МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
ВІННИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни : „Конституційне права”
за темою: „Конституційно – правовий статус людини та громадянина в Україні”
Виконав студент групи
ІН4 – 9 – 07 – Б2П(4.0д)
Мазурик М.В.
Науковий керівник
Доцент, к.ю.н
Письменна О.П.
ВІННИЦЯ 2008
ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................ 2
РОЗДІЛ І. Поняття, структура та види конституційно-правового статусу людини і громадянина ..............................................................................5
РОЗДІЛ ІІ. Поняття громадянства та належність до громадянства
України. Принципи громадянства України………………………………….13
РОЗДІЛ ІІІ. Порядок набуття та припинення громадянства
України. Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства…………………………………………………………..24
РОЗДІЛ IV. Співвідношення міжнародно- правового і національного регулювання прав та свобод людини та забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини в Україні………………………………...42
ВИСНОВОК......................................................................................36
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………….53
ВСТУП
Актуальність теми. У механізмі гарантування прав та свобод людини можна виділити два рівні – міжнародний та внутрішньодержавний, які виступають, як дві самостійні системи. Причому між ними існує тісний взаємозв’язок і вони взаємодіють насампрерд функціонально.
Сучасні вчені – правознавці, наголошуючи на глобальному характері прав і свобод людини та громадянина, вважають, що держави повинні визнавати соціогуманітарний зміст права та пріоритет загальнолюдських цінностей. Тим більше , що каталог прав і свобод людини закріплено у таких міжнародно – правових актах як Загальна декларація прав людини (1948р.), Міжнародний акт про соціальні та культурні права і Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966р.), а також у регіональних конвенціях з цих питань.
Основні права, свободи та обов’язки людини, тобто певні можливості, які необхідні для існування та розвитку людини в конкретних історичних умовах об’єктивно визначаються досягнутим рівнем (економічним, духовним, соціальним) розвитку людства і мають бути законними та рівними для всіх людей.
По – перше, йдеться про можливості деяким чином діяти або утримуватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечити своє нормальне існування, свій розвиток, задоволення тих потреб що сформувалися. При цьому основні права – це саме ті можливості без яких людина не може нормально існувати.
По – друге, зміст і обсяг цих можливостей людини залежить насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. Тому права людини – це явище соціальне, яке породжується суспільством.
По –третє, ці можливості за їх основними показниками мають бути рівними для всіх людей. Лише тоді вони будуть правовими.
Тому, по – четверте, вони не повинні відчужуватися, відбиратися, обмежуватися будь –чим, не можуть бути і предметом „дарування” з боку держави або Будь – якої іншої організації чи особи.
Отже, актуальність дослідження полягає , насамперед, у тому, що з метою запобігання поширення у суспільстві порушень основних прав та свобод людини слід бути добре обізнаним з усіма можливими їх проявами, для чого необхідно дослідити основні законодавчі механізми, які стосуються цього питання.
Об’єктом дослідження даної курсової роботи є законодавство України, зокрема та її частини, що регламентує конституційно – правовий статус особи.
Предметом дослідження даної курсової роботи є Конституція України, зокрема та її частина, що регламентує конституційно – правовий статус особи.
Мета дослідження полягає у теоретичному та емпіричному вивченні конституційно – правового статусу людини та громадянина.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
- визначення основ правового статусу людини і громадянина в Україні;
- характеристика принципів правового статусу людини та громадянина в Україні.
Серед дослідників та провідних вчених які займалися дослідженням цих питань відомі такі імена як: Тодик Ю.М., Шукліна Н.Г., Мотьвилавка Е.Я., Гараджаєв О.Я., Шевцов В.С., Васильева Т.А., Бедрій Р.Б. та ін.
РОЗДІЛ 1. Поняття, структура та види конституційно – правового статусу людини та громадянина
Конституційно-правовий статус людини і громадянина —
це встановлена конституцією та іншими законами система юридичних параметрів, яка визначає фактичне становище людини і громадянина у суспільстві на конкретному етапі суспільно-політичного розвитку держави.[51; ст. 164]
Єдиної точки зору щодо складових цього поняття немає.
