Економічна думка стародавнього Риму. Відноситься до періоду 8ст. до н.е. – 5ст. н.е. Розквіт могутності стародавнього Риму пов’язаний зі зміцненням і вищою мірою розвитку античного способу виробництва, при якому основними відносинами були відносини рабовласників та рабів, зрозуміло, що центральне місце серед соціально-економічних проблем давнього Риму займали проблеми рабства і аграрні проблеми. Особлива увага приділялася питанням раціональної організації рабовласницького господарства (латифундій). Саме ці проблеми насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньоримських авторів. Найбільш відомими були – Катон (старший), брати Гракхи (Тіберій і Гай), Варрон, Колумелла.
Економічні ідеї цього періоду знайшли відображення у вченні раннього християнства, яке виникає у Римській імперії у І ст. нашої ери.
Яскравим виразником ідей раннього християнства був Августин Блаженний (354-430).
В цілому виникнення раннього християнства як релігії знедолених та безправних втілювало мрії про рівність, справедливість, чесне та трудове життя.
Таким чином, економічну думку античності слід розглядати з одного боку як продукт особливої історичної епохи, а з іншого як коло ідей, що знайшли подальший розвиток в наступному періоді. Важливим досягненням античної економічної думки є розробка основ натурального і елементів товарного господарства. В центрі римської економічної думки були питання організації рабовласницького господарства і управління ним.
У тлумаченні рабства економічна думка античного світу пройшла складний шлях від визначення та виправдання його як природного явища до критики і визначення загальної рівності людей.
2.
Економічна думка Середньовіччя.
Економіка доби Середньовіччя (5 – 17 ст.)була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Економічне мислення середньовічної людини мало теологічний характер.
Економічна думка ще не відокремилася в самостійну галузь знання. Цей процес розпочався лише в період пізнього Середньовіччя (16 – 17 ст.). Для економічної думки властивий “практицизм”. Численні трактати містять конкретні господарчі поради, різноманітні практичні рекомендації, але в той же час вони містять мало теоретичних узагальнень і спроб аналізу економічних процесів та явищ. Тобто у добу раннього та класичного Середньовіччя ще не з’явилося якихось теоретичних творів з економічних питань.
Основними джерелами економічної думки є юридичні і церковні пам’ятки. Економічні уявлення народних мас знайшли відображення в різних єресях та економічних вимогах селянських повстань.
Особливість економічної думки середньовічного сходу полягала в тому, що вона продовжувала приділяти увагу тим самим проблемам, що й в давні часи:
- питання управління країною
- сільське господарство як основна галузь економіки
- торгівлі і ремесла, як допоміжних.
Великий вплив спричинив іслам.
Економічна думка Середньовіччя
| Економічна думка Сходу | Економічна думка Західної Європи |
| Коран (між 610 - 632)твори Ібн-Хальдуна (1332 – 1406) | юридичні пам’ятки |
| - “Салічна правда”(481-511)- “Капітулярій про віли” (9 ст.) | |
| твори релігійного характеру | |
| - твори Ф. Аквінського(1225/26–1274)- єресі та економічні вимоги селянських повстань |
Історія економічної думки України часів раннього та класичного Середньовіччя (5 – 15 ст.). Пов’язана з добою Київської Русі. Літературними джерелами, по яких можна судити про економічну думку того періоду є літописи, угоди, грамоти князів, кодекси і записи норм світського і церковного права.
Визначною пам’яткою соціально-економічної та політичної літератури добу Київської Русі є “Руська правда”. Вона являє собою зведення законів давньоруського права 11-12ст. Статті “Руська правда” свідчать про соціальну структуру і відносини власності давньоруського суспільства, вони регулюють майнові відносини і захищають право власності князів та феодальної знаті на землю і кріпаків, розглядають питання оподаткування, отримання ренти, організації княжої та боярської вотчини в 11 столітті, заснованої на використанні кріпацької та рабської праці.
Терміни, що вживаються у тексті “Руська правда” дають уявлення про існуючі на той час у Давній Русі товарно-грошові економічні відносини.
У цілому у “Руській правді” тією чи іншою мірою відображені усі процеси економічного та суспільного життя давньоруської держави.
Одним з головних писемних джерел економічної думки Київської Русі є літописне зведення – “Повість временних літ” (12 ст.). Основною ідеєю повісті є відновлення цілісності колишньої єдності давньоруської держави перед загрозою навали кочовиків.
