Специфіка адаптації протестантських церков до українських реалій в період незалежності України (стр. 23 из 39)

На основі соціологічного дослідження вдалося з’ясувати, що основний склад громад на цьому етапі сформований з людей які в минулому вважали себе невіруючими (43% опитаних), або вірними Православної церкви (35% опитаних). При цьому останні часто зазначали, що їх належність до православ’я була номінальною. Один респондент наприклад висловився так: "Я думав, що я православний, але тепер розумію що я був невіруючим." 10% віднесли себе до поза конфесійних віруючих і вірних інших конфесій (Адвентисти тощо). Лише 8% опитаних відповіли, що є членами євангельської церкви з дитинства, оскільки до неї належали їхні батьки

Це свідчить про значне оновлення протестантського середовища в Україні протягом 90-х років ХХ ст. Фактично понад 90% сьогоднішніх вітчизняних протестантів є віруючими євангельських церков у першому поколінні і проходять початковий етап соціалізації у громадах: середній стаж членства – 4-5 років.Під час проведення соціологічного опитування серед респондентів, членів протестантських громад (ЄХБ, харизматична церква Повного Євангелія "Осанна", п’ятидесятницька громада, що в м. Рівне) було проведено аналіз станом на квітень-травень 2003-2004рр. і зроблено такі висновки:Серед членів общин переважають жінки, що яскраво виражено на діаграмі соціально – демографічного портрету опитаних.

Рис. 8. Соціально – демографічного портрету опитаних

За віком члени протестантських церков, згідно з даними опитування, поділяються так як зазначено у діаграмі

Рис. 9. Вікова структура протестантських церков

Соціально-значущим аспектом діяльності протестантських Церков в Україні, є те, що вони в даний період виявились здатними задовольняти ряд актуальних потреб людей насамперед на особистісному рівні, реалізуючи такі важливі функції релігії, як світоглядна, комунікативна та компенсаторна. Протестантська громада виступає окремим соціально-релігійним середовищем, в якому відбувається формування світогляду віруючого.

6. Місіонерська діяльність протестантських церков в період незалежності України

Неабияку роль у зміцненні позицій сучасного протестантизму відіграє поступове зростання пропагандистської та місіонерської активності конфесії. За якихось 5-6 років протестантські церкви створили вже 95% усіх зареєстрованих в Україні релігійних місій, діяльність яких спрямована на релігійне пробудження в країні, передусім серед молодого населення. Місіонерство, форми і методи якого у протестантизмі завжди були різноманітними і витонченими, за умов відсутності релігійних утисків стає особливо ефективним. Сьогодні — це найрезультативніший, після сімейного виховання, засіб поповнення релігійних громад. У неопротестантському середовищі через місіонерство відбувається прихід майже третьої частини прозелітів.

Ідейна програма протестантських місій передбачає уникнення суперечностей між прихильниками певних протестантських течій; натомість робиться акцент на актуалізацію фундаментальних релігійних ідей та засад, спільних для всіх християнських конфесій. Таким чином, у діяльності місій, окрім власне євангелізаційних завдань, передбачається також здійснення конкретних екуменічних кроків, що, на думку багатьох лідерів, є важливою умовою підвищення авторитету протестантизму. Тому місії, використовуючи практичні форми роботи, безпосередньо спрямовані на невіруючих або прозелітів (публічне відправлення культу із залученням якомога більшої кількості сторонніх осіб, проведення релігійних форумів, фестивалей, масових сеансів зцілення або інших заходів), виступають також ініціаторами міжконфесійних конференцій, молодіжних з'їздів, спільних культурних акцій. Щоправда, подібні ініціативи поширюються здебільшого на протестантське середовище і майже не стосуються (окрім якихось офіційно-парадних заходів на зразок зустрічей з президентами країн або "круглих столів" у різних урядових інстанціях)-православних, католиків, віруючих інших релігій.

Водночас в останні роки зростає питома вага тих, хто приєднується до протестантських громад внаслідок їхньої місіонерсько-євангелізаційної активності. Хоча цей канал навіть у свідків Єгови, де місіонерська діяльність вирізняється винятковою наполегливістю і винахідливістю, дає, за деякими підрахунками, не більше чверті всього приросту "видимої організації" [97; 15-16],він стає дедалі ефективнішим. Щонайменше, змінюється обличчя неофітів, які стають членами протестантських спільнот. Раніше це були здебільшого "формальні християни", яких не задовольняла "духовна температура" православних або католицьких парафій, особи, для яких особливу цінність мала філантропічна програма протестантизму. Тепер усе помітнішими серед новоприбулих стають вихідці з умовно кажучи, середнього класу, а також ті, кого приваблюють засадничі принципи і спосіб життя протестантизму, його раціоналізм і євангелізм.

