Смекни!
smekni.com

Предмет і завдання курсу Історія економічних вчень (стр. 5 из 13)

- “Дослідження про наслідки хлібних законів”(1814)

- “Теоретичні основи політики: обмеження ввозу іноземного хлібу”(1815)

- “Дослідження про природу і зростання ренти”(1815)

- “Принципи політекономії”

- “Поняття політичної економії”(1827)

У всіх роботах викладені економічні погляди, які становлять певну теоретичну систему. Основне місце в ній займають його теорії: народонаселення, ренти, реалізації або 3-їх осіб.

Серед найортодоксальніших послідовників Рікардо були Дж. Мілль та Джон Мак-Куллох.

Вони не лише визнали його систему, пропагували її, а й застосували для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.

Дж. Мілль (1773 – 1836). З його ім’ям пов’язано багато культурних та наукових починань того часу: він був першим з засновників Лондонського університету.

Його основні праці, в яких знайшли відображення його економічні погляди, такі:

- “Історія британської Індії”(1817)

- “Елементи політичної економії”(1821)

В першій праці міститься конкретний економічний аналіз основ капіталістичного господарства, а друга є популяризацією вчення Рікардо.

Певний внесок у розвиток економічної теорії зробив Насао Сеніор (1790 – 1864) – професор політекономії в Оксфорді.

Теорія ПЕ викладена в його книзі “Політична економії”(1850р.). Об’єктом дослідження у Сеніора є багатство, яке виступає у вигляді речей, що мають вартість і можуть обмінюватися. Він розрізняє 3-и властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції.

В сутності вони визначають цінність багатства.

Розглядаючи корисність Сеніор дає визначення поняття граничної (спадаючої) корисності: “існує межа задоволення потреб, що може дати товар відповідного типу і, більш того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного типу рідко приносять вдвічі більше задоволення ніж один предмет і ще рідше 10 принесуть вп’ятеро більше задоволення ніж два”. Але хоча Сеніор приділяє увагу граничній корисності його ще не можна вважати засновником теорії граничної корисності. Корисність визначається попитом. Його пропозиція визначається рівнем доступності блага. Обсяг пропозиції залежить від витрат виробництва, які включають два елементи: працю та капітал.

Сеніор визначає витрати виробництва через суб’єктивну категорію утримання, жертви двох об’єктів виробництва, капіталіста та найманого робітника.

З теорії витрат Сеніора випливає теорія ціноутворення Сеніора. Дослідження закономірностей ціноутворення посідає значне місце в теоретичній системі Сеніора. На його думку витрати виробництва є лише регулятором цін, а визначення їх завершує співвідношення попиту і пропозиції. Теорія ціни є похідною від теорії утримання.

Основним напрямом теорії дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства. Вона вирішувалася ним через теоретичні обгрунтування правомірності різних форм доходу, а саме: зарплати, прибутку, ренти і проценту.

Поза його увагою не залишилися питання грошей та грошового обігу, міжнародної торгівлі.

Найбільш відомим послідовником класичної традиції був Джеймс Стюарт Мілль (1806 – 1873). Його праці були присвячені популярності вчення класичної школи, узагальненню та упорядкуванню її теоретичних положень. Основною його працею є “Принципи політичної економії”(1848) – ця книга протягом ІІ половини 19ст. була основним навчальним посібником для економістів. Вона була своєрідним підсумком розвитку політичної економії І половини 19ст. Ця праця складається з 5 книг:

1. Виробництво.

2. Розподіл.

3. Обмін.

4. вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл.

5. вплив уряду.

Політичну економію Мілль визначав як науку ”що досліджує закони тих суспільних явищ, які є результатом сумісних дій людства по створенню багатства…”

Велике значення він надає співвідношенню факторів виробництва праці та природних ресурсів, а також капіталу. Він розглядає цю проблему у першій книзі, де аналізує процес виробництва. Капіталом він називає раніше накопичений, матеріалізований продукт праці. Гроші він не вважає капіталом; вони є лише відображенням реально існуючого капіталу. Капітал інвестується на придбання засобів виробництва і робочої сили.

Якщо в першій книзі йдеться про капітал, його роль в процесі відтворення, а капітал розглядається як результат утримання капіталіста від не продуктивного споживання - то цілком логічно, що Мілль переходить до розглядання питання про ціну цієї жертви, – чому й присвячена друга книга.

Прибуток капіталіста тлумачиться Міллем як винагорода за утримання від споживання. Мілль намагається вирішити питання про розміри цієї винагороди, а також про чинники, що її зумовлюють.

Теорія вартості викладена Міллем у третій книзі. Категорія вартості аналізується поряд з такими категоріями, як ціна, гроші, кредит тощо. Основна увага у цій книзі приділяється проблемам цін та грошей.

