На думку Бейлі, англійська мова включає в себе як позитивну, так і негативну культурну значущість: розробка економічного розвитку, політичні та культурологічні ідеї, збагачення англійської мови. Все це можливе за рахунок місцевої мови, можливості розмовляти з читачами всього світу за рахунок лише однієї мови [14;165].
Чешір [17; 6] наголошує на тому, що поширення англійської мови асоціюється зі смертю місцевої мови, на яку накладається англійська. Але це не стосується Індії. На думку Сагал [59;300] роль англійської мови в Індії не була замінена іншою: англійська мова не накладалася на місцеві мови. Вона зауважує, що англійська мова збагатила індійську, так само, як і вона сама збагатилась за допомогою англійської.
Качру твердить [39;137], що базова сила англійської мови повинна розглядатися у матеріальних та психологічних термінах. Англійська мова підтримується зовнішнім колом за допомогою культурологічного Ренесансу, який поширюється через націоналізм, літературну новизну та нейтралітет, це все є емоційним підсилювачем мови. Психологічні фактори також дуже важливі, тому що вони роблять мову особливою.
Качру [там само, 9] наголошує, що нейтралітет англійської мови є одним з яскравих переваг її вживання: англійська мова незалежна від небажаних (етнічних та релігійних) конотацій, які може мати місцева мова. Знавці англійської мови відкидають той факт, що вона була мовою колонізаторів [там само, 9].
Качру [там само, 132–133] зауважує чотири основних простори, де англійська мова показує свою силу: лінгвістика, література, педагогіка та психологія. Лінгвістичний контроль відображається у кодифікації мови, відношеннях до лінгвістичних інновацій і лексикографічних пошуках. Літературний аспект належить до етноцентричного ставлення по відношенню до літературної новизни у зовнішньому колі мови. Відносний аспект включає питання, що стосується ідентичності, індивідуальності та мовлення мовця.
Педагогічний аспект вивчення мови полягає у тому, щоб вивчати англійську мову у глобальному контексті (значення, що включає в себе модель і методи навчання англійської мови, які зазвичай мають комерційну вмотивованість та рідко вважаються першою потребою відповідної країни, де вивчається зазначена мова).
1.2 Історія розвитку англійської мови в Індії (ІЕ)
Першою англомовною людиною, яка відвідала Індію, вважається посол Альфреда Великого. Англосаксонська хроніка свідчить, що у 884 році н.е. Альфред відправив до Індії посланця з дарами на могилу святого Томаса. Його ім’я значиться в одному із пізніших літописів як Світгельм, а в іншому як Сігелінус. Після цього, швидше за все, більше контактів з Індією не було аж до 16 століття, коли почалась європейська торгівельна та колоніальна експансія. У 1600 році англійські купці створили Східно-індійську компанію, і в 1614 році Джеймс УІ написав імператору Джехангіру листа, в якому затвердив сера Томаса Роу офіційним послом при дворі Могул: „Від Джеймса, милістю всемогутнього Бога, творця Небес і Землі, короля Великої Британії, Франції та Ірландії до могутнього монарха Великого Могора, короля східної Індії, Чандагара Кіш мера і Коразона мої вітання. Ми помітили Вашу ласку до Нас і Ваше жорстке керівництво капітанами ваших рік і з повагою до Ваших звичаїв і задля добра нашій рідній англійській нації з усією повагою, коли б Наші люди не приїхали до будь-якого порту Вашого домініону, нехай вони мають право на спокійну торгівлю без всіляких перешкод”.
У 1948 році Васко да Гама зійшов на берег у Калькуті і цим самим відновив зв’язок між Європою та Сходом. Індія була країною «спецій та див» для європейців. Контроль португальців над Індійським Океаном тривав з ХУІ століття. Але у 1580 р. сталася важлива подія – Португалія була приєднана до Іспанії, яка не була занадто зацікавлена у інтересах першої країни. Тепер контроль над Сходом повністю переходив до Іспанії. Саме англійці та датчани відкрили шлях на Схід. Вперше до Індії прибули датчани у 1595 році. Їхня ціль була простою – торгівля з місцевим населенням. Вони не мали на меті руйнувати віру цього народу, або ж встановити там своє панування. Датчани були більше монополістами, ніж імперіалістами [49; 392].
Перший документ, який засвідчує контакти британців з індійським народом, вважається грамота, датована 31 грудня 1600 року, підписана королевою Єлизаветою. Вона гарантувала певну монополію в торгівлі з Індією та Сходом певним лондонським купцям – так була затверджена Східно-Індійська Кампанія [37; 353]. Спочатку ціллю такої Кампанії була купівля індійських спецій, але внаслідок датської опозиції (битва в Амбойні у 1623 р.) плани змінилися і вони вирушили до Індії. Англійці виграли деякі битви з португальцями в Індії та Мугальський корт, який був резиденцією португальців. Це гарантувало англійцям право на торгівлю та утворення умовної морської допоміжної імперії [49; 393].
