Насильство (побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі тощо) або завдання шкоди потерпілому (майнової чи моральної) чи погроза застосувати насильство з метою штучної зміни або штучного фіксування цін кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК.
Зговір про встановлення (підтримання) монопольних цін, поєднаний з насильством, завданням шкоди потерпілим або з погрозою вчинити таке насильство чи заподіяти шкоду, вчинений організованою групою або особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 228 КК, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК.
При цьому погрози, побої і легкі тілесні ушкодження охоплюються ч. 2, ст. 228 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про відповідальність за злочини проти особи не потребують, оскільки ці діяння є способом, невід'ємною складовою частиною об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 228 КК.
При погрозі вбивством (ст. 129 КК) або заподіянні потерпілому тяжких (ст. 121 КК) чи середньої тяжкості (ст. 122 КК) тілесних ушкоджень діяння кваліфікується за сукупністю злочинів - за ст. 228 КК та ст. 121, 122 чи 129 КК.
Якщо потерпілому була заподіяна майнова шкода (знищення майна, що завдало потерпілому значної шкоди), то діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 228 КК та ст. 194 КК чи 196 КК У країни.
Ст. 228 КК передбачає відповідальність як тих товаровиробників, які примушують утримувати монополію цін, так і тих, які утримують монопольні ціни за підмовою чи з примусу.
Якщо при цьому співучасники виступали як організована група, то їх дії кваліфікуються за ч. З ст. 228 КК.
Примушування до штучного підвищення чи підтримання високих цін на товари або послуги, вчинене особою, яка раніше була судимою за цей самий злочин, кваліфікується за ч. З ст. 228 КК, за умови, що судимість за цей злочин не знята і не погашена.
Змовлення про штучне підвищення цін вчинюється умисно.
Відповідальність за штучне підвищення цін настає з шістнадцяти років.
Карається змова про зміну чи фіксування цін або примушування до їх змін чи фіксування:
за ч. 1 ст. 228 КК - штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років;
за ч. 2 ст. 228 КК - штрафом від сорока до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років;
за ч. З ст. 228 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
3.9. Незаконне використання товарного знака
Згідно з Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» товарним знаком називається позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (ст. 1). Особа, яка бажає одержати свідоцтво на товарний знак, подає заявку на реєстрацію товарного знака до Держпатенту України. Після реєстрації заявки особі видається свідоцтво на право користування цим товарним знаком (ст. ст. 4 і 5 Закону).
Використання чужого товарного знака для позначення своїх товарів чи послуг визнається незаконним і утворює склад злочину, якщо таке використання чужого товарного знака завдало істотної шкоди інтересам суб'єкта підприємницької діяльності (як власникові товарного знака, так і іншим суб'єктам підприємницької діяльності), або яке було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах, (який у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 229 КК).
Предметом злочину, передбаченого ст. 229, може бути:
а) чужий знак, тобто спеціальне позначення, для товарів і послуг на яке власник має свідоцтво від Держпатенту;
б) фірмове маркування товарів.
Незаконне використання чужого товарного знаку вчинюється умисно з метою отримання прибутків.
Відповідальність за незаконне використання чужого товарного знаку настає з шістнадцяти років.
Карається незаконне використання чужого товарного - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.
3.10.Порушення антимонопольного законодавства
Антимонопольне законодавство захищає інтереси споживачів і протидіє монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонопольної спрямованості:
а) Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»[27];
б) Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України»[28];
в) Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції»[29].
Згідно з антимонопольним законодавством України питання про створення, реорганізацію підприємств, придбання активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з Антимонопольним комітетом України.
Склад злочину, передбаченого ст. 230 КК, утворюють порушення антимонопольного законодавства України, які проявилися у:
а) неподанні або поданні зазнаки неправдивих документів чи іншої неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню;
б) ухиленні від виконання законних рішень цих органів, якщо цими діями була заподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або від цього винна особа отримала прибутки у великих розмірах (у п'ятсот і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 230 КК).
Порушення антимонопольного законодавства вчинюється умисно на що вказує законодавча ознака суб'єктивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих документів чи іншої інформації. Така ознака виключає відповідальність при помилках.
Відповідальними за порушення антимонопольного законодавства є посадові особи органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, а також посадові особи підприємств, установ і організацій.
Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства настає з шістнадцяти років.
Карається порушення антимонопольного законодавства: - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років.
3.11. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю
Підприємницьким шпигунством називається незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також незаконне використання таких відомостей. Успіх підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг у значній мірі залежить від володіння і збереження відомостей про власну та інших підприємців діяльність.
Головними відомостями, що становлять комерційну таємницю, є відомості про:
а) технологію виробництва продукції, товарів, їх споживчі властивості;
б) ринки збуту товарів, послуг;
в) фінансовий стан підприємства та ін.
Законом не встановлено перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Законом України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» встановлено, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, визначаються його керівником згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що становлять комерційну таємницю. За статтею 231 КК кваліфікується два види діянь, предметом яких є відомості, що становлять комерційну таємницю:
а) незаконне збирання таких відомостей з метою їх використання;
б) незаконне використання таких відомостей. Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількості відомостей, що становлять комерційну таємницю, або використання у будь-якій мірі таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така спроба не заподіяла істотної матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зібрані чи використані.
Істотною вважається матеріальна шкода (заподіяна використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю), яка в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховуються: а) прямі матеріальні збитки; б) витрати на відвернення шкідливих наслідків; в) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.
Підприємницьке шпигунство - злочин умисний. Умисел може бути прямий і побічний.
Відповідальність за підприємницьке шпигунство настає з шістнадцяти років.
Карається незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю:
штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3.12. Розголошення комерційної таємниці
Як і стаття 231 КК про відповідальність за підприємницьке шпигунство, так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захист підприємців, на розвиток підприємництва на Україні.
Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» забезпечується правовий захист інформації, у тому числі конфіденційної, яка є відомостями, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фізичних осіб і можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.