У когнітивістиці увага зосереджується насамперед на людській когніції і досліджуються не просто дії людини, а їх ментальні репрезентації (внутрішні уявлення, моделі), символи, стратегії індивіда, які і породжують дії на основі знань [29, 32]. Тобто когнітивний світ людини вивчається за її поведінкою і діяльністю, які відбуваються за активної участі мови, що утворює мовленнєво-розумове підґрунтя будь-якої людської діяльності формуючи її мотиви, установки і прогнозуючи результат.
Таким чином, до числа найважливіших принципів когнітивізму належить трактування людини як такої, що активно сприймає і продукує інформацію, керується в своїй мисленнєвій діяльності певними схемами, програмами, планами, стратегіями. А сама когнітивна наука стала розглядатися як наука про загальні принципи, що керують ментальними процесами в людському мозку. При чому, з позицій спеціальної літератури, когнітивізм як підхід може бути застосований в багатьох науках, зокрема лінгвістиці, когнітивній психології, культурній антропології, філософії, нейронауці тощо, проте здебільшого знаходиться на їх перетині. З цього приводу важливо наголосити на міждисциплінарному характері когнітивістики.
Отже, в результаті когнітивної діяльності складається система смислів, яка має безпосереднє відношення до знань і думок людини про світ [48, 53]. Дослідження того, як людина оперує символами, осмислюючи світ і себе в ньому, об’єднало лінгвістику з іншими дисциплінами, що вивчають людину і суспільство, стало підґрунтям для виникнення когнітивної лінгвістики.
Категоризація людського досвіду пов’язана з когнітивною діяльністю людини, адже інформація, яка була отримана під час пізнавальної діяльності людини і стала об’єктом опрацювання, знаходить своє вираження в мовних формах: “Мовна свідомість взагалі, і значення слова як її фрагмент є форма структурування і фіксації суспільного досвіду людей, знань про світ ..., форма презентації і актуального зберігання знання в індивідуальній свідомості” [48, 51]. Когнітивні процеси пов’язані з мовою і набувають форми мовних процесів.
Таким чином, когнітивна лінгвістика виникає на базі когнітивізму в межах сучасної антропоцентричної парадигми, що суттєво розширює межі лінгвістичних досліджень. Наприкінці ХХ століття назріла необхідність поглянути на мову з погляду її ролі в пізнавальній діяльності людини. Отримана в процесі предметно-пізнавальної діяльності інформація надходить до людини різними каналами, але предметом розгляду в когнітивній лінгвістиці є лише та її частина, яка віддзеркалюється і фіксується в мовних формах [40, 22].
Когніція – визначальне поняття когнітивної лінгвістики, воно охоплює знання і мислення в їх мовному втіленні, і тому когніція, когнітивізм тісно пов’язані з лінгвістикою [29,17]. Мова навіть більшою мірою, ніж культура і суспільство, дає когнітивістам ключ до розуміння людської поведінки. Саме мова забезпечує найбільш природний доступ до свідомості і розумових процесів, причому зовсім не через те, що результати розумової діяльності – вербалізуються, а тому що «ми знаємо про структури свідомості тільки завдяки мові, яка дозволяє повідомити про ці структури і описати їх за допомогою будь-якої природної мови» [32, 14].
Когнітивна лінгвістика знаменує собою перехід до наступного етапу розвитку мовознавства, який умовно можна назвати лінгвістикою психоментальної діяльності людини. Когнітивна лінгвістика в такому розумінні є наукою про закономірності організації і функціонування ментально-мовного інформаційного простору [40, 35]. Когнітивна лінгвістика оперує не мовними елементами (це поняття структурної лінгвістки), а одиницями, причому особливими за своєю природою, які є провідниками найрізноманітнішої інформації і повністю або частково матеріалізуються в мові. Для найменування цих одиниць закріпився термін – концепти.
Головна роль, яку відіграють концепти в мисленні, – це категоризація, яка дозволяє групувати об’єкти, що мають спільні риси, у відповідні класи. Таким чином, одним із компонентів, які виступають посередниками у мисленнєвому процесі, що відбувається не просто в формах думки, а експлікується у вербальних формах, є , на думку вчених, концепт. Концепти (поняття) – це дискретні складові свідомості, які групуються у складні структури, так звані понятійні категорії.
У російській лінгвістиці термін «концепт» отримав статус базисного терміну ще наприкінці XIX ст.., і з того часу з’явилась велика кількість його визначень. Термін «концепт», його сутність та структура розглядаються в роботах Ю.Д. Апресяна, Н.Д. Арутюнової, Ю.С. Степанова, О.С. Кубрякової, О.О. Леонтьєва, Й.А. Стерніна та ін.
Ще на початку століття вчений С.О.Аскольдов-Алексєєв вказав на те, що концепт у свідомості людини виконує специфічну замісну функцію: «…концепт є мисленнєве утворення, яке заміщає в процесі думки безліч предметів того самого роду… Не слід, однак, вважати, що концепт завжди виступає в ролі замісника реальних предметів. Він може бути замісником деяких сторін предмету або реальних дій… Нарешті, він може заміщати різного роду хоча б і вельми точні, але чисто мисленнєві функції» [48, 56].
