і “я хочу швидше відціля віддячить москалю і ляху, що мій народ ведуть на плаху під сміх царя і короля!”[187]Доказом поетового патріотизму була і друга світова війна, позаяк національна ідея знов оволоділа поетом у ті часи. Правда, це було за дозволу тодішньої диктатури, але все-таки вкотресь показало, яка орієнтація насправді найближча серцю поета.[188] Ще інший приклад патріотичної думки В. Сосюри знаходимо у рядках вірша “Розгром”: “Той каже – я великорос – Так гордо, радісно, пихато. А я стою, немов проклятий, - Дитина українських гроз.” В. Сосюра ніколи не спромігся на правдиву оцінку свого життя і творчості, навіть після смерті Сталіна та подій що мали місце опісля. Однак, гадаю, не поета слід звинувачувати у тому, а скоріше злочинний режим, який забрав багато українських душ.[189]Віршів, що висловлюють любов до України у В. Сосюри багато. Любов до Батьківщини та рідної української мови були важливими мотивами творчості В. Сосюри. Варто ще раз нагадати, що В. Сосюра народився та виростав на вже тоді зрусифікованому Донбасі, тому те, що він залишився при рідній мові, було не лише подвигом, але також свідчило про глибокий патріотизм поета. Шлях поета до закріплення в ньому української мови як мови його творчості вів через творчість Тараса Шевченка. Про вплив шевченкової творчості на свою національну тотожність поет згадував неодноразово.[190] Ця проблема стала об’єктом уваги ряду науковців.
Наступним моментом у житті поета, який ще посилив любов до рідної мови, був період перебування в армії С. Петлюри. Тут поет вчився в юнацькій школі, в якій, звичайно виховували учнів у суто патріотичному дусі. Поряд із таким вихованням йшло читання українських віршів та зустріч з Симоном Петлюрою. [191] Згодом В. Сосюра знайомиться з віршами Павла Тичини, який в ранній період своєї творчості був геніальним поетом-патріотом.[192] Вирішальними в сенсі самовизначення були слова поета, сказані одному із його товаришів, який дорікав В. Сосюрі, що той, переходячи з російської мови на українську, “сменил королевскую флейту на сопилку”. У відповіді поет сказав, що йому “сопилка дороже тысяч королевских флейт!»[193] Ці останні слова точно віддають ставлення поета до рідної української мови. Зрештою, воно помітне в кожному майже рядку творчості В. Сосюри. На завершення цієї теми слід згадати про заповітний вірш В. Сосюри «Любіть Україну», який найбільш виразно віддзеркалює патріотичні думки поета. Твір написаний в 1944 році, тобто в один із тяжких моментів Другої світової війни. Вірш постав як заповіт митця-громадянина своєму народові. У розумінні поета любов до рідного краю та повага до інших народів ідуть поряд. У вірші В. Сосюра наголошує також на смертность людини у контексті вічності народу[194]:«Всім серцем любіть Україну свою, - і вічні ми будемо з нею!»[195]Ідеєю вірша була любов до Батьківщини у рамках моральної основи світогляду.[196] Однак радянська влада не зрозуміла чисто синівської любові поета до власного краю. Вірш став причиною подальших цькувань поета та звинувачень у націоналізмі. Наслідки такого перебігу подій поетові довелося відчувати майже до кінця свого життя. Однак, натхнена патріотичним духом спадщина поета залишилася серед народу на покоління, а скоріше навіки.
Висновки
Гадаю, що, як авторові роботи, мені вдалося справити з її метою, тобто висвітленням творчості Володимира Сосюри в контексті літератури Донбасу. Володимир Сосюра і Донбас – нерозривні і про це можна було переконатися прочитавши написану мною роботу.
В творчості Володимира Сосюри ми побачили Донбас як географічне явище, як об’єкт спогадів про молоді літа, малу Батьківщину поета, яку він описує з патріотичною пристрастю та врешті як джерело та плацдарм психологічного формування та, неодноразово, страждання, якого зазнав поет.
Про Володимира Сосюру написано вже багато. Однак, вважаю, що саме в цієї роботі мені вдалося дуже детально висвітлити у чому полягає феномен Донбасу та як він вплинув на творчість Володимира Сосюри. Черговою особливістю роботи є застосування філософії Карла Густава Юнга для аналізу ліричної творчості Володимира Сосюри. Хоча у рамках цієї роботи бачимо лише зачаток такого аналізу творів поета, гадаю, що мені вдалося наголосити на велику придатність такого методу для пошуків так званого „другого дна” ліричної творчості Володимира Сосюри. На мою думку, саме такі дослідження наближають нас до поглиблення знання про те, що дійсно відбувалося в глибині душі Володимира Сосюри. Надіюсь, що будуть проводитися подальші дослідження в цьому напрямку та що вони розкриватимуть деякі досі не досліджені моменти життя поета.
