Дуже важливо правильно визначити співвідношення пропозиції і попиту як двох складових грошового ринку: яка з них є первинною, а яка — вторинною.
Оскільки з двох сил грошового ринку попит на гроші змінюється насамперед під впливом об'єктивних чинників, що формуються всередині сектора реальної економіки, а пропозиція грошей має переважно екзогенний характер, то тільки попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією грошей.
Остання повинна у своїй динаміці постійно орієнтуватися і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші. Тільки за цієї умови вплив суб'єктивного фактора на кон'юнктуру грошового ринку буде мінімізованим, а зміни ключових індикаторів ринку (маса грошей, рівень процента, рівень інфляції тощо) будуть об'єктивними і не матимуть руйнівних наслідків.
Отже, ті чинники, які визначають зміну попиту на гроші, у кінцевому підсумку визначають межі зміни пропозиції грошей.
Спробу знайти якісь інші чинники, що визначають обсяг пропозиції грошей, не зачіпаючи попиту на гроші, відкривають шлях до вольових рішень у монетарній політиці. Адже будь-які емісійні вливання (збільшення пропозиції грошей) можуть бути виправдані необхідністю фінансове забезпечити певні «гострі» потреби суспільства, виробничого інвестування, підтримання пріоритетних виробництв тощо. При цьому потреби самого обороту, тобто попит на гроші, будуть проігноровані і стабільність грошей буде підірвана.
2.Грошово – кредитна емісія
Під емісійною діяльністю центрального банку розуміють випуск в обіг грошей виключно в готівковій формі, однак в більш широкому розумінні цього слова вона означає поповнення грошового обігу всими видами грошових коштів, які призводять до збільшення сукупного грошового обороту.
Тобто, поняття емісії грошей слід відрізняти від поняття випуску грошей. Через випуск грошей банки повсякденно забезпечують поточні потреби своїх клієнтів у готівці та в безготівкових платежах. Оскільки одночасно з випуском гроші надходять до банків, то сума надходжень покриває переважну частину випуску. І тільки та частина випуску, яка не забезпечена надходженнями грошей, є емісією.
Емісія грошей в її широкому розумінні здійснюється на двох рівнях:
перший – центральні банки, другий – комерційні банки та прирівняні до них за функціональним призначенням фінансово – кредитні установи.
Центральні банки мають виключне монопольне право на емісію готівки, а також на значну долю кредитної емісії. Відмінність центрального банку від інших кредитних установ є в тому, що він сам собі створює гроші для кредитування. Тобто, якщо комерційні банки або інші небанківсьі кредитні організаціх можуть проводити свої активні операції тільки шляхом перерозподілу наявних у них ресурсів, то центральний банк може їх сам собі створювати.
Емісія всієї маси грошей має кредитний характер. Кожному впровадженню в обіг певної суми грошей на фінансових рахунках в Центральному банку є відповідна кредитна позиція.Тобто, всі гроші емітовані центральним банком видаються комусь в кредит, і через певний час повинні будут йому вернутися.
Емісія грошей центральним банком проводиться по декількох каналах:
- в процесі кредитування уряду;
- в процесі кредитування комерційних банків; - при купівлі центральним банком іноземної валюти; - при купівлі центральним банком цінних паперів.
Емісія проводиться шляхом проведення запису в пасиві та активі центрального банку, тим самим створюються емітовані пасиви. Емітовані таким чином кошти шляхом проведення запису переводяться на відповідний кореспонденський рахунок організації в центральному банку, яка отримує емітовані кошти. Організації в межах коштів на кореспонденському рахунку можуть перетворювати їх в готівку шляхом купівлі її в центральному банку чи на міжбанківському ринку. За продажу готівки центральні банки , як правило,стягують з покупців комісійні.
Емітовані в обіг кошти повинні бути на 100% забезпечені активами в вигляді державних або комерційних цінних паперів. За часів функціонування золота як грошей, емітовані гроші мали подвійне забезпечення.
В сучасних умовах тільки в де – яких країнах (Бельгія, США) збереглося розподілення емітованих грошей на банківські та скарбничі білети.
Банківські білети (банкноти) випускаються центральним банком для потреб обігу, і в основному, мають забезпечення.
Казначейські білети випускаються казначейством для покриття бюджетних витрат і не мають забезпечення. Як правило це купюри дрібного номіналу та розмінна монета.
В окремих випадках центральні банки проводять фідуціарну емісію – банкнотну емісію без всякого її забезпечення.