У літопису розглядаються джерела доходів Київської держави: надходження з господарства; данина і збори з населення; штрафи (судове мито); торгівельне мито і воєнна здобич. Данина збиралась у вигляді продуктів, хутра або грошей. Вона сприяла розвитку товарного виробництва і товарно-грошових відносин.
У повісті йдеться також про зовнішні торгівельні зв’язки Київської Русі з іншими державами. Літопис захищає феодальну власність, замах на яку гостро засуджується, а покарання схвалюється. У повісті відображено розвиток суспільного поділу праці; повне відокремлення ремісництва від землеробства і розвиток ремесел.
Серед пам’яток давньоруської економічної думки можна виділяти “Повчання дітям” Мономаха (п. 12 ст.). У ньому життєпис князя поєднується з викладенням історії Русі другої половини 11 – першої 12 ст. У ньому міститься чимало господарських спостережень та узагальнень, показані відносини між землевласниками та заможними селянами з метою подолання існуючих соціальних протиріч; показано розуміння (значення) розвитку землеробства, скотарства, промислів, торгівлі, для зміцнення могутності держави.
У Галицько-Волинському літописи (13 ст.) йдеться про економіку політику галицьких та волинських князів, котрі заохочували розвиток ремесел, торгівлі, міст, що сприяло розвитку економіки цих земель.
З 14 ст. на українських землях починає діяти магдебурзьке право (виникло в 13 ст. в Магдебурзі), за яким міста звільнялися від управління та суду, великих князів чи королів, одержували привілеї на самоврядування. Це право встановлювало порядок і функції органів міського самоврядування, суду, цехів, купецьких об’єднань; регулювало питання торгівлі, опіки та успадкування; визначало покарання за різні види злочинів. Київ його отримав 1494р.
Міста, що перебували під юрисдикцією польського короля або великого князя литовського не платили за міські землі, а міщани були звільнені від повинностей на користь феодалів, і сплачували лише держаний податок з торгівлі та ремесла. Вони мали право використовувати для потреб міста грошові збори, які встановлювалися магістратом (податок від пивоварень, млинів, земельних володінь тощо), а також мали значні привілеї в галузі організації та регламентування стаціонарної торгівлі, ярмарок і ремесел.
У 80рр. 16 ст. в ході боротьби проти унії та католицизму виникає полемічна література. Вона мала гостру соціальну та політичну спрямованість. Видатними полемістами були: Герасим Смотрицький, Іван Бороцький, Іван Вишневецький та інші. Так зокрема тема соціальної рівності притаманна творам і Вишневецького (др. пол. 16 – перш 17 ст.). він виступав проти уніатства, критикував існуючий соціальний суспільно-економічний лад. Він говорив, що будь-яке багатство, яким володіють пани і духовенство створене працею і потом кріпаків. В своїх працях він показав основні форми, за допомогою яких здійснювалася привласнення результатів праці селян і ремісників: панщину, оброк, податки, торгівельний та лихварський прибуток. Він розумів, що майнова соціальна нерівність людей не від природи або Бога, а від земних несправедливостей.
У цілому полемічні твори справили великий вплив на розвиток самосвідомості українського народу, розгортання визвольної бороть би на чолі з Богданом Хмельницьким.
3.
Меркантелізм.
В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється І-ша система економічних поглядів – МЕРКАНТЕЛІЗМ.
Переважною сферою діяльності у той час (XV-XVIст.) була сфера обігу; (саме від італійського слова mercante – торговець, купець походить термін). під терміном М. відома економічна політика феодально-абсолютиської держави епохи первісного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торгової буржуазії. М. також називається економічне вчення, метою якого було теоретичне обгрунтування М. економічної політики. М. не був ще наукою, у власному розумінні слова, тому що його основні положення – це результат не теоретичного аналізу, а простого опису спостерігаємих явищ і певною мірою їх класифікації.
Об’єктом вивчення М. була сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання.
Основними рисами М. є:
1) багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю
2) держава вважається тим багатшою чим більше грошей вона має
3) накопичення багатства може бути збагачено за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінного каміння.
така особливість М. об’єктивно зумовлена розвитком торгівельно-грошових відносин і зростанням потреби у грошах.
В своєму розвитку М. пройшов 2-ва етапи:
1) з XV до сер. XVI ст. – ранній М. або монетарна система
2) II половина XVI – XVII (І половина XVIII ст.) – пізній (розвинутий) м., який одержав назву мануфактурної системи.