Англійська торгівля була рентабельнішою у порівнянні з датською, отож відповідні регіони попали під більший британський вплив. У 1818 році Британська Імперія стала Індійсько-Британською Імперією, замість Британської Імперії в Індії. Така дипломатична угода мала свою силу аж до 1947 року (401).
За яких умов стало можливим таке підкорення одного народу іншому, які живуть на великій відстані один від одного?
Відповідь, напевно, можна знайти у природженому поділі індусів на касти та класи. Для індійського народу сусідні країни були більше ворожими, ніж нейтральними, а нейтральні були небезпечніші у значенні завдати неочікуваного удару. І ось такою країною виявилася Великобританія. Для індусів на той час було краще, щоб ними керувала така країна, як Англія, ніж постійні сутички та суперечки між кастами всередині країни (402).
Власне, історія англійської мови і літератури бере свій початок з утворення Східно-європейською компанією торгівельних „фабрик”: Сурат (1612), Мадрас (1939-40), Бомбей (1647), Калькутта (1690).
Імператор Джахангір, при дворі Моголів, щиро прийняв Вільяма Хокінса, командира британської морської експедиції «Гектор». Це була перша призначена зустріч Індії із англійцем і англійською мовою. Джахангір пізніше дозволив Британії відкрити постійний порт і фабрику на спеціальне прохання короля Якова IV, про що було повідомлено послом Сером Томасом Роу. Англійській мові судилось тут і залишитись.
Коли Східно-індійська Компанія поширила свій вплив на південному півострові, англійська мова почала зазнавати більш відчутного впливу. Це був час друку першої англійської книги. У другій половині ХУІІ століття в Індію прийшов друкарський верстат, але видання обмежувалось друком Біблії або урядових указів. Потім поширився випуск газет. Саме у 1779 році перша англійська газета, яку назвали „Бенгальська Газета Хіккі”, була опублікована в Індії. Прорив у індійській літературі англійською мовою відбувся у 1793 році, коли людина на ім'я Сек Дін Магомет видала книгу в Лондоні під назвою «Подорожі Діна Магомета». Це було по суті оповідання про подорожі Магомета, яке займає проміжне місце між документальним твором та літературним оповіданням про подорожі.
Європейські торговці того часу використовували форму португальської мови, відтоді як Португалія завоювала Гоа у 1510 році. Місіонери відігравали важливу роль у поширенні англійської у ХУІІІ столітті: відкривались школи, наприклад Благодійна школа святої Марії у Мадрасі (1715), Бомбеї (1719), Калькутті (1720-31). До 1830-х впливова група індійців була вражена західною думкою та культурою, науковим прогресом і тому вирішила заохотити до вивчення англійської мови як засобу, за допомогою якого індійці зможуть отримати знання про такі речі. У довгій офіційній полеміці про мінімальну освіту для індійців англіцисти підтримували теорію насаджування англійської мови, а орієнталісти – теорію рідної мови. Томас Б. Макалей, член Вищої Ради Індії, залагодив це питання на користь англійської в офіційній Minute (1835).
Щоб узагальнити все вище зазначене, я вважаю, що ми не „зв’язані” Парламентським Актом 1813 року, що ми не „зв’язані” ніяким обов’язком, вираженим чи прихованим, що ми вільні застосовувати наші кошти, так як захочемо, ми маємо їх використати на навчання тому, що краще знати англійську, аніж санскрит чи арабську, що місцеве населення бажає вивчати англійську, а не арабську чи санскрит, що санскрит і арабська не є мовами права чи релігії, що можливо зробити із місцевого населення хороших вчених, і саме на все це мають бути спрямовані наші зусилля...Зараз ми маємо докласти найбільших зусиль, щоб сформувати клас, який був би інтерпретатором між нами та мільйонами тих, ким ми керуємо, клас особистостей, індійців по крові, але англійців за смаками, думками, мораллю та інтелектом. Такому класу ми можемо довірити зробити більш витонченими місцеві діалекти країни, збагатити ці діалекти науковими термінами, запозиченими із західної термінології і перекладати їх, щоб доступними засобами донести ці знання більшій масі населення.
На думку Качру, є три фази утворення білінгвізму в Індії. Перша – місіонерська фаза, була ініційована приблизно у 1614 році християнськими місіонерами. Друга фаза - вимога південноазійського народу (у ХУІІІ столітті) - виникла на прохання місцевого народу: деякі освітяни вважали, що поширення англійської мови серед місцевого населення було бажанням індусів вивчити англійську мову. Для другої фази були задіяні видатні англійські делегати. Качру виділяє двох видатних – Раджа Рамохан Рой (1772 – 1833) та Раджунат Харі Навалкар (помер у 1770 р.). Рой і Навалкар серед інших місіонерів були переконані, що офіційно Східно-Індійська компанія мала на меті проводити роз’яснювальні бесіди щодо вивчення англійської мови, а не про санскрит та арабську мову. Вони вважали, що за допомогою англійської мови індійський народ краще зрозуміє наукові досягнення Заходу. Санскрит, персидська, арабська мови або індійські діалекти не можуть слугувати такій цілі [38;67 – 68].