Підводячи підсумки про динаміку і тенденції розвитку сучасного протестантизму в Україні можна зробити висновок: відмова від опозиційності й самоізоляції, легалізація громад, процес їхнього укрупнення, формалізація внутрішніх зв'язків, інституціоналізація, а також урахування багатьма лідерами об'єктивних суспільних реалій — все це складові сучасного етапу еволюції протестантизму в Україні.
Сьогодні в оновленій Україні, яка здобула незалежність відбуваєься активний процес формування громадянського суспільства і розбудови демократичної соціально-орієнтованої держави. Велике значення має і Церква в розрізі її відносин із суспільством і державою. В цьому питанні варто відмітити створення Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, як представницького міжконфесійного консультативно-дорадчого органу для об’єднання зусиль релігійних і громадських організацій, державних установ у справі реалізації соціальних і культурних проектів, актуалізації міжцерковного діалогу в Україні і поза її межами, розв’язання проблем, що виникають у державно-церковних відносинах, а також у відносинах релігійних інституцій з суспільством, участь у процесі вдосконалення чинного законодавства про свободу совісті тощо. Не стояв осторонь цього процесу і Державний комітет України у справах релігій. Дослідним шляхом було знайдено дієву модель співпраці держави і Церкви у розв’язанні цих питань. Перш за все йдеться про довготривалу співпрацю Держкомрелігій України з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій у справі всебічного вдосконалення правової бази існування Церкви та розвитку державно-церковних відносин. В цьому питанні держава може ефективніше використовувати можливості протестанських спільнот України в залучені до України західно-європейських ділових кіл, в пропаганді на зовнішній арені новопосталої держави, а також можливості власне українського протестантського підприємництва.
Корисними можуть стати спільні кроки держави і церкви до впровадження в Збройних Силах України інституту військових капеланів. Якщо у 1993 році за даними соціологічного дослідження 53% військових надавали перевагу повній ізоляції церкви від армії, то на сьогодні ситуація зазнає змін: інститут душпастирства вважається не тільки необхідним, але й неминучим для Збройних Сил України.
Процес оновлення принципів соціального Євангелія пов'язаний з усе більшим проникненням протестантських теологів у питання політики. Сьогодні ідея створення протестантської партії в Україні жваво обговорюється в нових, сформованих у 90-х роках євангельських громадах. Варто визнати — протестанти в Україні проявляють помітний інтерес до політики. І не тільки рядові віруючі, але й пастирі прагнуть брати участь у парламентській і державній діяльності. Згадаємо хоча б колишнього міністра юстиції, голову Всеукраїнського об'єднання християн-юристів, п'ятидесятника Василя Онопенка, або координатора партії "Батьківщина" баптиста Олександра Турчинова, скликання 1998-2000 рр., або народного депутата, пастора харизматичної громади Володимира Шушкевича, народного депутата ВР України Леоніда Чернівецького, члена християнсько-ліберальної партії України. Визначною подією в політичному житті християн-протестантів стало заснування Всеукраїнського об'єднання християн, яке відбулося 23 травня 1998р., керівником і координатором якого є народний депутат ВР України В.Г. Бабич.
Всеукраїнського об'єднання християн (ВОХ) - політична партія, яка будує свою діяльність на християнських принципах і цінностях. Вона утворилась як результат усвідомлення політиками, громадськими, духовними діячами необхідності активного утвердження християнських ідеалів, цінностей, основ в українському суспільстві. Головною метою партія визначила побудову в Україні християнської держави за духовною направленістю і мораллю, громадянської, демократичної, правової за своїм конституційним устроєм.
За даними соціологічного опитування, яке проводилося в квітні-травні 2004-2005рр. в м. Рівне серед респондентів протестантських громад, з цікавістю до політичного життя в країні ставиться 76% опитаних. На запитання "Яким політичним силам Ви віддаєте симпатії?" - респонденти дали такі відповіді: 46% - національно-демократичним, 12% - провладним, 8 – лівим, 34% - взагалі не цікавляться. Про готовність взяти участь у виборах висловилась переважна більшість опитаних, це – 66%, не визначились – 15%, відмовились від участі у виборах – 19%. Слід зазначити, що більшість респондентів вважають не доцільним участь у роботі громадсько-політичних організацій та громадських об`єднань та політичних партій. Вони становлять 64% від усіх опитаних. Важливість функціонування української мови її розвиток і культивування усуспільстві виділила більшість респондентів. Опитувані висловились за підтримку служби в армії за умови якщо вона буде на професійній основі з наданням певних гарантій матеріального, культурного та духовного змісту: 41% - за службу в лавах збройний сил України, 28% - за альтернативну службу, 21% - не визначились, 10% - проти військової служби.
