Смекни!
smekni.com

Предмет і завдання курсу Історія економічних вчень (стр. 4 из 13)

Вчення Сміта про поділ праці, визначені ним фактори і наслідки цього процесу здебільшого не втратили свого значення і сьогодні.

З потреб обміну Сміт виходив і при з’ясуванні сутності грошей. Гроші він вважав товаром, що виділився з інших товарів, але в той же час він розглядав гроші лише як зручний засіб обігу, тим самим звужуючи роль грошей.

В своїй теорії цінності Сміт говорить про два значення слова “цінність”. Цим словом він позначає корисність будь-якого предмета з одного боку, з іншого боку цінність – це можливість придбання інших предметів, яку дає володіння даним предметом. Відповідно до цього Сміт розрізняв споживну цінність і мінову ”дійсну ціну товару” (в нашому розумінні – це вартість), він визначається працею витраченою на його виробництво; і в цьому його теоретична заслуга. На відміну від своїх попередників, Сміт стверджує, що вартість створюється працею не залежно від галузей виробництва (меркантелісти вважають, що багатство за рахунок зовнішньої торгівлі; фізіокгати – с/г) – тобто в цьому Сміт робить крок вперед.

На теорії вартості Сміта позначилась двоїстість його методології. Послідовно розглядаючи категорію цінності Сміт дає 3 її визначення. Спочатку він визначає цінність (вартість) витратами праці, потім – працею, що купується, і нарешті – доходами (або сумою доходів) [це визначення було взяте деякими іншими вченими за основу].

Тобто він каже, що вартість визначається працею, що купується – помилково для капіталістичного виробництва, тому що тоді б прибутку не було б. Він вийшов з цього положення наступним чином: при капіталізмі вартість отримується з доходів (зарплати, ренти і прибутку). Ось це й отримало відбиток в 1-ій половині 19ст. в теорії цінності Маркса і в 3-ох факторах виробництва Ж.Б.Сея.

В буржуазному суспільстві Сміт виділив:

3-ри основних класи: основні доходи
1) робітників зарплата
2) капіталістів прибуток
3) землевласників рента

На його думку лише зарплата є трудовим доходом. А прибуток і рента – відрахування з продукти праці робітників. Але з часом двоїстість його методології позначилась і на тлумаченні ним сутності таких категорія, як прибуток і рента.

Капітал Сміт визначав, як запаси, що служать для подальшого виробництва. Сміт вважав капітал природною та вічною категорією. Його заслуга полягає в тому, що він висунув узагальнюючі, абстрактні поняття, категорії основного і оборотного капіталу. Оборотний капітал приносить прибуток через обіг, а основний – не обертаючись; але щодо структури елементі основного капіталу, то треба подивитися літературу, бо сучасний підхід відрізняється щодо тлумачення основної частини основного капіталу Сміта.

В теорії відтворення Сміт розрізняв валовий та чистий доход. Під валовим доходом він розумів увесь річний продукт, а під чистим – фонд нагромадження. Це було розмежування важливого значення, яке одержало подальший розвиток в економічній науці.

Розглядаючи проблеми продуктивної і непродуктивної праці, Сміт продуктивною вважав – працю, яка обмінюється на капітал; а непродуктивною – та, що обмінюється на доход.

Сміт пояснює це так, якщо капіталіст платить робітнику зарплату – то це виробнича праця, а якщо він платить зі свого доходу (праця слуги,…) – то це не виробнича праця. Виходить з цього продуктивною є праця, що створює товари, а непродуктивна праця – по наданню послуг.

Сміт є автором теорії абсолютних переваг.

Аналізуючи міжнародні відносини і міжнародний поділ праці Адам Сміт розробив теорію абсолютних переваг, згідно з якою кожна країна має спеціалізуватися на виробництві з метою продажу на зовнішньому ринку тих товарів для створення яких вона має абсолютні (кліматичні, географічні) переваги.

В цілому наукові досягнення Адама Сміта важко переоцінити, основні його ідеї знайшли відображення у теоріях 19ст. та сучасній економічній теоретичній концепції.

5.

Економічне вчення Давіда Рікардо (1772 –1823).

Порівняно з Смітом він жив трохи пізніше, не в період мануфактурного виробництва, а в період промислового перевороту, тобто застарілих машин, капіталістичних фабрик, що дало значний поштовх в розвитку продуктивної праці. Перша економічна світова криза в Англії (1825р.), тобто на відміну від Сміта, який вважав, що капіталізм гармонійний без суспільства, Рікардо вже відчув, що він не ідеальний – це позначилося на його поглядах. Сміт – професіонал; Рікардо – крупний біржовий гравець, впливова особа з ділових колах, був членом керівництва лондонської біржі, членом Парламенту, крупний землевласник. Починав з нічого, бо батько лишив його спадщини. Систематичної, фундаментальної освіти не отримав. Був помічником батька на фондовій біржі.

Перша робота Рікардо була надрукована в 1809р. і була присвячена проблемам грошового обігу. В 1817р. вийшло перше видання головної праці Рікардо – “Начала політичної економії та оподаткування”. Предмет ПЕ він визначав як економічні відносини людей, що утворюють суспільні класи (ідею яку взяв потім Маркс). Її головним завданням Рікардо вважав дослідження не проблеми створення національного багатства, а відкриття законів, що визначають розподіл багатства між основними класами у формі зарплати, прибутку і ренти. Основним принципом Рікардо при оцінці економічних явищ була вимога розвитку продуктивних сил. Виходячи з цього вин також вважав завданням політекономії розробку економічної політики, що найбільшою мірою сприяє росту продуктивних сил. Ті методи, які застосовувалися природничими науками вплинули на виробітку Рікардом свого методу у економічних дослідженнях. Він застосовував метод абстракції. Особливістю його методології було переважання кількісного аналізу при розгляді деяких економічних категорій, але особливим методом Рікардо було прагнення пояснити всі економічні категорії на основі вартості (цінності). Вважав, що все дослідження повинно базуватися на єдиній основі, за яку він бере визначення цінності робочим часом. Важливими науковими досягненнями були досягнення Давіда Рікардо при розробці теорії цінності, теорії капіталу, його погляди на прибуток, зарплату, кредит та гроші.

Важливе місце в економічному вченні Рікардо займає питання зовнішньої торгівлі, світового ринку, валютних відносин.

Рікардо висунув принцип порівняльних відносних переваг, як абстрактне обгрунтування переваг міжнародної спеціалізації виробництва (одне з наукових досягнень Рікардо). Згідно з його теорією відносних або порівняльних переваг кожна країна зацікавлена спеціалізуватися на виробництві в якому вона має найбільшу перевагу (як у Сміта) або найменшу слабкість. Тобто з якого вона має найбільш відносну вигоду.

Значне наукове досягнення Рікардо є його теорія ренти (земельної). В ній вперше розкритий механізм диференційної ренти. Розвиваючи своє вчення про земельну ренту на основі трудової теорії вартості Рікардо робить усілякі спроби пояснити існування ренти дією сил природи і особливо продукт праці в с/г (як у фізіократів заперечує). Головна думка – рента створюється працею, а не є продуктом природи. Вартість с/г продукту визначається витратами праці на їх виробництво за найгірших умов, тому середні та кращі землі приносять доход, який є різницею у витратах виробництва і вигляді ренти привласнюється землевласниками. Абсолютну земельну ренту Рікардо заперечував.

Тема №5 Еволюція класичної політекономії в І пол. ХІХ століття

1. Економічна теорія Т.Р.Мальтуса, Н.Сеніора, Д. Мілля та Дж.С.Мілля.

2. Економічна теорія у Франції – Ж.Б.Сея та Ф.Бастія.

3. Політична економія США – Генрі Чарльз Кері.

4. Зародження системи національної політичної економії в Німеччині – Ф.Ліст. Історична школа (В.Рошер, К.Кніс, Б.Гільдебрант)

Історичними передумовами еволюції класичної теорії в І половині 19ст. були (соціальні протиріччя):

- завершення промислового перевороту та подальший розвиток капіталізму

- поява періодичних економічних криз надвиробництва - це призвело до загострення економічних протиріч капіталізму

- вихід на історичну арену робітничого класу

- завоювання буржуазією політичної влади

В економічній думці – виникнення критичного напряму та пролетарської політичної економії.

В цілому класична політична економія спричинила великий вплив на подальший розвиток економічної науки.

У І половині 19ст. ідеї класиків, перш за все Сміта та Рікардо, розвивають економісти нового етапу в розвитку економічної думки – такі як Т.Мальтус, Д. та Дж. Міллі, Насао Сеніор, Ж.Б.Сей та Ф.Бастіан. І це цілком природно, бо теорія класичної школи – це теорія ринкової економіки зі спробами визначення її економічних законів, а також таких категорій, як цінність, ціна, капітал, зарплата, прибуток, рента тощо; з проголошенням підприємницької діяльності.

Ці історичні умови 1 половини 19ст. безумовно знайшли відображення в економічних поглядах названих вчених - економістів.

В своїх дослідженнях вони визнають, що значну роль у процесі суспільного виробництва відіграє суб’єктивний фактор; все більше уваги приділяється проблемам відтворення, реалізації та криз, нагромадження.

У таких країнах як США та Німеччина більш значний вплив на розвиток економічної думки справили національні особливості розвитку цих країн.

Особливості економічного розвитку кожної країни сприяли тому, що класичні ідеї адаптувалися авторами для вирішення теоретичних та практичних ідей соціального розвитку окремих країн.

1.

Видатним представником нової хвилі КПЕ в 1 половині 19ст. в Англії був Томас Роберт Мальтус (1766 – 1834).

Він в першу чергу захищає інтереси землевласників.

Найбільш відомою його працею є “Дослідження про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконаленням суспільства”(1798р.), а також: