Політичною основою - могутнє лобі крупного бізнесу, що є володільцем більшості промислових секретів.
Комерційна таємниця має ряд специфічних ознак. Перш за все в її основі лежить фізична монополія певної особи на певну сукупність знань. Від самого правовласника, від повноти та результативності вжитих ним заходів щодо збереження його фактичної монополії на знання залежить життєвість його права на комерційну таємницю.
Комерційній таємниці властива найбільша серед інших об'єктів інтелектуальної власності універсальність. Комерційною таємницею можуть бути визнані найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця.
Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності не вимагає офіційного визнання її охороноздатності, державної реєстрації або виконання будь-яких інших формальностей, а також сплати державних зборів. Це також має значення при виборі цієї форми охорони досягнутого результату інтелектуальної діяльності серед існуючих можливостей.
7.5.2 Суб’єкти права на комерційну таємницю
Комерційною таємницею вважають лише ту інформацію, що стосується підприємницької діяльності. Тому суб'єкти підприємницької діяльності є суб'єктами прав на комерційну таємницю.
Підприємницькі товариства - це «товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками» (ст. 84 ЦК). Видами підприємницьких товариств є: господарські товариства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю), повне та командитне товариства або виробничі кооперативи.
Відповідно до ст. 506 (2) ЦК суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію як комерційну таємницю.
Фізична особа, яка не є індивідуальним підприємцем, не може володіти комерційною таємницею. У той же час немає перешкод для придбання такою фізичною особою права на використання відповідної комерційної таємниці.
Чинне законодавство не встановлює будь-яких спеціальних обмежень володіння правами на комерційну таємницю для іноземних громадян або іноземних юридичних осіб. Вони можуть володіти цими правами на тих самих підставах, що й українські юридичні та фізичні особи.
7.5.3 Права на комерційну таємницю
Суть права на комерційну таємницю полягає в забезпеченні володільцю інформації можливості засекречувати останню від широкої публіки, вимагати, щоб інші особи утримувалися від використання незаконних методів одержання цієї інформації.
Власник повинен бути зацікавлений у надійному збереженні всієї інформації, що стосується торговельної таємниці. Як правило, потрібно вжити спеціальних заходів для забезпечення додержання режиму секретності.
Інформація може розглядатися як така, що містить комерційну таємницю, коли вона відома обмеженому колу осіб, тобто конкурент не повинен володіти цими відомостями. Так, заявки на патент до моменту їх публікації можна розглядати як комерційну таємницю. Будь-які публікації або інші способи поширення інформації позбавляють її статусу комерційної таємниці.
Відповідно до ст. 506 (1) ЦК майновими правами на комерційну таємницю є:
• право на використання комерційної таємниці;
• виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
• виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію як комерційну таємницю, якщо інше не встановлено договором.
Основні права власника комерційної таємниці такі:
• суб'єкт права на комерційну таємницю може використовувати всі допустимі законом засоби для забезпечення секретності інформації;
• правовласник має право вимагати від інших осіб утримуватися від незаконного володіння інформацією, що становить комерційну таємницю;
• власник комерційної таємниці має право розпоряджатися належним йому об'єктом інтелектуальної власності (розголошувати перед публікою, продавати, перевипускати іншим способом).
Розпорядження відомостями, що становлять комерційну таємницю, зокрема передання їх на договірній основі іншим особам, входить до складу правових можливостей правовласника. Він може в будь-який момент розкрити перед публікою ті відомості, які становлять комерційну таємницю, якщо це не порушує взятих ним зобов'язань перед контрагентами, а також продати або іншим способом перевипустити цю інформацію зацікавленій особі.
Суб'єкт права на комерційну таємницю може давати іншим особам дозвіл на використання конфіденційної інформації у власній сфері. Тобто допускають видачу іншим особам ліцензій, які, у свою чергу, можуть мати виключний або невиключний характер.
Предметом таких ліцензій переважно є технологічні секрети, досвід управлінської, фінансової та виробничої діяльності тощо, які не є об'єктами патентної охорони, але становлять певну комерційну цінність.
Право користування, володіння та розпорядження інформацією, що містить комерційну таємницю, можна передавати іншим фізичним і юридичним особам в обсязі та режимі, встановленому первинним власником. Для цього в договорі відображають відповідні умови і визначають можливі наслідки порушення встановлених зобов'язань.
У договорі має бути зазначено, чи перебуває інформація:
• у спільному володінні обох сторін договору;
• у володінні особи, якій вона належить первинно, а контрагент лише користується нею;
• чи передається вона в розпорядження на правах власності або володіння контрагенту.
При створенні або реорганізації господарського суб'єкта в установчих документах і Статуті мають бути застережені порядок і умови використання інформації, що містить комерційну таємницю.
При припиненні договору або цивільно-правових відносин із підприємством, на якому працівник був допущений до комерційної таємниці, зобов'язання не розголошувати комерційну таємницю зберігається протягом строку, передбаченого договором.
Протягом цього строку колишній працівник не має права використовувати доступні йому відомості для одержання прибутку і (або) сприяння в цьому іншим особам.
У разі порушення зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці порушник за позовом власника інформації відшкодовує йому збитки (у тому числі упущену вигоду).
Припинення права на комерційну таємницю може бути обумовлене двома обставинами:
• втратою фактичної монополії на відомості, які стають доступними іншим особам і відповідно втрачають свою комерційну таємницю;
• віднесенням відповідних відомостей у встановленому законом порядку до відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці.
7.5.4 Охорона прав на комерційну таємницю
Існують три важливі способи одержання комерційної таємниці, на які не поширюються заборонні положення Угоди ТRIPS: незалежне відкриття, зворотний технічний аналіз, добросовісне придбання. Усі три способи вважають чесними видами комерційної практики.
Незалежне відкриття. У жодній країні світу комерційна таємниця не має охорони від незалежних відкриттів.
Запровадження подібної охорони підірвало б основи патентної системи, яка забезпечує захист прав патентовласника від незалежного відкриття в обмін на оприлюднення ним закритої інформації та передання Ті в суспільне користування по закінченні строку патентної охорони.
Власник незапатентованого виробничого секрету ризикує втратити його в будь-який момент. Конкурент, який робить незалежний винахід, може його засекретити як комерційну таємницю, і в цьому разі виникають два власника одного і того самого секрету.
Зворотний технічний аналіз. Зворотний технічний аналіз, або «зворотна інженерія», - це процес дослідження наявного в широкому продажу продукту з метою виявлення секретів його роботи і (або) того, як він виготовлений. Підприємство, яке має успіх у цьому, вільне у використанні результатів «зворотної інженерії» в конкурентній боротьбі із власником оригінального секрету виробництва. Це підприємство може у своєму виробництві використати одержаний через «зворотну інженерію» секрет, але воно не може його запатентувати, оскільки ніхто з його працівників не є автором винаходу.
Добросовісне придбання. Добросовісність третьої особи, яка «придбала» відомості, що становлять комерційну таємницю, в особи, яка не мала права на їх передання, виключає застосування до такої особи будь-яких санкцій. Добросовісним придбавачем відомостей визнають тоді, коли він не знав і не повинен був знати про те, що особа, від якої одержані відомості, не мала права на їх розповсюдження.
Умови охорони права на комерційну таємницю. Суб'єкт підприємницької діяльності має право на судовий захист від незаконного одержання, володіння і використання іншими фізичними та юридичними особами відомостей, що становлять комерційну таємницю, якщо:
• ця інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність через її споживчу вартість, комерційний попит і невідомість іншим особам;
• до цієї інформації на законних підставах обмежений вільний доступ інших фізичних і юридичних осіб;
• відомості, що становлять комерційну таємницю, подані у формі інформації;
• для визначення й охорони цієї інформації вжиті відповідні заходи.
Охорона комерційної таємниці підприємством. Охорона комерційної таємниці має бути частиною системи управління підприємством і розпочинати треба зі створення системи безпеки, саме системи, а не служби. Оформляють таку систему локальними правовими актами, які вводять у дію внутрішні нормативні документи підприємства: Положення про комерційну таємницю,