Семантичні компоненти слова влада, виділені в результаті лексикографічної інтерпретації, засвідчують наявність загальної системи концептуальних ознак, які конструюють цей образ в наївній картині світу: право, сила, вплив, воля, володіння.
Ядро концепту найкраще віддзеркалює семантика ключового слова (лексеми), яке вербалізує концепт. Найбільш повне уявлення про семантику лексеми, яка репрезентує концепт, дає зіставлення статей тлумачних та енциклопедичних словників різних періодів. Саме цей етап аналізу зазвичай вважають базовим у вивченні концепту.
Тлумачні словники останніх років виділяють від 3 до 5 семем в структурі слова «влада». Так, наприклад, «Словник української мови» виділяє такі семеми лексеми «влада»: «1. Право керувати державою, політичне панування; 2. Керівні, державні органи, уряд; 3. Право та можливість розпоряджатися, керувати ким-, чим-небудь. 4. Сила чого-небудь, могутність» [58, 701]. Новий тлумачний словник української мови фіксує такі самі значення влади, а тлумачний словник-мінімум української мови окрім зазначених вище дає й таке визначення влади: форма управління країною, державний лад [55, 70]. Тлумачний словник української мови (укладач Т.В. Ковальова) виділяє такі лексико-семантичні значення слова «влада» : 1. Право управління державою, політичне панування. 2. Права і повноваження державних органів. 3. Органи державного управління, уряд. 4. Право і можливість розпоряджатися, управляти, керувати ким-, чим-небудь. 5. Могутність, сила.
На базі аналізу лексикографічних відомостей можна виділити кілька гіперсем парадигми слова влада: право (як можливість або повноваження); сила; вплив; особа, наділена владою; система органів управління. Ці гіперсеми, які також можна вважати базовими ознаками концепту, «пронизують» всю історію слова та відбивають соціальні та культурні аспекти його когнітивного світу. Вони структурують простір «влада» та розділяють на дві концептуальні зони: влада – система, влада – вплив.
Розширюють уявлення про поняття «влада» відомості з «Політичного енциклопедичного словника» та «Філософського енциклопедичного словника», за якими влада являє собою центральне, організаційне начало політики, це засіб здійснення політики. Універсальними властивостями влади вважається її наявність в усіх сферах суспільних відносин та політичних процесів, а також можливість її впливу на всі види діяльності людей.
Слід зазначити також особливе вольове відношення суб’єкта влади до об’єкта цього відношення, змістом цього відношення є спонукання до дії, яку об’єкт влади має виконати за бажанням суб’єкту. Саме тому поняття «влада», як і сама влада, виникає в стосунках між людьми та групами людей, суспільством та його частинами, тобто суб’єктами, наділеними свідомістю та волею, здатністю діяти. Основними структурними елементами владних стосунків є суб’єкт влади – агент, який виступає причиною зміни (можливої зміни) дій іншого агента (об’єкта), та об’єкт влади – агент, зміни діяльності (свідомості) якого є наслідком впливу з боку суб’єкта. За відсутності каузального зв’язку між акторами жодні стосунки не можуть уважатися «владними». Результат влади – підкорення об’єкту. Для його досягнення можуть використовуватися різні інструменти: погроза, безпосередній фізичний примус, маніпуляції, переконування та ін. У будь-якому разі результат влади виявляється через зміни в самому об’єкті, в його свідомості та/або поведінці.
Ідею суб’єктивізму прояву влади переконливо обґрунтовано у «Соціологія: короткий енциклопедичний словник»: це спроможність соціального суб’єкта здійснювати свою волю за допомогою різних ресурсів та технологій (авторитету, сили, традицій, законів тощо). Сама природа відносин, відносин залежності, незалежності та взаємозалежності між усіма рівнями соціальної суб’єктності, і є основою універсалізму влади [62, 80]. З такої позиції влада являє собою самостійні суспільні відносини, та виступає певним мірилом, крізь призму якого ми можемо зрозуміти особливості та сенс інших соціальних відносин.
Владу іноді розглядають як авторитет, здатний створити підпорядкування [63, 87]. Однак тут спостерігаємо суттєву відмінність: авторитет – це обов’язково добровільне підпорядкування чи передача своєї волі іншим, а влада – це і силова система, яка не властива авторитету. Система влади у суспільстві починається з людини. Людині самій належить обирати того, хто від її імені стане біля керма влади, створюватиме закони і сам у першу чергу виконуватиме їх. Отже, механізм реалізації влади спирається як на повноваження суб’єкта, так і на його авторитет.
