Вступ
З розпадом Радянського Союзу Україна стала на шлях самостійного державного розвитку, прийнявши курс на побудову ринкової економіки. Отримавши в спадщину від колишнього ладу викривлену структуру економіки, ми опинилися перед необхідністю корінного перетворення всіх без винятку сфер життєдіяльності держави.
До одного з таких перетворень належить і проведення податкової реформи в країні. З виникненням нових форм власності й методів господарювання стара податкова система перестала відповідати вимогам часу й не могла забезпечити потреби держави. Система частого внесення змін у чинне податкове законодавство, яка практикується, позитивних результатів не давала. Назріла потреба проведення кардинальної податкової реформи. Однак при цьому виникла двоїста ситуація. Для пожвавлення економіки необхідно було різко знизити податковий тиск, що неминуче спричинило б значне зниження бюджетних надходжень. Відмова ж від більшої частини бюджетних коштів означала б обвальне скорочення фінансування соціально-культурної сфери і, можливо, соціальний вибух.
Президент країни обрав інший курс - розширення бази оподаткування за рахунок рішучого наступу на “тіньову” економіку, залучення до оподаткування додаткових прибутків і на цій основі зниження податкового тиску на реального виконавця робіті послуг. Мета ціого курсу - стабілізація матеріального виробництва й підвищення його ефективності, що в кінцевому підсумку забезпечить більш повне задоволення державних і соціальних потреб.
Першим кроком до реалізації цього курсу стало створення податкової адміністрації України, основна мета якого - збільшення рівня збору податків та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і максимальне здешевлення виконання цієї функції для держави.
Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії.
Отже, розробка й використання в Україні податкової політики як засобу макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших сучасних завдань. Вирішення його потребує вивчення світового досвіду впливу різних засобів податкової політики на економічні процеси. Однак слід враховувати, що в специфічних економічних умовах України ці засоби можуть мати зовсім інші наслідки, ніж у країнах з розвинутою ринковою економікою, і ніж ті, на які розраховували при їх впровадженні. В умовах значного рівня монополізації, економічної та політичної нестабільності виробники інвестиційних і споживчих товарів під впливом стимулюючої податкової політики можуть відреагувати на зростання сукупного попиту не збільшенням обсягів виробництва, а їх скороченням і підвищенням цін.
Для задоволення передбачених чинним законодавством соціальних потреб через податкову систему необхідно перерозподіляти щонайменше 39-40 відсотків валового внутрішнього продукту. Подальше зниження питомої ваги перерозподілу ВВП через податки нереальне і може дати досить серйозні й непередбачені наслідки.
Для поліпшення загальної ситуації з надходженням до бюджету необхідно досягти стабільності податкового законодавства, яке забезпечило б введення в дію законодавчих актів з питань оподаткування не раніше ніж через рік з моменту їх прийняття, незмінність ставок, пільг і правил оподаткування протягом щонайменше трьох років з моменту введення в дію актів податкового законодавства стосовно платників, які беруть участь у цільових державних інвестиційних програмах протягом всього терміну їх дії.
Нинішня податкова система України перебуває у стадії свого становлення.
Важливе місце в податковій системі посідає податок на додану вартість (ПДВ). Він має певні переваги не тільки для держави, але й для платників податків. По-перше, від нього важче ухилитися. По-друге, з ним пов’язано менше економічних порушень. По-третє, він більше, ніж інші, стимулює зростання доходів. До того ж, для платників податків завжди краще сплачувати їх державі з видатків, ніж з доходів. Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів. Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи і послуги, забезпечує надійність та стабільність бюджетних надходжень від цього податку.
Метою даної роботи є дослідження надходження непрямих податків до бюджету та моделювання і прогнозування цих надходжень на майбутнє.
Об’єктом дослідження була обрана Чернігівська міжрайонна державна податкова інспекція (ЧМДПІ).
Досягнення мети вимагає вирішення наступних задач :
1. Визначити сутність непрямих податків та їх місце в податковій системі України, методику їх розрахунку та законодавче закріплені постанови.
2. Проаналізувати діяльність ЧМДПІ та її ефективність в ракурсі стягнення податків з юридичних та фізичних осіб як основного джерела надходжень до державного бюджету.
3. За допомогою економетричних, стохастичних та екстраполяційних моделей спрогнозувати надходження непрямих податків до бюджету.
