Смекни!
smekni.com

Аналіз та оцінка впливу трубопрокатного виробництва на природне середовище (стр. 6 из 17)

1.Принцип стратегічності – еколого-орієнтоване управління для забезпечення своєї ефективності повинне спиратися на чіткі цілі, розроблену систему стратегій тощо.

2.Принцип послідовності – базується на необхідності розроблення і обґрунтування пріоритетних і послідовних рішень щодо вирішення екологічних проблем.

3.Принцип своєчасності – полягає у своєчасній ідентифікації екологічної проблеми і вжитті необхідних заходів для її вирішення за найменший проміжок часу.

4.Принцип екологічного сумління – ґрунтується на формуванні і розвитку екологічного сумління, що сприяє найбільш ефективному вирішенню екологічних проблем.

5.Принцип мотивування – передбачає застосування дієвих мотиваційних механізмів, спрямованих на запобігання і вирішення екологічних проблем, підвищення екоефективності діяльності підприємства.

6.Принцип попередження – полягає у необхідності запобігання виникненню і загостренню екологічних проблем.

7.Принцип функціональної інтеграції – передбачає використання методів інтегрованого екологічно орієнтованого управління господарськими процесами.

8.Принцип професіоналізму – полягає у необхідності залучення фахівців до процесів прийняття рішень щодо розроблення, впровадження та управління заходами з екологізації діяльності підприємства.

9.Принцип відповідальності – базується на визначенні та розподілі між суб’єктами процесів еколого-орієнтованого управління меж відповідальності за ефективність здійснення відповідних заходів [32].

Глобальний договір ООН містить десять основних принципів, які мають на меті спрямовувати діяльність бізнесу в соціально-орієнтованому напрямі. За тематичною спрямованістю виділяють чотири групи принципів, що їх повинні дотримуватися сторони, які ратифікували договір, зокрема: принципи прав людини та її праці, антикорупційні та екологічні принципи. Група екологічних принципів включає три основні:

- комерційні компанії повинні дотримуватися обережних підходів до екологічних проблем;

- комерційні компанії повинні ініціювати поширення екологічної відповідальності;

- комерційні компанії повинні стимулювати розвиток і розповсюдження екологічно чистих технологій [33].

Наступним шляхом розробки заходів, спрямованих на усунення негативних наслідків втручання людини в навколишнє природне середовище і поліпшення екологічної ситуації, застосування методів оптимізації природокористування з одержанням достатньої кількості продукції при одночасному збереженні довкілля є організація екологічного моніторингу.

Моніторинг - це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень [34]. Система державного моніторингу навколишнього середовища ґрунтується на таких принципах: об’єктивність і достовірність; систематичність спостережень за станом навколишнього середовища та об’єктами впливу на нього; багаторівневість; узгодженість нормативного та методичного забезпечення; узгодженість технічного і програмного забезпечення; комплексність в оцінці екологічної інформації; оперативність проходження інформації між окремими ланками системи та вчасне інформування органів державної виконавчої влади; відкритість екологічної інформації для населення.

Актуальність і невідкладність вирішення проблем моніторингових досліджень полягають в тому, що хоча й існує низка відомчих спостережень систем за станом довкілля, але вони не зведені в єдиний комплекс і не можуть ефективно виконувати узагальнюючу функцію оцінки стану і рівня використання ресурсів, з тим щоб прогнозувати зміни і розробляти рекомендації для прийняття управлінських рішень щодо оптимізації господарської діяльності і природокористування в окремих регіонах.

Основними завданнями екологічного моніторингу є [35]:

· організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;

· налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);

· оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;

· інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;

· моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;

· розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища. Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища - це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях [36].

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища - це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпечні умови для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг навколишнього середовища - це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях [37]:

- локальному - на території окремих об’єктів (підприємств), міст, ділянках ландшафтів. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;

- регіональному - в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;

- національному - на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників землі та космічних орбітальних станцій. Вони функціонують разом зі службою погоди Держкомгідромету України і здійснюють прогноз якості навколишнього середовища на великих територіях країни;

- глобальному - глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері. Низка країн має мережу наземних станцій, на яких здійснюються безперервний відбір та аналіз проб на наявність в атмосфері забруднювальних речовин, СО2, СО, пилу, свинцю, радіонуклідів та ін.

1.3 Мета, наукові завдання та методи їх вирішення

Відношення суспільства і природи є складною і багатоаспектною проблемою. Єдність і відмінність суспільства і природи, аналіз системи "суспільство-природа", основні етапи розвитку взаємодії суспільства і природи, сучасну екологічну ситуацію, шляхи і методи розв'язання соціально-економічних проблем є об'єктами дослідження багатьох наук.

В історичному процесі людина постійно змінювала природу відповідно до своїх потреб. У результаті цих змін у системі "суспільство-природа" з'явилася нова рушійна сила - антропогенний чинник.

Однією із суперечностей у системі "суспільство-природа" є наявність безмежних потреб розвитку суспільства та обмежених можливостей біосфери. У процесі екологічної взаємодії суспільства і природи виникають і будуть виникати суперечності, які потребують нових підходів та нових способів вирішення. Всі ці процеси органічно пов'язані з економічними, соціальними і політичними процесами. Це обумовлює неминучість реформування еколого-економічних систем та суспільних відносин.

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів посилило антропогенний вплив на людину. Цей вплив має суперечливий характер, де переплітаються позитивні та негативні явища. З одного боку, вдосконалення технологій і зростання виробництва сприяють більш повному задоволенню потреб людей, раціональному користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування тощо З іншого боку, зі зростанням масштабів та інтенсивності виробництва, експоненціальним ростом чисельності населення Землі та процесами урбанізації вплив на навколишнє середовище виробничої діяльності людини почав перевищувати "гранично допустимі навантаження" на природне середовище. Такі масштаби і темпи антропогенної дії викликали ряд екологічно небезпечних і незворотних процесів в біосфері (теплове забруднення, парниковий ефект, вимирання біологічних видів погіршення стану здоров'я людей тощо) та обумовили необхідність аналізу й оцінки реального збитку, нанесеного навколишньому природному середовищу, розробки і застосування на практиці підприємствами шляхів зменшення негативного впливу на довкілля.

Метою магістерської роботи єтеоретичне обґрунтування можливостей і розробка практичних рекомендацій з оцінки впливу трубопрокатного виробництва на природне середовище та шляхів зменшення зазначеного впливу, що позитивно вплине на якість довкілля та зменшить зальну суму екологічних платежів. Для досягнення поставленої мети автором роботи сформульовані наступні завдання: