Реклама не повинна містити прямий або непрямий наклеп на будь-яку фірму, промислову або комерційну діяльність (професію) і на будь-яку продукцію. Наклепом вважається також спроба викликати презирство або глузування.
Реклама не повинна містити образи будь-яких осіб (або посилання на них), як приватних, так і тих, що займають важливі посади, без одержання від них попередньої згоди на це. Реклама також не повинна без попереднього на те дозволу зображувати власність будь-якої особи (або посилатися на неї) способом, що може створити враження про підтвердження цією особою змісту реклами.
Реклама не повинна необґрунтовано використовувати найменування або абревіатури інших фірм, компаній або організацій.
Реклама не повинна необґрунтовано використовувати престиж, властивий тій або іншій особі, товарному знаку або продукції іншої фірми.
Реклама не повинна без підстав, з'ясовних освітніми або соціальними причинами, містити зображення або будь-які описи небезпечних ситуацій, у яких проявляється зневага заходами безпеки. Особлива обережність повинна проявлятися в рекламі, призначеній для дітей і молоді або такій, що зображує їх.
Реклама не повинна зловживати властивою дітям довірливістю або відсутністю досвіду в молоді, а також зловживати їхнім почуттям обов'язку.
Реклама, призначена дітям чи молоді або здатна зробити на них вплив, не повинна містити ніяких заяв і образів, здатних нанести їм фізичну або моральну шкоду [2].
Як бачимо, Міжнародний кодекс рекламної практики дає доволі чіткі та зрозумілі формули рекламної діяльності. Бажаним було б їх відтворення у національному законодавстві.
Державний контроль і обмеження в сфері реклами існують у багатьох країнах світу. Практично кожна держава вважає за необхідне введення жорсткого правового регулювання такого напрямку маркетингу, як реклама в засобах масової інформації - періодичних виданнях, радіо, телебаченні. І це не дивно, адже сьогодні суспільство неймовірно піддане впливу всіляких заяв популістського характеру. Вони використовуються як у комерційній, так і в політичній діяльності.
Насамперед варто відзначити, що в деяких країнах комерційна реклама захищена Конституцією (наприклад, в Австрії, Німеччині, США), а в деяких - ні (Канада, Нідерланди). У більшості країн також діє спеціальне законодавство, що регулює правовідносини, пов'язані з рекламою. Хоча й тут існують виключення. Таким виключенням, наприклад, є Великобританія, де існує недержавне управління по нормах реклами, що контролює дотримання Міжнародного кодексу рекламної практики від 2 грудня 1986 року. Цей Кодекс був розроблений у рамках Міжнародної торговельної палати й носить винятково рекомендаційно-довідковий характер, хоча й може використовуватися в судовій практиці.
Центральне положення у всіх нормативних актах, що стосуються реклами, надано загальними нормами про її розміщення, зміст, якісні характеристики. Так, насамперед, реклама не повинна містити заяв, що порушують норми пристойності, грати на почуттях і емоціях споживачів, провокувати акти насильства, дискримінацію за расовою, релігійною, статевою або іншими ознаками. Вона не повинна також вводити споживачів у яку-небудь оману як щодо самого предмета популяризації, так і щодо конкурентних товарів або послуг. І, безумовно, будь-яка реклама повинна відповідати основним принципам - законності, чесності, пристойності, достовірності.
Більшість країн приділяють підвищену увагу правовому регулюванню реклами окремих видів товарів - алкоголю, тютюну, фармацевтичних препаратів, окремих видів комерційної діяльності. Основними аспектами такого регулювання є: час трансляції рекламних роликів по телебаченню, використання в них деяких об'єктів, понять, заяв і посилань.
Нерідко вводиться обмеження за часом трансляції, наприклад, тільки після 21 години. А в Нідерландах і зовсім існує заборона на рекламу тютюну на радіо й телебаченні. Що ж стосується алкоголю, то в роликах не повинні використовуватися такі поняття, як «спорт», «діти», «здоров'я», «зрілість».
Закони США відносять регулювання рекламної діяльності до компетенції окремих штатів, але відносно алкоголю введена обов'язкова вимога про те, щоб рекламний ролик супроводжувався попередженням головного санітарного лікаря.
Щодо медикаментів в основному існує заборона на посилання й рекомендації державних медичних установ. У Нідерландах же склалася практика на державні переліки медикаментів, заборонених для реклами в ЗМІ.
Деякі країни, наприклад, Австрія й Іспанія, виключають або обмежують рекламу представників ряду професій. До них належать юристи, аудитори, консультанти по оподаткуванню.
Деякі країни накладають заборони на використання національної й релігійної символіки в будь-яких рекламних роликах і повідомленнях. Так, наприклад, у Китаї заборонено використовувати портрети або інші зображення, а також цитати керівників КНР. Заборона поширюється й на портрети керівників правлячої компартії Китаю.