Класична теорія вартості у Мілля переплітається з суб’єктивною теорією обміну (див. підручник).

У четвертій книзі аналізується вплив економічного прогресу суспільства на виробництво і розподіл. Перш за все викладена теорія статистики та динаміки, згідно з якою прогресивне, тобто динамічне, цивілізоване суспільство виділяється серед інших якісною зміною засобів виробництва, зростанням суспільного продукту, населення, владою людини над природою, а також ступенем захисту особи і власності. При цьому розглядається вплив деяких факторів на прогрес суспільства на основі економічного явища, зокрема зарплату, ренту, прибуток. Застосовані Міллем підходи при аналізі факторів динамічного розвитку суспільства дають підстави вважати його одним з засновників теорії економічного росту.

Він визначив основні проблеми, вказав на умови та наслідки поступового розвитку суспільства.

У п’ятій книзі розглядаються проблеми впливу держави на прогрес суспільства. При цьому виділяються обов’язкові та не обов’язкові функції держави, показує межі втручання (не втручання) держави в економіку.

Хоча в цілому Мілль був послідовником Рікардо, його теорія в багатьох випадках відходить від класичних традицій. Його можна вважати засновником теорії попиту та пропозиції, теорії корисності; вченим економістом, який зробив значний внесок у розвиток теорії ренти та теорії утримання.

2.

Найбільш видатним вченим - економістом Франції у І половині 19ст. був Жан Батіст Сей (1767 – 1832).

В своїх працях він розвивав класичні політекономічні ідеї перш за все Адама Сміта. Його роботи прискорили і остаточно довершили розклад меркантелізму та фізіократії.

Основною працею є: “Трактат політичній економії”(1803).

В 1828 – 1829рр. Сей опублікував “Повний курс практичної політичної економії” в 6 томах.

На думку Сея політична економія є наукою, що дозволяє пізнати природу багатства, способи його створення, порядок його розподілу та явища, що спричиняють його зникнення.

Свою працю він будує за схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політекономії, а саме ВИРОБНИЦТВО-РОЗПОДІЛ-СПОЖИВАННЯ як об’єкти дослідження, тобто в структурі політекономії він виділяє ці три частини.

Основними в теоретичній системі Сея є:

- теорія корисності, згідно з якою виробництво створює корисність, а корисність в свою чергу надає предметам цінність, а цінність є мірилом корисності

- теорія трьох факторів виробництва, згідно з якою у виробництві приймають участь такі фактори як праця, капітал, земля, власники яких одержують відповідні доходи у формі зарплати, прибутку, ренти.

- теорія реалізації або шляхів збуту, відповідно з нею головний інтерес усіх виробників полягає в обміні одних продуктів на інші. Внаслідок цього кожний продавець є в той же час і покупцем.

Обмін продукту на продукт вважав Сей автоматично призводить до рівноваги між купівлею та продажем, а тому він заперечував неможливість загальних криз виробництва, припускаючи лише надвиробництво окремих продуктів в результаті часткових диспропорцій.

Сей сформулював три закони ринку:

1) чим більше виробників і екстенсивніший ринок – тим більше споживачів і тим прибутковіший він для виробників, оскільки ціна зростає із зростанням попиту;

2) кожен виробник зацікавлений у розвитку інших, оскільки тим самим формує ринок попиту; успіх однієї галузі сприяє успіху інших, стимулює їх розвиток;

3) імпорт позитивно впливає на розвиток обміну, оскільки іноземні товари можна отримати лише продавши свої.

Завданням гарного уряду є стимулювання виробництва, а поганого уряду – стимулювання попиту, тому що проблема вирішується розам з отриманням засобів для придбання продукту6 а ці засоби дає виробництво.

В цілому завдяки своїй теоретичній системі Сей вважається засновником нового напряму в політичній економії – неокласичного.

Іншим представником політичної економії у Франції в цей період був Фредерік Бастіа (1801 - 1805).

Він виступив з теорією послуг і економічної гармонії, яку виклав у своїй основній праці – “Економічні гармонії” (1850). У цій книзі Бастіа розглядав буржуазне суспільство як гармонічне, основою якого є обмін послугами або взаємонадання послуг. Еквівалентність обміну послугами забезпечується, на думку Бастіа, свободою обміну, а тому він був призильником свободи конкуренції, повного невтручання держави в економічне життя.

3.

Найбільш відомим представником політичної економії США був Генрі Чарльз Кері (1793 – 1879).

Він є автором багатьох книжок та інших літературних матеріалів. Найбільш відомим його працями є:

- 3-ох томник “Принципи політичної економії” (1837 –1840)

- “Гармонія інтересів” (1872)

- “Основи соціальної науки” (1858 –1859)