Обговорюючи тему українського протестантизму в контексті сучасних політичних процесів, необхідноуточнитиодинмомент, а самете, щодіяльністьрелігійнихконфесійвідбуваєтьсяувизначеномуполітичномупросторі, іценеможенезацікавитипевнеколополітичнихдіячів, що, усвоючергу, використовуютьавторитетрелігії, духовенства, а точнішевпливїхнійнагромадську думку.
Вплив християнської Церкви на владу може з успіхом бути опосередкований діяльністю мирян, керованих Церквою не адміністративно, а доктринально, через вироблену нею соціальну доктрину. Але це потребує як і високої компетентності в душпастирюванні політиків, так і належної культури стосунків політиків із Церквою, вибудови здорової субординації та ієрархії цінностей.
Підводячи підсумок питанню щодо участі протестантських громад у церковному житті України можна сказати, що політична позиція протестантських церков залишається дуже обережною. Основна маса віруючих все ще негативно сприймає активне звернення до політики, маючи у своєму арсеналі протилежну систему аргументів. На тлі тенденції політизації, що виявляється у деяких інших християнських церквах, орієнтація більшості протестантських осередків на політичний нейтралітет, як висхідний ідеал християнської етики (Богу-Богове, кесарю – кесареве) виглядає досить зваженою.
Соціально-демографічні зміни у протестантському середовищі, його орієнтація на мирські аспекти буття зумовлюють посилення суспільної діяльності віруючих.
Програма соціального служіння для більшості протестантських церков, діючих в Україні, — це, по-перше, підтвердження актуальності Лютерового вчення про "добрі діла". Віруючі його розглядають як свідчення осмисленості свого земного і снування, пошуків найефективніших засобів практичної реалізації християнських заповідей. Програма, по-друге, передбачає й своєрідне : надолуження протестантськими громадами України свого ще досі не реалізованого суспільно-етичного потенціалу. Центральне місце у програмі соціального служіння посідає філантропія — чи не найтрадиційніша ланка поза-культової практики у протестантизмі. Йдеться, насамперед, про опікування дитячими будинками, лікарнями, будинками для літніх людей, дітьми Чорнобилята влаштування їхнього лікування в Україні та за кордоном, лікування сиріт та дітей з малозабезпечених родин, відкриття безкоштовних їдалень.
Окрему ділянку становить робота серед злочинців і наркоманів. У більшості колоній України працюють групи протестантських проповідників, наставників, членів товариств милосердя. У деяких місцевостях створено постійні пункти морально-виховної роботи серед в'язнів, наприклад, у дитячій виправній колонії у м. Прилуки Чернігівської обл., або в колонії посиленого режиму в м. Сокалі Львівської області. Закономірним підсумком такої роботи є утворення нових церков, що мають соціальне бачення, здатні чинити духовний вплив на світ, готові до розвитку міжцерковних відносин і створення об’єднань, керованих пресвітерськими радами. Одна з таких громад Міжнародна громадська благодійна християнська організація "Надія – людям", яка тісно співпрацює з Асоціацією євангельських християн України (АМЦЄХУ), надаючи всебічну підтримку церквам в здійсненні соціальних проектів. Вагома робота проводиться протестантськими громадами по вихованню дітей-сиріт, та дітей, батьків яких позбавлено батьківських прав.
Окремі віруючі за підтримки закордонних місій та у тісній співпраці з Всеукраїнським християнським сирітським фондом "Струмок" м. Києва створюють дитячі будинки сімейного типу. Серед таких варто відмітити сім’ю Любові Нестерук і їх "Ноєв ковчег", подружжя Новосадів, сім’ї Лебедів та Зарічнюків з міста Рівне, дитячий будинок сімейного типу "Вулик" під керівництвом Ольги Збирун, де сьогодні проживають 20 дітей-сиріт підліткового віку з різних дитячих сирітських будинків країни. Ці заклади тісно співпрацюють з міською опікунською радою у справах неповнолітніх.
Соціально значущу роботу проводять серед алко- та наркозалежних церкви харизматичного напрямку. При таких церквах відкриваються реабілітаційні центри, безкоштовні благодійні їдальні, працюють телефони довіри, служіння для людей з фізичними вадами, для безпритульних.
Соціально-значущим аспектом діяльності протестантських церков в Україні, є те, що вони в даний період виявились здатними задовольняти ряд актуальних потреб людей, насамперед, на особистісному рівні, реалізуючи такі важливі функції релігії, як світоглядна, комунікативна та компенсаторна. Протестантська громада виступає окремим соціально-релігійним середовищем, в якому відбувається формування світогляду віруючого.