Влада існує та функціонує не тільки в різних сферах суспільного життя, а й на трьох рівнях його соціальної структури: суспільному, яке охоплює найбільш складні соціальні та політичні відносини; публічному або асоціативному, який об’єднує колективи та відносини в них та особистому (приватному), в невеликих групах та т. ін.
Влада як наукове поняття включає компоненти «вплив», «контроль», «авторитет», проявляється як багатоаспектне явище, що виявляється в різних сферах людської діяльності, звідси і розмаїтість видів влади (адміністративна, економічна, політична, духовна, військова влада; види державної влади – законодавча, виконавча, судова; четверта влада (преса)). Неправомірно говорити про владу стосовно однієї людини або інституції, влада – це завжди відносини , взаємодія, влада когось над кимсь. Таким чином основними валентними маркерами лексеми влада будуть позиції суб’єкта й об’єкта влади.
2.2 Лексична репрезентація концепту «влада»
За основу дослідження структури концепту та особливостей його вербалізації нами було взято положення про те, що концепт – це складне, багатошарове утворення (Ю.М. Караулов). Використання польового підходу дає можливість більш глибоко досліджувати мовний матеріал, зняти протиставлення лексики, морфології, синтаксису за умови взаємодії одиниць цих категорій для вираження подібного значення.
Концептуальне поле «влада» у його лексичному втіленні являє собою семантичні поля, згруповані за принципом функціонально-семантичної спільності, у яких дається більш вузька сегментація дійсності. В основі організації такого семантичного поля лежать різноманітні типи відносин – словотвірні, родо-видові, синонімічні, антонімічні, які структурують семантичне поле за вертикаллю. Окрім того, таке структурне утворення являє собою угруповання глибинного рівня, для якого є характерною замкнутість, цілісність, оскільки вихідним є зміст цілого. При проведенні аналізу концепту «влада» враховується те, що лексична система є лише частиною вербалізованої концептосфери, для репрезентації якої існують різні способи: від окремих лексем, фразеологічних сполучень, вільних словосполучень і речень висловлювань, що несуть типові пропозиції, до текстів. Отже, при дослідженні концептуального простору важливим є визначення лексико-семантичного поля, у якому елементи об'єднано насамперед за спільністю позамовних зв'язків і відносин.
Аналіз лексикографічних джерел дозволяє зробити висновок про те, що структура концепту «влада» може бути представлена у вигляді сукупності концептуальних зон, вилучених з ядра, вираженого лексемою «влада»: «влада – система» і «влада – вплив». При аналізі враховується, що постійні зміни в суспільно-політичному житті впливають на якісний склад концептуальних зон, внаслідок чого вони вбирають у себе нові мовні факти, які репрезентують досліджуваний концепт і раніше не мали відношення до політичного словника, а також запозичені з концептосфери політики інших мов. Таким чином, концептуальне поле «влади» залишається відкритим і постійно поповнюється новими лексемами.
До ядра лексико-семантичного поля, покладеного в основу вивчення концепту, належать лексичні одиниці, для яких характерним є найширше вживання. У структурі концепту ми виділяються зони близької, далекої і крайньої периферії; підставою для належності одиниці до тієї чи іншої зони периферії є ознака, що «актуальна для сучасного громадського життя». Неактуальні одиниці найчастіше знаходяться на далекій або крайній периферії. Безумовно, усі види периферії, а також ядро не відділені одне від одного чіткими межами.
2.2.1 Комунікативно-функціональний опис концептуальної зони «влада система»
Лексична репрезентація концептуальної зони «влада – система» є сукупністю лексики суспільно-політичного змісту, як правило, термінологічного характеру, що подає номінації законодавчих структур (Верховна Рада, уряд, парламент, Кабінет Міністрів та ін.), самі закони, розпорядження, які визначають і регулюють правила поведінки особистості, суспільства, держави і її окремих інститутів ( Конституція України, Закон України Про державну службу тощо ), номінації різних державних посад (президент, прем’єр-міністр, депутат Верховної Ради, спікер, суддя, прокурор тощо ), органів і установ, що здійснюють владно-політичні і владно-адміністративні функції (Міністерства, Центральна виборча комісія, Генеральна прокуратура, Пенсійний фонд, Податкова адміністрація, Рада юстиції, Рада національної безпеки та оборони тощо), номінації судових посад (Голова верховного суду, генеральний прокурор та ін.), інстанцій, а також закони, документи, відносини. Ця частина концептуальної зони "влада система", по-перше, знайшла своє відображення в лексикографічних джерелах, по-друге, найбільш часто відображається в засобах масової інформації.