1. Причини виникнення держави. Держава - це об'єднання людей, що підкорюються законам права. Причини: 1)Виділення з мисливських та землеробських племен тваринницьких, розподіл праці. 2)Ремесло відокремлюється від землеробства. 3)Поява торгівельного обміну - спершу всередині племені, згодом за його межами, торгівля. 4)Поява надлишкового продукту, який зосереджувався в руках вождів. Патріархальна родина, рабська праця. Приватна власність та майнова нерівність.5)Поява класів (в результаті розкладу родового суспільства) як великих груп людей із протилежними інтересами, виникнення міжкласових конфліктів. 6)Неспроможність суспільної влади первіснообщинного ладу врегулювати класові суперечності та конфлікти призвели до виникнення держави як політичної організації публічної влади зі своєю системою спеціальних органів (армія, суд, органи управління). Виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність за його розшарування на нерівні за соціальним становищем верстви, в здійсненні ефективного соціального управління за умов збільшення населення, заміни безпосередніх родоплемінних зв*язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя. Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили суспільства привів до відділення права у формі письмових законів від безпосередньо матеріального життя, перетворення звичаєвого права у загальнообов*язкове, здійснення якого забезпечувалося методами фізичного та економічного примусу.
2. Поняття та основні ознаки держави. Держава є особливою формою організації суспільства, що об*єднує всіх його членів, відображає і забезпечує загальносуспільні інтереси та потреби, репрезентує суспільство, виступаючи від його імені, є вищим за значенням та силою об*єднанням у суспільстві. Ознаки: 1)Відокремлення публічної влади від суспільства, вона не збігається з організацією всього населення, з'являється верства професійних управлінців. 2)Право на стягнення з населення податків та зборів, необхідних для утримання численних державних службовців та для матеріального забезпечення державної політики (економічної, соціальної, оборонної). 3)Наявність території, в межах якої діють закони та повноваження держави. 4)Видання законів, обов'язкових для всього населення. 5)Монополія на легальне застосування сили, фізичного примусу, для чого держава посідає армію, поліцію, службу безпеки. 6)Державний суверенітет. Основні функції держави - забезпечення загального блага і здійснення організованого примусу. Держава повністю не зливається із суспільством, вона є організацією, яка певним чином відокремлена у вигляді механізму державної системи, має власні принципи становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби та інтереси.
3. Форми державного правління. Форма держави - це сукупність суспільних способів організації, устрою та здійснення державної влади. До форми державної влади входить: 1)форма правління, 2)форма державного устрою, 3) державний режим. Форми правління бувають:Монархія: 1)абсолютна; 2)обмежена: а)станово-представницька; б)конституційна - дуалістична або парламентська. Республіка: парламентська, президентська, змішана.
4. Види державного режиму. Державний режим: Демократичні: 1)рабовласницька демократія: а)влада аристократії; б)демократія; 2) феодальна демократія; 3)буржуазна; 4)соціалістична. Антидемократичні: 1)тоталітарний, фашистський; 2)автократичний: а)колективний: аристократія, олігархія; б)одноосібний: деспотизм, тиранія, режим особистої влади.
5. Форми державного устрою. Прості: унітарні держави - з державними автономними одиницями, з адміністративними автономними одиницями. Складні:конфедерації, федарації - союзні та автономні.
6. Поняття та основні ознаки правової держави. Правова держава - це форма організації та діяльності державної влади, яка перебуває у взаєминах з індивідами та їхніми об'єднаннями на основі норм права.Ознаки:1)верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;2)реальність прав особи, створення умов для її вільного розвитку;3)взаємна відповідальність держави та особи;4)міцний режим законності та стабільності правового порядку. Правову державу не можна проголосити, вона складається як результат реальної зміни характеру взаємовідносин між суспільством, державою та особистістю.
7. Поняття й ознаки права. Під словом “право” зазвичай розуміють обгрунтовану, виправдану свободу або можливість поведінки, які визнаються суспільством. В юридичній сфері термін “право” вживається в суб'єктивному сенсі як свобода або можливість конкретної особи на юридично забезпечену поведінку - наприклад, право володіти, користуватися та розпоряджатися майном), а в об'єктивному сенсі - як сукупність юридичних норм, виражених у законах, котрі призначаються державою. В кожному суспільстві разом із правом в юридичному значенні (позитивне право) існує так зване природнє право (право на життя, свободу, безпеку тощо). Право - це складний багатоплановий соціальний феномен. Його можна розбити на три напрями: нормативне, соціологічне та природньо-правове. В практичній юриспруденції право являє собою систему загальнообов'язкових норм, виражених в законах та інших джерелах, які визнає та охороняє держава, які є критерієм правомірності поведінки учасників суспільних відносин. Ознаки права:1)Нормативність. Право існує як система норм та загальних правил, моделей поведінки, які розповсюджуються на всі випадки даного роду і відповідно до яких повинна будуватися поведінка осіб, що опинилися в нормативно регламентованій ситуації. Право розповсюджується на рівних. 2)Вираження норм в законах та інших визнаних державою офіційних джерелах. Одначе право не є тотожне закону. Закон - лише одна з форм вираження права. Він повинен відповідати ідеям права, його природі, цінностям, пріоритетам особи. 3)Державна забезпеченість. Це спільні правила, які визнаються державою в якості правових і підтримуються державною владою. Це надає суб'єктам права впевненості в тому, що передбачено в юридичних нормах права і обов'язково буде реалізоване. 4)Право - це міра свободи людини, критерій правомірності його поведінки в суспільстві. Право є обов'язковим для всіх держав критерієм правомірності дозволеної або забороненої поведінки. Воно дає відповіді на запитання, чи є в тієї чи іншої особи суб'єктивне право або обов'язок, чи правомірна його дія, чи несе особа юридичну відповідальність тощо. 5)Право покликане забезпечити передусім сферу юридично дозволеного, тобто простір для незалежності автономної особи.
8. Структура правових норм. Норма права повинна встановлювати певне правило поведінки шляхом закріплення прав і обов*язків суб*єктів, визначати умови, за яких суб*єкти можуть реалізовувати ці права та обов*язки і закріплює певні засоби забезпечення приписів, щов ній містяться. Відповідно поділяється вона на: 1) Диспозицію - частина правової норми, в якій у вигляді владного припису визначається те або інше правило поведінки (бувають визначені, не повністю визначені та відносно визначені); 2) Гіпотезу - частина, в якій визначаються умови, за яких наступає чинність правил,що встановлені в диспозиції. Визначає можливості застосування норми до тих або інших умов, межі чинності диспозиції; 3)Санкцію - частина, що містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі. Мета - створення тих або інших несприятливих наслідків для правопорушника, що можуть знайти вираз у примусі до здійснення певних дій, у визнанні недійсними певних діянь, зміні правового статусу тих або інших суб*єктів тощо.
9. Джерела права. Джерела права - це те, що породжує право чи правові норми. Поділяються в цілому на соціальні (матеріальні) та юридичні. Соціально-правові джерела, в тому числі об*єктивні і суб*єктивні (матеріальні та ідеальні) - насамперед суспільні відносини, які мають правову природу, правосвідомість тощо. Юридичні (офіційні та неофіційні) - нормативні настанови, юридична практика, юридична наука тощо.
10. Система права. Право складається з норм права, які у своїй сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему. Поняття системи права відображає не сукупність всіх правових явищ у їх взаємодії, а тільки внутрішню будову права як системи правових норм. Провідною складовою частиною права є його галузь, яка об*єднує норми права, випливаючи із єдності предмета і методу правового регулювання, властивих цим нормам. Систему права України складають галузі державного, адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, сімейного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального та інших галузей права. Міжнародне право - система правових норм, що регулюють взаємини між державами чи між громадянами різних країн та їх об*єднаннями. Воно не належить до галузей внутрішнього права держав, складається на основі міждержавних угод.
11. Юридична відповідальність. Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості. Це вид соціальної відповідальності, що характеризується наступними ознаками: 1) зовнішнім характером; 2)застосуванням лише за здійснені правопорушення; 3)зв*язком з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; 4)визначеністю у нормах права. Це правовідносини, у яких держава має право застосувати певні заходи примусу до суб*єктів, які скоїли правопорушення і зобов*язані зазнавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями права. Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом і здійснюються на засадах законності, обгрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості. За характеристиками видів правопорушень розрізняють види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна.Притягнення до юридичної відповідальності здійснюється на основі акта застосування норми права, в якому індивідуалізуються заходи юридичної відповідальності до конкретного правопорушника.