Перейшовши в розряд нематеріального активу, об'єкт інтелектуальної власності здобуває якості товару: його можна продати, подарувати, передати під заставу для одержання кредиту, внести в статутний фонд, тощо.
Згідно до діючого законодавства, існують наступні можливі шляхи надходження нематеріальних активів на баланс підприємства:
· внесок у статутний капітал засновниками;
· самостійна розробка (у тому числі й із залученням сторонніх виконавців);
· придбання в третіх осіб за гроші або обмін на інші схожі об'єкти (різниця в ціні не більше 10 % і подібне призначення);
· безоплатна передача юридичними або фізичними особами (за договорами дарування або іншими, що не передбачають грошової або іншої компенсації за передані об'єкти).
Необхідно зазначити, що придбані або отримані об’єкти інтелектуальної власності відображаються на балансі підприємства у вигляді нематеріального активу лише у випадку існування ймовірності одержання майбутніх економічних вигод, пов’язаних з їх використанням, а також коли їх вартість може бути достовірно визначена. Якщо ж нематеріальний актив було отримано в результаті власної розробки, то його відображають на балансі за умови, що підприємство має:
· намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;
· можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;
· інформацію для достовірного визначення витрат, пов’язаних з розробленням нематеріального активу.
Якщо нематеріальний актив не відповідає зазначеним критеріям, то витрати, пов’язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.
Одиницею обліку нематеріальних активів є окремий інвентарний номер, що відповідає певним ознакам визначення об'єкта бухгалтерського обліку й фінансової діяльності. Інвентарним об'єктом є також предмет ліцензії, куплений за ліцензійним договором, на передачу прав використання нематеріальних активів, оцінений у грошовій формі.
Не визнаються нематеріальним активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені:
· витрати на дослідження;
· витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;
· витрати на рекламу та просування продукції на ринку;
· витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини;
· витрати на підвищення ділової репутації підприємства, вартість видань і витрати на створення торгових марок (товарних знаків).
Амортизація нематеріальних активівздійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс) і дозволяє нагромаджувати засоби для подальшого відновлення інших нематеріальних активів.
При визначенні строку корисного використання об’єкта нематеріальних активів слід враховувати:
· строки корисного використання подібних активів;
· моральний знос, що передбачається;
· правові або інші подібні обмеження щодо строків йоговикористання;
· очікуваний спосіб використання нематеріального активупідприємством;
· залежність строку корисного використання нематеріального активу від строку корисного використання інших активівпідприємства.
Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методузгідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”.
Ліквідаційна вартість нематеріальних активів у більшості випадків прирівнюється до нуля.
Нематеріальний актив списується з балансу в разі його вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством надалі економічних вигод від його використання.
Гудвіл - нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його повною вартістю як майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, що домінує позиції на ринку, нових технологій і т.д.
У якості гудвіла можуть розглядатися:
· інфраструктура клієнтів або постачальників - напрацьовані зв'язки із клієнтами, постачальниками, інші ділові зв'язки;
· престиж фірми - підприємство має репутацію надійного й сумлінного партнера;
· пізнаване ім'я або торговельна марка й т.д.
Вартість гудвіла не підлягає амортизації.
На даний момент традиційні методи оцінок і вимірів, що базуються на принципах бухгалтерського обліку, багато в чому перестали бути адекватними умовам сьогоднішнього дня. Реальний стан справ вимагає нових підходів і відповідних методів виміру економічних факторів. Старі методи економічної оцінки вступають у протиріччя із сучасною практикою. Наприклад, як викладено вище, традиційна бухгалтерська практика трактує торговельну марку як нематеріальний актив, що за аналогією з матеріальним активом у процесі свого використання втрачає свою вартість і переносить частинами свою вартість на вироблений продукт. У зв'язку із цим нематеріальні активи враховуються за тими самими правилам, що й матеріальні, до них застосовуються норми амортизації й відбувається їх списання. У той же час торговельна марка або бренд у процесі їхньої експлуатації не тільки не втрачають своєї вартості, але навпаки, часто нарощують свою вартість. До того ж нерідко такі елементи інтелектуального капіталу, як патенти, ліцензії й ін., враховуються в бухгалтерських документах не відповідно до їхньої реальної вартості, а лише відповідно до витрат на їхню реєстрацію.
Не відповідає реальному положенню справ і облік затрат на інвестиції й поточні витрати. Так, наприклад, витрати на тренінги, на навчання персоналу, на рекламну кампанію найчастіше інтерпретуються як поточні витрати, у той час як вони все більшою мірою мають характер довгострокових інвестицій.
Багато елементів сукупного капіталу організацій взагалі не знаходять відбиття в бухгалтерських балансах, у тому числі такі складові, як зв'язки зі споживачами, кваліфікація персоналу, бази знань, мережні форми роботи та ін.
8.4 Комерціалізація інтелектуальної власності
Метою комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності є отримання прибутку за рахунок їх використання у власному виробництві або шляхом продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.
Розрізняють такі шляхи комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності:
·використання об’єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;
·внесення прав на об’єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;
·передача (продаж) прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Крім очевидних переваг, при використанні об’єктів інтелектуальної власності у власному виробництві чи продажу, внесення їх у статутний капітал дозволяє підприємству одержати деякі додаткові практичні переваги:
по-перше, сформувати значний за розмірами статутний капітал без відволікання обігових коштів і забезпечити доступ до банківських кредитів і інвестицій (інтелектуальну власність можна використати нарівні з іншим майном підприємства як об'єкт застави при одержанні кредитів);
по-друге, амортизувати інтелектуальну власність у статутному фонді й замістити її реальними коштами (капіталізувати інтелектуальну власність). При цьому амортизаційні відрахування на законних підставах залишаються в розпорядженні підприємства, включаються в собівартість продукції й не обкладаються податком на прибуток;
по-третє, автори і підприємства - власники інтелектуальної власності отримують можливість брати участь як засновники (власники) при організації дочірніх і самостійних фірм без відволікання додаткових коштів.
Розділ 9 ОЦІНКА ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
9.1 Поняття оцінки та випадки виникнення необхідності в оцінці вартості об’єктів
Оцінка об'єктів інтелектуальної власності - це визначення їхньої вартості на дату оцінки у порядку і за допомогою методичних підходів, визначених Національним стандартом № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності". Даний документ є обов'язковим до використання всіма суб'єктами оціночної діяльності.
Суб'єкти оціночної діяльності - зареєстровані у встановленому порядку фізичні і юридичні особи, що мають у складі персоналу хоча б одного оцінювача і отримали відповідний сертифікат на право здійснення оціночної діяльності.
До суб'єктів оціночної діяльності належать також органи державної влади й місцевого самоврядування, що одержали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій щодо керування й розпорядження державним майном (у складі персоналу також повинні бути оцінювачі).
Оцінка виконується на підставі договору й має як результат звіт про оцінку й акт оцінки, оформлені відповідно до вимог Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна й майнових прав" і Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Необхідність в оцінці об'єктів інтелектуальної власності виникає в таких випадках:
· при поставленні на баланс об'єкта інтелектуальної власності, розробленого на даному підприємстві, як нематеріальний актив;