Розвиваючи це твердження, Д.С. Лихачов зауважив, що концепт « являє собою сукупність всіх значень і понять, що виникають під час проголошення й осмислення певного слова у свідомості індивіда. Концепт можна визначити як систему уявлень, образів та асоціацій, які народжуються під час свідомого та несвідомого сприйняття інформації та асоціювання».
Концепти зводять усі існуючі явища та факти навколишньої дійсності до єдиного поняття. Таким чином, на думку багатьох вчених, у концепті сконцентровано багатовіковий досвід, культура та ідеологія народу, які синтезуються та фільтруються в тезаурусі мовної особистості. Концепт можна визначити як одиницю, за допомогою якої ми мислимо про світ, «як ланку між мисленням та мовою» (С.А. Борисова), «комплексну мисленнєву одиницю» (Й.А. Стернін) «спосіб бути означеним у мові образу, уявлення про світ» (М.В. Піменова) «оперативну змістову одиницю пам’яті ментального лексикону, концептуальної системи мозку, усієї картини світу» (О.С. Кубрякова); концепт – це «всі знання людини про об’єкт, в усій екстенції його значень» (В.Н. Телія). Людина подумки співвідносить необхідний їй концепт з рядом взаємопов’язаних концептів. Концепт, який людина відшукує, займає певну ланку в свідомості людини та, якщо це необхідно, включається в існуючу класифікацію.
На думку багатьох вчених, концепт являє собою не чітко структуровану організацію, а є польовим утворенням, в якому існує базовий шар, представлений певним чуттєвим образом, який формується на рівні універсально-предметного коду свідомості (Й.А. Стернін). Базовий шар, або ядро концепту, як правило, представлений ключовими лексемами. Ближню периферію концепту утворюють стилістично нейтральні й доволі частотні за використанням лексеми. Дальня периферія концепту складається зі стилістично маркованої, зрідка вживаної лексики.
Дослідники вважають, що доволі складною є проблема типології концептів. Загалом виділяють такі типи концептів: конкретно-чуттєві образи, поняття, уявлення, схема, прототип, пропозиційна структура (пропозиція), фрейм, сценарій (крипт), гештальт. А.П. Бабушкін запропонував наступну класифікацію концептів, розділивши їх на мисленнєві картинки, схеми, гіпероніми та лексико-структуровані концепти, фрейми, інсайти, сценарії та «калейдоскопічні» концепти. А.П. Бабушкін розглядає концепт як «будь-яку дискретну одиницю колективної свідомості, яка віддзеркалює предмет реального або ідеального світу та зберігається у національній пам’яті носіїв мови у вигляді пізнаного вербально означеного субстрату. Кожна концептуальна одиниця займає відповідну ланку в національно обумовленій «концептосфері». Колективний характер концептів пояснюється єдністю світу, який пізнає індивідуальна свідомість носія мови, хоча формування того чи іншого концепту в голові людини залежить від рівня її знань конкретного предмета думки…».
Низка взаємообумовлених концептів є «концептосферою». Поняття «концептосфера» має яскраво виражену багатошарову структуру. Поле, де відбувається «ідентифікація» того чи іншого явища, – поле когнітивного/індивідуального, свідомого та/або несвідомого, іншими словами – не «реальна дійсність», а культурний смисловий простір. Кожний окремо виділений концепт матиме свою «концептосферу», яка в свою чергу, буде одним зі складових елементів загальної концептосфери особистості і всього народу. Елементи концептосфери не можуть існувати окремо один від іншого та характеризуються динамічністю структури та взаємопроникненням.
Для того, щоб отримати уявлення про зміст концепту в свідомості мовця, необхідно розглянути всю сукупність мовних засобів вираження концепту, а також тексти, в яких розкривається зміст концепту. На думку вчених, неможливо дати повний опис концепту, це завжди буде лише частина концепту, оскільки жоден концепт не може бути відображений у мовленні повністю. З.Д. Попова та Й.А. Стернін вважають, що концепт – це результат індивідуального пізнання, узагальнення, категоризації та являє собою нечітко структуровану об’ємну одиницю, проте «жоден дослідник, жоден лінгвістичний аналіз не може виявити та зафіксувати повністю всі засоби мовної та мовленнєвої репрезентації концепту в мові, завжди що-небудь залишається незафіксованим та, відповідно, не уточненим» [48, 14].
Підтвердженням гіпотези щодо багатошарової та багатокомпонентної організації концепту, яка проявляється через аналіз мовних засобів її репрезентації, є польова організація значення слова, а саме архісема в ядрі, диференційні семи у ближній периферії та приховані семи дальньої периферії. Структурними компонентами концепту є ядро, під яким розуміємо сукупність прототипних когнітивних шарів з найбільшою чуттєво-наочною конкретністю; когнітивний шар, як сукупність когнітивних ознак, які являють собою дискретну одиницю концепту на певному рівні абстракції; когнітивний сектор – сукупність когнітивних ознак у структурі когнітивного шару, які являють собою характеристики окремого аспекту, сторони когнітивного шару концепту; когнітивний параметр – група близьких за змістом когнітивних ознак, які можна виділити в структурі концепту; когнітивна ознака як мінімальний структурний компонент концепту, яка віддзеркалює окрему рису або ознаку концепту; когнітивна категорія – когнітивна ознака, яка проходить через усі сектори і є узагальнюючою.