Як показали дослідження Lambert (1967), ставлення складається з трьох компонентів: когнітивних, афективних і вольових [22;181]. Когнітивний компонент відноситься до типу вірувань індивіда, афективний - до емоційної реакції, а вольовий - до тенденції поведінки по відношенню до ставлення [27].
Основними показниками, за якими змінюються погляди на мову є соціальний статус і групова солідарність. Відмінність між стандартним/ нестандартним відображає відносний соціальний статус або силу груп тих, хто говорить мовою і сили, які вважаються відповідальними за її життєвість і живучість. Інший показник, який називають міжгруповою солідарністю, відображає соціальний тиск підтримки мовних варіацій, навіть тієї мови, яка є соціально престижною [23;20].
Було запропоновано категорію існування "менталістичного" і "біхевіористичного" ставлення до мови. Згідно з менталістичною точкою зору ставлення є "ментальним і нейтральним станом готовності, який не може фіксуватися безпосередньо, а повинен виводитися з самоаналізу суб'єкта". Труднощі, які тут виникають, пов’язані з визначенням походження даних і способу вимірювання, а також класифікацією цих даних. Відповідно до концепції біхевіоризму, ставлення є залежною величиною, яка може статистично визначатися шляхом спостереження реальної поведінки в соціальних ситуаціях. Це також викликає певні труднощі - ставиться під сумнів можливість визначення ставлення виключно термінами даних, отриманих шляхом спостереження [22;181].
Fasold висловлює думку про те, що ставлення до мови є часто відображенням ставлення до членів різноманітних етнічних груп [25; 148]: реакція людей на мовні варіанти значною мірою виявляє їхнє сприйняття носіїв цих варіантів мови [23; 20].
Багато досліджень показали, що судження про якість і престиж мовних варіантів залежить від знання соціального значення і конотацій, які мають ці варіанти. Наприклад, використання діалектів і акцентів буде вираженням соціальних прерогатив, які відображають усвідомлення статусу і престижу, що узгоджується з носіями цих варіантів. Престижна стандартна форма мови не має вродженої естетичної або лінгвістичної переваги над нестандартними варіантами. Зазвичай престиж - це елемент культурно-обмежених стереотипів, який передається від одного покоління іншому [там само, 21].
Le Page і Tabouret-Keller (1985) наголошують на важливості характеру міжгрупових зв'язків в обговоренні ставлення до мови та її вживання: вони варіюються по мірі того, як змінюється характер міжгрупових зв'язків. Коли змінюються зв'язки, їх статус, а з ними і сприйняття, то змінюється вживання і ставлення до неї. Носії мови визначають свою систему правил серед різноманітності означених моделей. Зміни можливі тоді, коли змінюються соціальні цінності моделей, а також поведінка носіїв мови [там само, 172].
При вивченні ставлення до мови важливою є концепція мотивів. Виділяють два основних мотиви: діючий і інтегративний. Якщо L2 вважається діючим, то поінформованість в мові розглядається як "пропуск до престижу й успіху". Той, хто говорить або вивчає мову, розглядає процес мовної діяльності чи вивчення англійської в якості доцільного знаряддя [24; 117]. З одного боку, якщо людина, яка вивчає мову, прагне ідентифікуватися з спільнотою, серед якої вона знаходиться; вивчити мову і культуру природжених носіїв мови для того, щоб, можливо, стати членом групи, то така мотивація називається інтегративною. Загалом, дослідження виявили, що інтегративна мотивація є більш вигідною для вивчення іншої мови [48; 17-18]. Наприклад, Gardner і Lambert з'ясували, що там, де L2 функціонує як друга мова (напр., широко використовується в суспільстві), діюча мотивація здається більш ефективною. Крім того, більш ймовірно, що мотивація, яка випливає з відчуття академічного або комунікативного успіху, викличе мотивацію говорити другою іноземною мовою [24; 118].
Існує три методи оцінки вивчення ставлення до мови: змістовий аналіз соціального ставлення, експліцитна оцінка й імпліцитна оцінка [62; 7].
У змістовому аналізі соціального ставлення мовна підтримка і зміщення досліджуються на основі аналізу законів і політики використання мови в державній сфері. Прикладом цього типу досліджень ставлення до мови міг бути підхід Fishman (1966) "Вірність Мові" в Сполучених Штатах. Цей вид досліджень забезпечує основу для опису як нормативної мови, так і мовних змін [там само, 7].
Іншим важливим методом є експліцитний спосіб оцінювання, який вивчає ставлення до мови за допомогою анкетування (або в письмовій формі, або за допомогою інтерв'ю). Часто запитання стосуються оцінки мови, мовних уподобань, бажаності і причин вивчення конкретної мови, оцінки соціальних груп, які використовують окремий варіант, описів стосовно використання мови, бажаності білінгвізму і білінгвістичної освіти, точок зору, які стосуються зміни чи підтримки мовної політики. Цей метод має тенденцію фокусуватися на переконаннях [там само, 7].