Варто згадати, що деякі країни, наприклад, Німеччина, зобов'язують вживати заходів по чіткій ідентифікації комерційної реклами для того, щоб споживач міг відрізнити її від новинної та довідкової інформації. Для цього необхідно відзначати комерційну рекламу особливим знаком, а в друкованих виданнях не публікувати її на редакційній смузі.
У цьому зв'язку варто відзначити, що практично будь-яка рекламна інформація, що відповідає нормам і принципам міжнародного законодавства про рекламу, може знайти захист у Європейському суді по правах людини. Це випливає із тривалої практики поширення норми статті 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод на commercial speech, тобто рекламу або заяви, пов'язані з комерційною діяльністю [41, с.11].
У дослідженні основних етапів розвитку української реклами можна використати таку періодизацію: дорадянські часи; період з 1917 до 1991 року; роки після проголошення незалежності.
У дорадянські часи влада не вважала за потрібне контролювати більшість рекламних об'яв. У Російській імперії взагалі й в Україні зокрема афіші стали з'являтися в XVIII столітті. Рекламувалися звичайно приватні й урядові заходи. З 12 червня 1783 року по 19 березня 1883 року право виробництва афіш належало державі. Афіші друкувалися за замовленням театрів і театральних труп у друкарні департаменту уділів.
Дев'ятнадцяте століття ввійшло в історію як століття фундаментальних наукових відкриттів. Численні винаходи сприяли збільшенню продуктивності праці. У результаті утворився надлишок продукції. Склади багатьох заводів стали переповнені. З'явилася необхідність активної й досить ефективної реклами. На ринку в цей час панують два види реклами: друкована й зовнішня.
Вітринна реклама в Україні так само, як і друкована, активно розвивалася. Вітрина використовувалася для показу якомога більшої кількості товару. Чим більше товарів виставлялося, тим "багатшою" вважалася вітрина. Вечорами вітрини підсвічувались електрикою або гасовими лампами. Іноді відразу тим і іншим, тому що взимку скла могли застигти, а гасові лампи відігрівали їх.
За цей час з'явилися деякі традиції у вивісковому ремеслі. Так, у магазинів, що продають окуляри, над входом висіло гігантське пенсне із синіми стеклами в залізній оправі. Годинникові магазини часто розміщали замість вивіски величезні кишенькові годинники з жерсті або дерева, на їхньому циферблаті значилося прізвище власника магазина. Капелюшні магазини виставляли плоскі бляшані циліндри або казанки. Емблемою майстерень хімічного чищення була вирізана з дерева рукавичка зі складеними пальцями. Над рукавичними магазинами вішали майже таку ж, але плоску. Над взуттєвими магазинами часто вішали позолочені черевики й чоботи.
Над булочною обов'язково висів крендель, вирізаний з дерева й позолочений. Іноді над кренделем укріплювалася зубчаста корона. Ковбасні теж мали свою емблему - це окіст із позолоченою шкуркою й з розмальованим зрізом. Свої особливі емблеми мали ремісники, що розташовувалися на окраїнах міст. Емблемою в шевців був високий чобіт з жерсті, пофарбований у чорні кольори, а в кравців ножиці. Над перукарнями часто вішали мідний таз, що не вживався при голінні, але зберігав своє символічне значення. Дореволюційна міська вулиця вражала достатком вивісок. Їх вішали над магазинами, між поверхами будинків, на балконах, між дверима й навіть на брандмауерах (глухих стінах будинків). Багато вивісок робилися в одному стилі, особливо, якщо вони рекламували схожі товари. Люди, що мають кілька магазинів, замовляли однакові вивіски для всіх [27].
Однак не вся реклама не підлягала цензурі. Цікаво простежити, як і ким проводилася регламентація медичної реклами до революції.
На перший погляд, умови для рекламодавців були суворі - адже медицина перебувала у віданні Міністерства внутрішніх справ. До складу Міністерства внутрішніх справ входили Управління головного лікарського інспектора й Медична рада (МР). Існувала й нормативна база - Статут Лікарський (СЛ) і Статут про цензуру й пресу. От що говорив перший з них (видання 1905 р., Звід Законів, т. 13):
Статут Лікарський, ст. 23. Дозвіл лікарських оголошень.
«Розгляд і вміщення до друкування у відомостях або інших періодичних виданнях, а також і видаваних окремими аркушами оголошень про продаж ліків, про способи їхнього вживання й про лікування хвороб належить губернським лікарським Управлінням».
Однак фактично далеко не вся медична реклама, що друкувалася, проходила через лікарські Управління; місцева поліція погано виконувала свої обов'язки й не «перепроваджувала» їм рекламу на перегляд, про що МВС неодноразово нагадувало губернаторам.