"Серед душ, які пробуджуються, - зазначалося у звітній доповіді 22-му з'їзду євангельських християн-баптистів (1994 р.), - багато людей освічених, серед яких: лікарі, юристи, педагоги, вчені, військові, люди, що займають високі громадські посади, політики, письменники та інші...".

Протестанти створили переважну більшість всіх офіційно зареєстрованих в Україні релігійних місій.

Місіонерські союзи виробили свою спеціалізацію й адресності: деякі з них працюють з ув'язненими, з людьми, що мають відхилення у поведінці, інші – серед молоді, особами похилого віку, у лікарнях і т.п. Вони здійснюють досить масштабну соціально значиму роботу, що разом з тим, як було задумано ще на початку змін, обов'язково повинне супроводжувати служіння евангелізації.

Так, при Всеукраїнському Союзі об'єднань євангельських християн-баптистів 30 січня 1998р. у Державному комітеті України у справах релігій зареєстрована Християнська духовно-благодійна місія "Промінь світла". Діяльність місії розповсюджується на території всієї України [90; 40]. Голова правління місії "Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі" Архієпископ Львівський і Галицький Августин підкреслює: дякуючи нашій співпраці конфесії можуть краще дізнатись один про одного. На даний час в державних органах зареєстрована місія тюремного служіння, яка входить в Міжнародну Асоціацію тюремного служіння (МАТС). Є правління, до якого входять представники дванадцяти конфесій, що стали засновниками Місії. Виконавчим директором є Юрій Васильчук, за статутом йому надані повноваження для оперативності та зручності в роботі. "Ми рухаємося в декількох напрямах. Зорієнтувати наші можливості на місцях, розібратися в конфесійній карті України для того, щоб уникнути конфліктів та дублювання в тюремному служінні, а також налагодити доброзичливу співпрацю зі всіма реально працюючими локальними служіннями – є нашим завданням. Вже пройшло декілька зустрічей, на яких не було ніякого протистояння та протиріч. Друге — ми налагоджуємо, координовану, плановану і контролюючу систему гуманітарної допомоги. Наша ціль — стати не альтернативним служінням в місцях позбавлення волі, а об’єднати, координувати і підтримувати зусилля всіх служінь, які є на сьогодні в Україні, не залежно від того, до якої конфесії вони належать", — підкреслює у своїй розмові Голова Правління Місії "Духовна і благодійна опіка в місцях позбавлення волі" Архієпископ Львівський і Галицький Августин. [91;66]

Сучасна Україна – багатоконфесійна держава, в якій за даними Держкомрелігії України активно діє близько 26 тис. релігійних організацій, церков, конфесій, течій, напрямів. При цьому характерною особливістю української релігійної палітри є те, що її формування відбувалося не лише за рахунок історичних національних церков та конфесій, а й під всезростаючим впливом активної місіонерської діяльності закордонних релігійних організацій та центрів. Так, якщо протягом 1996 року Україну відвідало близько 3000 тис. представників закордонних релігійних центрів, то починаючи з 1999 року, їхня загальна чисельність що року сягає далеко за 10 тис. осіб.

Протягом останнього десятиріччя ХХ ст. нетрадиційні для України релігійні організації збільшили свою загальну чисельність майже у 19 разів [98; 50].

Символічний День єднання християнських Церков під гаслом "З любов’ю збудуймо Україну" провела Львівська міська адміністрація. "Цей день примирення для нас усіх повинен стати днем очищення, днем прощення, бо тільки в такий спосіб ми зможемо стати вільними й повернути рівновагу в наше спілкування з ближніми", – такі слова були у зверненні глави УГКЦ до віруючих всіх конфесій міста Львова. В цій акції брали участь представники УПЦКП, УАПЦ, ХВЄ , ЄХБ та інших релігійних громад [80; 6].

Такі акції єднання релігійних громад характерні для багатьох міст України. Зокрема, у м. Рівне було проведено акцію під гаслом "Хода в ім'я Ісуса Христа", яка з 2001 року здійснюється уже п’ять років поспіль.

Дослідження, проведене О. Назаркіною, показало, що 67% опитаних протестантів уперше відвідали громаду за запрошенням чи родичів знайомих, 18% відгукнулися на рекламні оголошення в ЗМІ чи в рекламно-інформаційних буклетах, 8% випадково почули проповідь під час євангелізаційних кампаній.