3. Грошово - кредитний мультиплікатор
Змінювати масу грошей в обороті в Україні може тільки банківська система. Збільшення чи зменшення її досягається емісійною діяльністю центрального та комерційних банків При цьому центральний банк емітує готівкові та безготівкові гроші, а комерційний банк — тільки безготівкові.
Механізм створення грошей комерційними банками дещо складніший, ніж механізм емісії НБУ, і полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів.
Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.
Щоб краще уяснити механізм грошово-кредитного мультиплікатора, розглянемо призначення та порядок формування вільних резервів банків.
Вільний резерв — це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.
Крім вільного, існує загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб. Ця частина називається обов'язковим резервом. Обсяг його визначається на підставі норм обов'язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів.
Різниця між загальним і обов'язковим резервами становить вільний резерв банку.
Формування вільного резерву можна розрахувати по формулі:
Рв = К + ЗК ± МБК - ВСФ - Ао - Ор,
Де: Рв – вільний резерв;
К — капітал банку;
ЗК — залучені банком кошти в депозити;
МБК — сальдо заборгованості банку по міжбанківському кредиту, включаючи і кредити НБУ;
ВСФ — відрахування до централізованого страхового фонду;
А0 — вкладення банку в активні операції, не повернуті на даний момент;
Ор — обов'язковий резерв.
Наявність вільного резерву — важливий показник фінансового стану банку, насамперед його спроможності виконувати свої зобов'язання перед клієнтами та задовольняти їх попит на позички. Тому цей показник виражає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого — стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінансове становище та на їх діяльність щодо збільшення маси грошей в обороті.
Розглянемо механізми мультиплікації з відображенням руху коштів по балансах банків.
а) НБУ видав комерційному банку А позичку на суму 10,0 млн грн. за
рахунок кредитної емісії; загальний резерв банку А збільшився на цю суму.
б) за рахунок вільного резерву банк А видав позичку підприємству на суму 8,8 млн грн., яку перерахував на його розрахунковий рахунок. Решта 1,2 млн грн. залишилась на коррахунку банку А для збільшення обов'язкового резерву, який складає 12%.
в) за рахунок одержаної позички підприємство в той самий день
заплатило 8,8 млн грн. за тканину, куплену у організації, яка обслуговується банком Б. У банка Б на 8.8 млн. грн.. збільшились загальны резерви.
г) за рахунок вільного резерву банк Б видав позичку фірмі на суму 7.75 млн грн., яку перерахував на її розрахунковий рахунок. Решта 1.05 млн грн. залишилась на коррахунку банку для збільшення обов'язкового резерву. І так далі.
Остаточно у банку А пасиви збільшилися на 10,0 млн грн., резерви — на 1,2 млн грн. і вимоги за наданими позичками — на 8,8 млн грн., тобто пасиви й активи збільшилися однаково; в банку Б пасиви збільшились на 8.8 млн. грн., обов‖язкові резерви – на 1.05 млн. грн., вимоги за наданими позичками – на 7.75 млн. грн.
Надходження грошей на суму 8,8 млн грн. з банку А в банк Б збільшили суму пасивів останнього. В його обороті відбудеться такий же рух коштів, як і в банку А: частина приросту резерву (1,05 млн грн.) залишиться на рахунку банку Б у центральному банку; в обсязі вільного резерву видана позичка (7,75 млн грн.), що призвело до витрати банком такої самої суми резерву, бо позичка була використана для платежів клієнтові іншого банку і тому гроші перейшли в банк В. Отже, пасиви банку Б збільшилися на 8,8 млн грн., резерви — на 1,05 млн грн., вимоги за наданими позичками — на 7,75 млн грн., тобто пасиви й активи зросли на 8,8 млн грн.
У всіх інших банках рух пасивів і резервів буде таким же, як у банках А та Б. Загалом по комерційних банках пасиви зросли на 83,3 млн грн., резерви — на 10,0 млн грн., надані позички — на 73,3 млн грн. Із загальної суми приросту банківських пасивів 10,0 млн грн. забезпечено за рахунок позички, одержаної в центральному банку, а 73,3 млн грн. — приріст депозитів на рахунках клієнтів — забезпечено кредитуванням їх відповідними комерційними банками.
Незважаючи на те, що кожний окремий банк надавав додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, у цілому система банків створила (приростила) депозитних грошей значно більше, ніж до неї надійшло ззовні — від центрального банку. У цьому наочно виявляється участь комерційних банків у збільшенні маси грошей, що обслуговує грошовий оборот.