Організація овочівництва. Овочівництво - це трудомістка галузь сільського господарства, що характеризується великим набором культур і різноманіттям прийомів їхнього обробітку. Розвиток овочівництва пов'язаний з великими капітальними вкладеннями.
У нашій країні з кожним роком збільшується попит населення на різноманітні вітамінні продукти, у тому числі і на свіжі овочі, що роблять великий вплив на зміцнення здоров'я і підвищення працездатності людини. Завдання галузі полягає в тому, щоб створити достаток свіжих дешевих овочів і постачати ними в різноманітному асортименті населення протягом усього року.
Практика показала, що найбільш правильний шлях швидкого збільшення виробництва овочів з найменшими затратами праці і матеріальних засобів - це концентрація їхнього виробництва у великих спеціалізованих господарствах, які розташовують на заплавних і зрошуваних землях. Важливе значення має і внутрішньогосподарська поглиблена спеціалізація виробництва овочів.
Організація великих спеціалізованих господарств дає можливість перейти в овочівництві від переважного використання ручної праці до вирощування овочів на основі інтенсифікації, що включає хімізацію і комплексну механізацію їх обробітку, а також до організації овочевого господарства в складі всіх його цехів: вирощування розсади й овочів у закритому і відкритому ґрунті, часткова переробка продуктів, зимове зберігання і насінництво. Правильне поєднання закритого і відкритого ґрунту дозволить найбільш ощадливо і повно використовувати робочу силу протягом усього року і поставляти безупинним потоком різноманітну овочеву продукцію споживачу.
До останнього часу капуста білокачанна, буряк, морква, помідори й огірки займали понад 90% посівної площі овочевих культур. У спеціалізованих підприємствах є можливість значно розширити асортимент оброблюваних культур, дцо також набагато поліпшить умови постачання населення продукцією цієї галузі.
Поєднання відкритого і закритого ґрунту. Розвиток овочівництва відкритого грунту тісно пов'язаний з наявністю в господарстві теплиць і парників. Для вигонки ранніх овочів у відкритому ґрунті насіння цвітної, білокачанної і савойскої капусти, а також селери, качанного салату, перцю, помідорів і деяких інших культур висівають у теплицях, а потім пікіровані сіянці виносять у парники, Площі теплиць і парників повинні відповідати площам ранніх розсадних культур. У розрахунку на гектар відкритого ґрунту овочівницькі господарства повинні мати для вирощування повноцінної розсади ранньої капусти не менш 90 парникових рам, ранніх помідорів 75-180 рам і т.д.
Провідну роль в організації овочівництва відіграє правильне планування вирощування овочів протягом року, поєднання відкритого і закритого ґрунту, що мають за основу такі положення: а) у закритому ґрунті вирощують розсаду, щоб одержувати ранні і високі врожаї культур відкритого ґрунту; б) у відкритому ґрунті вирощують посадковий матеріал для вигінки і дорощування в закритому ґрунті; в) у відкритому ґрунті використовують відходи парникового господарства.
Овочівництво закритого ґрунту покликане вирощувати ранні овочі узимку (у зимових теплицях) і навесні (у парниках), а також просувати культуру овочів на північ. Розсадний спосіб культури скорочує період від посадки до початку збору врожаю. Теплично-парникові господарства будують з урахуванням правильного поєднання різних видів теплиць, парників і утепленого ґрунту.
При розміщенні відкритого і закритого ґрунту на території господарства враховують особливості цієї галузі і ряд організаційно-господарських питань. Так, ділянки закритого ґрунту повинні розміщуватися поблизу овочевих сівозмін і мати гарний дорожній зв'язок із садибою господарства, залізничною станцією, пристанню й іншими пунктами здачі продукції та одержання необхідних вантажів. Поблизу теплиць і парників розміщують площі утепленого ґрунту з метою вирощування ранніх овочів і розсади. Ділянка, що відводиться під закритий ґрунт, повинна мати ухил щ південь, південний схід чи південний захід і захист від північних, північно-східних та інших вітрів, що панують у зимовий період. Вона повинна бути вилучена від складських приміщень та інших господарських будівель не менш ніж на 300 м, а від житлових приміщень - - на 500 м. У північній частині ділянки розміщають службові будівлі і теплиці, до півдня від них - ранні, потім середні парники. Утеплений ґрунт розташовують південніше середніх парників і по периферії ділянки, але не в зоні затінення.
Овочеві сівозміни розміщують, виходячи з вимог культур до тепла і вологи. При цьому враховують, що, наприклад, капуста дає значно вищий врожай на низинних, зволожених землях, а такі культури, як помідори, перець, баклажани, в умовах середньої смуги краще ростуть на теплих положистих схилах. На холодних ґрунтах, що пізно поспівають, зниженого рельєфу одержувати ранню продукцію овочів не можна.