У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується не однаково. Можна виділити: такі чотири усталених підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.
Ліберальна концепція виходить з того, що кожна .людина від моменту народження природою наділена невід'ємними правами.
Обмеження прав людини і громадянина можливе лише у зв'язку із забезпеченням охорони суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильства та ін.
У дусі цієї моделі конституційні обов'язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то і взагалі не згадуються в конституції.
Колективістський підхід до вирішення проблеми прав: людини надає пріоритет не особистості, а колективу (суспільству, класам, об'єднанням). При такому підході головними є соціально-економічні права, розрізняються права громадян (людини) і права трудящих, у конституціях приводиться широкий перелік обов'язків громадян (у Конституції УРСР 1978 р. їх було її).
Третій підхід до правового статусу особи пов'язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається за шаріатом. Вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов'язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.
Особливих підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії та Латинської Америки. Людина туг розглядається як невід'ємна клітина племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.
Сьогодні необхідний пошук синтетичних підходів, оскільки права та обов'язки людини повинні відповідати міжнародним документам *. У цьому плані перспективною є інтеграція двох основних напрямів юридичної думки — природно-правового та позитивістського.
Природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні невід'ємні від її буття права, що випливають або з розуму, або з божественної волі, або з природи людини.
Позитивіські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою.[48; ст.237 – 240]
Поєднання цих двох напрямів практично здійснюється шляхом прийняття конкретних конституційних положень, що інкорпорують перелік прав людини , або „білля про права”. Таким чином, права людини, залишаючись морально – політичним імперативом, набувають юридичної форми, та стають одним із найважливіших інститутів конституційного права.
Однак, найбільш оптимальним, з мої точки зору, є підхід російського дослідника В. В. Невинського, який до елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина включає:
1) права, свободи і обов'язки як підвалину конституційного статусу особи;
2) громадянство, правосуб'єктність, юридичні гарантії як умови реалізації прав, свобод та обов'язків;
3) принципи правового статусу особи як вихідні засади, що інтегрують у собі нормативний зміст прав, свобод та обов'язків особи, а також умови їх реалізації .[51; ст.166]
При цьому, наприклад, О. А. Лукашева вважає, що громадянство не має включатися безпосередньо до правового статусу особи, оскільки громадянство — це передумова, що визначає правовий статус індивіда без обмежень. Як передумову правового статусу, на думку згаданого дослідника, слід розглядати і загальну правосуб'єктність. О. А. Лукашева вважає, що такий елемент, як юридична відповідальність, що його іноді включають до структури правового статусу, є вторинним щодо основного елементу — обов'язку, оскільки, якщо немає обов'язку, то немає і відповідальності. Щодо системи гарантій, то їх варто віднести до категорій, що виходять за межі правового статусу. Отже, на думку О. А. Лукашевої, поняття правового статусу слід обмежити категоріями прав і обов'язків, а всі інші названі елементи варто включити в поняття «правове положення особистості», як це пропонують Н. В. Вітрук та В. А. Кучинський.[36; ст.92 – 93]
Стосовно іноді вживаного поняття «правове становище», то чимало дослідників (зокрема, М. І. Матузов, Ю. М. Тодика, О. Ю. Тодика, Н. Г. Шукліна) вважають, що воно є тотожним поняттю «правовий статус» . [51; ст.161]
Співвідношення між термінами «конституційний статус» та «засади правового становища особи» визначається тим, що конституційний статус охоплює лише конституційні норми, тоді як засади статусу, поряд із конституційними, включають і інші норми поточного законодавства.[51;ст. 163]
В юридичній літературі пропонується відмежовувати поняття «правовий статус» та «правове положення». Під правовим статусом при цьому розуміють сукупність нормативно закріплених прав та обов'язків абстрактного суб'єкта, а під правовим положенням — потенційні та реальні права та обов'язки конкретного суб'єкта. При цьому правове положення реальної особи, на думку авторів цієї точки зору, постійно змінюється, тоді як статус суб'єкта права незмінний, допоки не змінюються відповідні правові норми.[52;ст.10]