У імпліцитно непрямому методі суб'єкти не усвідомлюють, що саме їхнє ставлення до мови досліджується. Непрямі методи ставлення до мови містять оцінюючі дослідження носія, в яких реципієнт повинен оцінити різні варіанти мови, якими розмовляють ті самі ж носії. Оцінюючі дослідження того, хто говорить формують основу соціально-психологічної перспективи ставлення до мови [там само, 8].
Вчений Pandit (1979) наводить приклад того, як багатомовний носій міг використовувати різні норми у своєму словниковому складі. Він описує індійського бізнесмена, який живе на околиці Бомбея. Його рідною мовою і мовою, якою він розмовляє вдома є діалект Gujarati; на ринку він користується знайомим для нього варіантом Marathi, державною мовою; на залізниці він розмовляє поширеною по всій Індії Hindustani; його робоча мова Kachi, норма, якою користуються в торгівлі спеціями; ввечері він дивиться фільм мовою Hindi чи англійською, і по радіо слухає коментар матчу з крикету англійською. Яку роль кожна з цих різних мов і варіантів відіграє в суспільстві і житті індивіда [там же, 172-173].
В багатомовному суспільстві весь спектр мов чи їх словниковий склад доступний для носіїв, які користуються деякими з них у своїй лінгвістичній діяльності для виконання окремих соціальних ролей. Склад мови відноситься до двох різних рівнів: як до суспільства, так і до індивіда. Носій зазвичай не контролює весь спектр зведених норм складу мови континууму суспільства, а лише частину їх [30;172-173].
Різноманітні зведення норм в багатомовному суспільстві зазвичай виконують додаткові функції. Ними користуються по-різному залежно від співрозмовника, сфери діяльності, теми чи ролі. Вибір того чи іншого передбачає акт тотожності з боку того, хто говорить. Диглосія виконує допоміжну функцію, якщо різні варіанти мов спільно функціонують в мовному суспільстві, і кожен має окремий спектр соціальних функцій в додатковому поширенні [30; 173-174].
Ferguson вперше ввів поняття диглосія в 1959р., щоб позначити зв'язок між варіантами однієї і тієї ж мови, але сьогодні цей термін охоплює також зв'язок між різними мовами, які використовуються в суспільстві [там само, 33-35]. Варіант зарезервований для неформального вживання в мовному суспільстві, вульгарний варіант, має менший соціальний престиж: це мова неформального взаємоспілкування (наприклад, у сімейному житті). Аристократичний варіант в свою чергу використовується в офіційних ситуаціях і публічно [62;8]. Вульгарний, простонародний варіант, яким користуються вдома як рідною мовою, і, з іншого боку, літературний, аристократичний варіант, вивчений пізніше в школі, і не закладений вдома, є взаємозв’язаними варіантами однієї і тієї ж мови.
В 1971р. Fishman намагався розмежувати просту і літературну мову, де літературна мова еліти відповідає статусу, високій культурі, сильному прагненню до вищого соціального просування, в той час як проста мова більше асоціюється з солідарністю, братерством і близькими стосунками між носіями [16; 64].
Carranza дійшов висновку, що рівень престижу, який має мова чи мови, виникає під дією двох факторів: соціальної структури і культурної ціннісної систем. Соціальна структура є соціальним детермінантом того, як мова сприймається членами суспільства. З іншого боку, культурні цінності, які повинні підтримуватися, є важливими особливо у випадку менш престижної мови: мова повинна асоціюватися з позитивними цінностями, з якими її носії ідентифікують себе [там само].
Аналізуючи вживання англійської мови в різних сферах мультилінгвального суспільства, Joshua Fishman вводить поняття, яке описує використання мов в різних контекстах в багатомовному суспільстві. Fishman гадає, що одна мова більш аплікабельна, ніж інша в деяких специфічних контекстах [25;183].
Правильне вживання показує, що тільки одна з теоретично доступних мов чи варіантів буде вибрана конкретними класами або співрозмовниками в конкретних ситуаціях для обговорення конкретних тем [26;15].
Сфери визначаються термінами основних контекстів чи соціально-економічних випадків. Вони окреслюють основні групи ситуацій взаємодії, які існують в конкретному багатомовному оточенні. Сфери дають нам змогу зрозуміти, що вибір мови і тема пов'язані з широкими соціально-культурними нормами і очікуваннями [26;19].
Fishman стверджує, що не існує інваріантного комплексу сфер, який можна застосувати до всього багатомовного оточення, так як мовна поведінка відображає соціально-культурну модель. Таким чином, сфери можуть визначатися інтуїтивно, теоретично або емпірично. Вони також можуть відрізнятися на соціально-психологічному і соціально-свідомому рівні. Соціально-психологічний аналіз розрізняє близьку, неформальну, формальну і міжгрупову сфери. Ці сфери можуть далі ототожнюватися зі сферами на соціально-свідомому рівні (такому, як дім, школа і та.ін.) які з таким видом діяльності співпадають [там само, 19-20]. Вчений Barker стверджує, що ці сфери такі ж реальні, як і соціальні установи мовної спільноти, виявляючи при цьому паралель з такими основними установами [там само, 22].