Структура посівів овочевих культур має свою специфіку. Справа в тім, що в овочівництві важливо не тільки установити набір культур, а й правильно підібрати сорти, тому що це має першорядне значення для одержання ранніх і високих врожаїв. Ранні сорти помідорів, капусти, огірків та інших культур дозрівають на 2-4 тижні раніше, ніж середні і пізні. Для тих чи інших культур, що займають у господарстві великі площі, підбирають кілька сортів. Наприклад, скоростиглі і средньостиглі сорти білкачанної капусти використовуються у свіжому виді і для квашення, середньостиглі і пізньостиглі - для тривалого зимового зберігання. Наявність сортів з різним вегетаційним періодом не тільки подовжує терміни надходження продукції, а й дозволяє правильно скласти графік сівби і висадження, збирання врожаю й інших робіт, краще використовувати робочу силу.
Площі посіву овочевих культур у господарстві визначають, виходячи з попиту ринку і внутрішніх потреб підприємства, врожайності культур і економічної ефективності їхнього вирощування. При цьому заслуговує на увагу питання спеціалізації господарств на вирощуванні окремих культур.
Спеціальні сівозміни вводять у господарствах з великими площами овочевих культур, переважно в приміських районах, де овочівництво і продуктивне тваринництво є провідними галузями. У деяких господарствах в одній сівозміні добре поєднується виробництво овочів і кормів. Овочі вирощують і в польових сівозмінах, розміщуючи їх поблизу води і на відповідних ґрунтах.
Під овочеві сівозміни цілком придатні суглинні і супіщані ґрунти; важкі глинисті і піщані ґрунти придатні лише за умови їхнього поліпшення; кращий ґрунт для вирощування овочевих культур - чорнозем. Він родючий, добре прогрівається, утримує в собі вологу і досить проникний, легко обробляється, а при внесенні гною дає особливо високі врожаї.
В овочевій сівозміні вирощують 5-6 основних культур (капусту, огірки, помідори, коренеплоди, цибулю, ранню картоплю) і кілька культур як ущільнювачі. У полях сівозміни їх розміщають так, щоб вони поверталися на те саме місце не раніше ніж через 2-3 роки.
Одночасно враховують вегетаційний період тих чи інших культур, щоб скоростиглими овочами (редисом, салатом, шпинатом, цибулею на перо) не займати окремі поля і ділянки, а висівати їх як ущільнювачі. Зазначені культури доцільно вирощувати в спеціальної припарникової сівозміні. В овоче-насінницьких сівозмінах насінники цибулі, капусти, моркви просторово ізолюють від культур першого року, для яких вони є джерелом хвороб.
У кожному конкретному господарстві кількість полів у сівозміні і схему чергування культур у ньому встановлюють у залежності від природних і економічних умов, а також економічної ефективності культур і структури посівних площ.
Для підвищення ефективності використання споруджень закритого ґрунту вводять так звані рамообороти. В овочівницьких господарствах формують парники двох видів: ранні і середні. Ранні парники (глибиною 75 см) використовують у першому рамообороті для вирощування більш ранніх овочів і розсади ранніх культур; у другому - під пікіровку розсади; у третьому рамообороті - для вирощування помідорів, перцю і баклажанів. Середні парники (глибиною 50-60 см) служать для вирощування в першому рамообороті овочевої розсади і в другому рамообороті - огірків, помідорів та інших культур.
При складанні рамооборотів планують максимальне використання площі парників для збільшення виходу продукції й одержання її в терміни, коли відсутні аналогічні овочі з відкритого ґрунту; одночасно прагнуть різноманітити асортимент продукції.
Планування організаційних процесів в овочівництві починають із складання технологічних карт. Як і в рільництві, при складанні технологічних карт в овочівництві використовують такі дані: посівні площі, врожайність і валові збори по культурах, наявність машин, норми виробітку і витрати пального, норми амортизації, норми висіву насіння та інші види прямих витрат.
На основі технологічних карт організують виробничі процеси в овочівництві і розробляють завдання механізованим ланкам.
Особливістю овочівництва є великий набір культур, кожній з яких повинна бути забезпечена особлива агротехніка; трудомісткість, що зростає через недостатню механізацію; більш рівномірне використання робочої сили, ніж в інших рослинницьких галузях. Зазначені особливості визначають специфіку організації виробничих процесів у цій галузі.
Підготовка ґрунту. Овочеві культури дуже вологолюбні і не терплять пересихання ґрунту, тому при його підготовці необхідно дотримуватися безперервності процесу. Оранку під овочеві роблять так само, як і під польові культури, розходження є тільки в термінах і глибині оранки. Борозни і гряди нарізають плугами, при умові, що борозни повинні засаджуватися не пізніше ніж через 3-4 години після їхньої нарізки (цим зберігається волога).
Посадка розсади. Тут особливо важливо дотримуватися безперервності процесу. Розсаду висаджують вручну чи механізованим способом. При ручній посадці слідом за маркіруванням роблять заготівлю лунок, розкладку розсади, полив, посадку розсади, присипку лунок землею навколо рослини. Доцільно дотримуватися такого розпорядку дня: посадка з 5 год. ранку до 9, перерва з 9 до 17, посадка з 17 до 21 год. При механізованій посадці використовують розсадосадильні машини, обладнанні демультиплікатором (ходозменшувачем). Для високопродуктивної роботи агрегату заздалегідь намічають пункти заправлення розсадою і водою. Бажано, щоб вони були загальними. Відстань між пунктами заправлення водою залежить від ємності баків і визначається за формулою: