартних методах рішень, основою яких є дерево «ймовірностей і рішень», використовуване для встановлення послідовності рішень.

Послідовність рішень на вибір того чи іншого замовлення визначається на стадії формування портфеля замовлень. Ця проблема носить двоїстий характер, обумовлений участю в інвестиційному проекту щонайменше двох сторін покупця і продавця, чи замовника і виконавця.

З однієї сторони замовник прагнути по можливості зменшити вартість контракту, при цьому усі вимоги по термінах і якості повинні бути виконаними. З іншої сторони виконавець при формуванні портфеля замовлень прагнути до одержання максимального прибутку. Прибуток виконавця, тобто оцінка портфеля замовлень, може бути визначена по наступній формулі:

, (3.1)

де

– прибуток фірми з урахуванням невизначеності;

– первісний капітал фірми;

– можливий прибуток фірми;

;

– число можливих початків подій при виконанні проекту;

– імовірність кожного результату.

Ріст розмірів і тривалість інвестування проектів, розмаїтість і складність, упровадження нових методів і технологій у їхню реалізацію, висока динамічність зовнішнього середовища, що оточує будь-яку фірму, конкуренція, інфляція й інші негативні фактори приводять до росту ступеня ризику в процесі здійснення проекту.

3.2 Якісний розподіл ризику

Якісний розподіл ризику має на увазі, що учасники проекту приймають ряд рішень, що або розширюють, або звужують діапазон потенційних інвесторів. Чим великий ступінь ризику учасники мають намір покласти на інвесторів, тим сутужніше учасникам проекту залучити досвідчених інвесторів до фінансування проекту.

Тому учасникам проекту рекомендується при веденні переговорів виявляти максимальну гнучкість щодо того, яку частку ризику вони згодні на себе прийняти. Бажання обговорити питання про прийняття учасниками проекту на себе більшої частки ризику може переконати досвідчених інвесторів знизити свої вимоги.

3.3 Страхування ризику

Більшості великих проектів властива затримка в їхнє реалізації, що може привести для замовника до такого збільшення вартості робіт, що перевищить первісну вартість проекту.

Наприклад, у результаті несвоєчасного підключення ліній електропостачання. У цьому випадку штраф за затримку, що повинний заплатити підрядчик, виявиться значно менше втрат замовника.

Вихід з такої ситуації полягає в тім, що до участі в проекті необхідно залучати страхові компанії.

Страхування ризику є власне кажучи передача визначених ризиків страхової компанії. Розглянемо це питання на прикладі зведення великого будівельного комплексу.

Можуть бути застосовані два основних способи страхування: майнове страхування і страхування від нещасливих випадків.

Майнове страхування може мати наступні форми:

- страхування ризику підрядного будівництва;

- страхування морських вантажів;

- страхування устаткування, що належить підрядчику.

Страхування від нещасливих випадків включає:

- страхування загальної цивільної відповідальності;

- страхування професійної відповідальності.

Особливості основних форм страхування:

Страхування ризику підрядного будівництва призначено для страхування незавершеного будівництва від ризику матеріальних чи втрат збитку.

У залежності від страхових ризиків договору страхування ризику підрядного будівництва можуть бути трьох типів:

- Стандартний договір страхування від пожежі служить захистом від прямих матеріальних втрат і / чи ушкоджень зазначеної в договорі власності від пожежі.

- Розширений договір страхування від пожежі включає стандартний договір страхування від пожежі й одне чи кілька специфічних доповнень, що враховують потреби конкретного страхувальника.

Звичайно в таке доповнення включають ризики, зв'язані з ураганом, градом, вибухом, цивільними хвилюваннями.

- Договір страхування від усіх ризиків звичайно враховує конкретні потреби підрядчика і може надати йому більш широкий вибір страхових послуг.