Отже тема, яка стосується Донбасу (регіону України, який сьогодні приковує особливу увагу) та донбасівського письменника, Володимира Сосюру (внутрішність якого ще далеко не досліджена) дуже актуальна. Цю роботу можна рахувати лише як вступ до дальшої праці у цьому напрямку. Надіюсь, що саме вона відкриває цікавий шлях для дослідження життя та творчості Володимира Сосюри.
Бібліографія
1. Українська Радянська Енциклопедія
2. О. Башун (керівник проекту), „Історія”, у: Інформаційний портал Донеччини (http://www.info.dn.ua/history/ 01.11.2004р.),
3. В. Оліфіренко і С. Оліфіренко, „Періодизація літературного життя на Донбасі”, у: журнал „Схід” № 4 (35)/2000 р.,
4. Nowa Encyklopedia Powszechna PWN, Wydawnictwo Naukowe PWN S.A., Warszawa,
5. І. Саєнко, „Регіони – історична правомірність”, у: „Слово Просвіти”, ч. (224), 22-28.01.2004р. (http://slovo.prosvita.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=79 01.11.2004р.)
6. V. Mykhnenko, “From Exit to Take-Over: The Evolution of the Donbas as an Intentional Community”, Paper for Workshop no. 20 – The Politics of Utopia: Intentional Communities as Social Science Microcosms, The European Consortium for Political Research Joint Session of Workshops 13-18 April 2004 Uppsala, Sweden,
7. О. Субтельний, „Україна. Історія”, Київ „Либідь” 1993,
8. Н. Полонська-Василенко, „Історія України” т. 2, Київ „Либідь” 1995р.
9. Енциклопедія „Усе”
10. Н. Kuromiya, “Stalin’s Industrial Revolution: Politics and Workers, 1928-1932, Cambridge: Cambridge University Press,
11. Д. Стус, „Гіроакі КУРОМІЯ. Свобода і терор у Донбасі. Українсько-російське прикордоння, 1870—1990-і роки. — К.: Основи, 2002, у: Клуб презентацій Д. Стуса, Книжник review (http://www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=118 01.11.2004 р.)
12. Г. Куромія, «Свобода і терор у Донбасі. Українсько-російське прикордоння, 1870—1990-і роки». — К.: Основи, 2002
13. В. Пірко, „Заселення Донеччини у ХУІ-ХУІІІ ст.” Донецьк: Східний видавничий дім, 2003,
14. В. Пірко, „Південно-східна Україна: короткі нариси з історії”
15. С. Кузнецова, „Багатокультурна палітра Донеччини”, Український культурологічний центр, 14.10.2004р. у: http://www.intellect.org.ua/index.php?lang=u&material_id=46543 01.11.2004р.
16. В. Білецький, «Стан справ з українською мовою на Донбасі», Український культурологічний центр, 21.04.2003 р., у: http://www.intellect.org.ua/index.php?lang=u&material_id=28549 01.11.2004 р.,
17. В. Білецький, «Мова як чинник консолідації українського суспілства у націю», Український культурологічний центр, 29.07.2002 р., у: http://www.intellect.org.ua/index.php?lang=u&material_id=15160 01.11.2004 р.
18. В. Білецький, «До української через двомовність: погляд з Донбасу», Наукове товариство ім. Шевченка, Донецьке відділення, 15.11.2002 р., у: http://www.intellect.org.ua/index.php?lang=u&material_id=20664 01.11.2004 р.
19. І. Дзюба, „Донбас – край українського слова” у: „Уроки правди і добра. Нескорене слово” Донбас 2001р., Донецьк,
20. Л. Аза, „Тенденції етномовного розвитку в Україні” у Ворона В. і Шульга М. (ред.) „Українське суспільство: десять років незалежності”, Київ: Інститут соціології НАНУ, 2001р.
21. В. Білецький, „Проблема формування української еліти на Донбасі”, у: Дайджест аналітично-інформаційного журналу „Схід” 1995-2002 рр., Донецьк 2002 р.
22. Т. Журженко, «Міф про дві України», у: Сучасність но. 4/2003,
23. М. Riabchuk, “Ambiguous ‘Borderland’: Ukrainian Identity on the Crossroads of West and East”, Kyiv-Mohyla University and the Krytyka monthly (Kyiv), http://www.omp.org.pl/riabchuk.htm 01.11.2004
24. Л. Талалай, «Справжнє обличчя донбаського інтернаціоналізму», у: журнал Донбас 2003р.
25. С. Шангін, „Двомовна безідейність” у: „Дзеркало тижня но. 27 (402) 02.09.2002,
26. Р. Шпорлюк, „Чому Українці є Українцями”, у: Сучасність, но. 4/2003,
27. М. Рябчук, «Третьорядна проблема першорядної ваги: українська мова як політичний чинник», Сучасність. № 6. 2002,
28. G. Schopflin, “Nations, Identity, Power”, New York, C. Hurst & Co., 2000,