Глава 1 Теоретичні засади нарахування непрямих податків
1.1 Місце непрямих податків в податковій системі України
Мабуть, ніщо з області оподатковування не викликало стільки спорів і навіть судових процесів, як ідея непрямих податків або співвідношення їх і прямих податків. Історично виникнувшипізніше прямих, згодом непрямі важелі податкових систем перетворюються в більш суттєвий канал наповнення державного бюджету або покриття державних витрат. Приблизно з 18 сторіччя розвиток податкових форм йде одночасно по прямому і непрямомуобкладенню, а не в напрямку від одного з них до іншого. Починаючи з цього часу, установлюється примірна відповідність ступеню розвитку прямих і непрямих податків.
Непрямі податки – податки на товари та послуги, що встановлюються як надбавка до ціни товарів, тарифів, послуг і видів діяльності. Непрямий податок (податок з обороту) в основному реалізується на товари тривалого користування, предмети одягу, алкогольні напої, тютюнові вироби і фактично є податком на споживання.
Непряме оподаткування має свої особливості :
- базою при непрямому оподаткуванні виступає продаж, тобто обсяг споживання;
- непрямі податки чинять більш значний вплив на рівень цін;
- непрямі податки мають властивість швидкого надходження в бюджет;
- у зв’язку з тим, що непряме оподаткування охоплює товари народного споживання та послуги, та оскільки ці товари життєво необхідні, є впевненість в надходженні цих податків в бюджет. Споживання товарів відбувається рівномірно по теріторіям, завдяки чому непрямі податки знімають певну напругу в формуванні бюджету всіх рівнів.
Головна вада непрямого оподаткування – це те, що їх розмір не залежить від доходу платника та те, що непрямі податки відривають частину оборотних коштів з господарського обігу підприємства, так як вони входять в ціну товару.
Головне місце в системі непрямих податків вналежить податку на додану вартість.
Податок на додану вартість у багатовіковій історії податкового права — порівняно новий вид непрямого податку. Податки на споживання як особлива частина непрямих податків використовувалася в практиці оподатковування розвинутих країн давно. Але спочатку - до 1950-х років - у цю групу входили лише два податки: податок з обороту і податок з продажу. Податок з обороту стягався на кожній стадії прямування товару від виробника до кінцевого споживача, тобто багаторазово. Податок з продажу стягається однократно як частка (у %) від вартості товару на кінцевій стадії його реалізації. Потім ці податки почали замінятися ПДВ, причому цей процес мав тривалу передісторію.
Податок з обороту став широко використовуватися західними країнами в період світової війни для задоволення її зростаючих потреб. Податок викликав серйозні дорікання і підприємців, і споживачів, незадоволених багатократним подорожчанням товарів по мірі проходження ними послідовних стадій виробництва й обертання й обумовленим цим зменшенням споживання відповідних товарів. Крім того, у якості важливого недоліку податку з обороту відзначалося те, що він не знаходиться в прямій залежності від реального внеску кожної стадії виробництва у вартість кінцевого продукту (через різноманітну частку матеріальних витрат в оборотівиробленого на кожній стадії продукту). Останнє означає, що податок з обороту складається, крім всього іншого, під впливом змін числа стадій виробництва (числа операцій по реалізації). Це позбавляє даний показник нейтральності стосовно організаційної структури виробництва. Тому після першої світової війни в переважній більшості країн використання даного податку було припинено. З початком другої світової війни ріствійськових фіскальних потреб знову змусив багато західних країн або повернутися до податку з обороту, або використовувати податок з продажу. Досвід застосування другого податку виявив і в нього важливий недолік - податок позбавляє державу можливості впливати на всі стадії прямування товару від виробника до споживача.
Після закінчення другої світової війни західні країни через зростання фіскальних потреб в результаті посилення державного регулювання економіки не відмовилися, як це було після першої світової війни, від податків на споживання. Замість цього був обраний іншийшлях - заміна податку з обороту і податку з продажу податком на додану вартість. Теоретично ПДВ являє собою частку (у %) від вартості, доданої на кожній стадії виробництва й обертання (тобто на кожній стадії проходження товару від виробника до кінцевого споживача). Розмір доданої вартості обчислюється підприємством як різниця між вартістю реалізованої продукції і вартістю матеріальних цінностей, використаних для виробництва відповідної продукції (за винятком зносу основного капіталу).