Коли б Лев Скрипник не помер в ранньому 36-річному віці, можливо, саме він міг би претендувати на звання “співця Донбасу”, завдяки його оповіданням, що оспівували рідну землю письменника. Душа Л. Скрипника, який народився в шахтарському селищі та провів молодість на Донбасі була дуже близько шахтарського життя та природи донецького краю. Життя Донбасу стало для Л. Скрипника об’єктом творчого зображення, відбитого в збірках оповідань. Л. Скрипник не підкорявся обмеженням, які наводила радянська влада, та віднайшов засіб для того, щоб передати красу рідного донецького краю саме у правдивому слові[101].
Звичайно, найбільш видатним з-посеред трьох згаданих мною авторів виявився Володимир Сосюра, якого згодом назвали “Співцем Донбасу”. В. Сосюра, автор 80-ти збірок поезії та автобіографічного роману “Третя рота”, народився в Дебальцевому в 1898 році. Його творчість була сповнена захоплення красою рідного краю та подіями, якими тоді жив Донбас[102]. Становлення В. Сосюри як митця припадає на перші пореволюційні роки. В 1921 році вийшла його перша збірка “Поезії”. Аж до смерті у 1965 році поет віддавався літературній праці, попри складнощі, які приносило життя та часи, у які поетові довелося жити[103].
Отже таким було становлення історії та літературного життя Донецького краю до дебюту неперевершеного досі донбасівського письменника, Володимира Сосюри. В описані вище часи йому довелося дебютувати та пробивати свій мистецький шлях, на якому неодноразово поет зустрічав смертельну небезпеку. Саме на житті та творчості В. Сосюри я хотів би зосередитися в цій праці.
Розділ 3. Володимир Сосюра
3.1 “А все ж я донецький поет...” (Донбас у творчості В. Сосюри.)
Донбасівці завжди пишалися тим, що на Донеччині народився та виріс такий великий поет. Ще більшою причиною пишатися є те, що до кінця свого складного життя В. Сосюра залишився вірним своєму улюбленому шахтарському краєві. Саме Донбасові поет присвятив чималу кількість творів, розміщених у виданих ним 80 збірках поезій.
Саме біографію та особистість поета розглядаю як визначальні моменти його творчості та водночас найбільш придатні для її вивчення, особливо коли йдеться про ліричні твори, які оспівують Донеччину, яка завжди була для поета найдорожчою. В наведених нижче фрагментах творів побачимо приклади біографічних та, в результаті, душевних зв’язків В. Сосюри з його малою батьківщиною.
“І сниться, все сниться й донині
берізки тонкий силует.
Хоч знаний я всій Батьківщині
А все ж я донецький поет.”[104]
Так писав В. Сосюра в одному із своїх найбільш популярних віршованих творів. Вірш цей написав В. Сосюра, вже будучи відомим по всій країні поетом, живучи в її столиці, Києві. Як видно, де б не кинула поета його складна доля, він так і залишався вірним своєму улюбленому Донбасові. З Донбасом В. Сосюра пов’язаний ще з дитинства, та згадки про дитинство проведене на Донбасі зустрічаються в багатьох його творах як ранніх, так і пізних періодів творчості. Нагадаймо ще один із рядків (із вірша "У гудках далина розцвіла..."), написаних в часи, коли поет вже мешкав в столиці:
”Київ, Київ, тебе я люблю, а ще більше люблю Третю Роту!»[105] Донеччина – рідний край Володимира Миколайовича Сосюри, позаяк народився він 6 січня 1898 року в місті Дебальцеве Донецької області. Дитинство і юність поет провів разом з батьками в селі Третя Рота, що на Луганщині. В. Сосюра виростав у великій сім’ї – в його батьків було десятеро дітей. За фахом батько поета, який помер рано, був креслярем, однак насправді займався різними професіями, часто переїздивши з одного місця в інше. Мати була робітницею. Сім’ї Сосюрив важко було жити, особливо з часу, коли помер батько поета. Молодий поет почав працювати рано, а його першим місцем роботи був Донецький содовий завод[106], згадки про який часто зустрічаються в творчості поета. Нелегким, а навіть, бувало, трагічним був життєвий шлях поета. Ще молодим хлопцем він пішов добровольцем до війська Української Народної Республіки. Тоді він уперше глянув смерті у вічі, перебуваючи у полоні червоних. Пізніше радянська влада намагалася сформувати образ В. Сосюри як палкого пропагандиста комуністичних ідей. Тому саме замовчувалися обставини вступу В. Сосюри до військ УНР, зате наголошувалося на тому, що поет служив на боці «червоних». Після воєнних заколотів влада не випускала поета із своїх рук, даруючи життя взамін за «патріотичні» радянські вірші. Поета було цьковано, а його слухняності влада домагалася такими заходами, як арештування і запроторення до таборів його дружини Марії Гаврилівни та доведення самого поета до психічних зривів. Як видно, нелегким було життя В. Сосюри. Терплячи величезний біль та журбу, поет сприймав страшну наругу, яка стосувалася не лише його, але і цілого українського народу. Одним із найбільш відомих віршів В. Сосюри, в якому поет передає красу свого краю та любов до нього, є вірш «Донеччино моя», в якому він наголошує на своїй близкості до рідної землі. Метафоризація мови, якою користується поет, емоційність зорових і слухових асоціацій є обумовленням фізичного відчуття змальованої картини. Сукупність художніх компонентів витворюють настрій ліризму, властивого В. Сосюрі, та передають любов поета до рідної землі. Це видно в багатьох творах В. Сосюри, але особливо у вірші «Донеччина моя»:
«Донеччино моя,
твоїх вітрів дихання
Я віддчуваю знов,
як в ті далекі дні,
Коли квітки в росі солодкого світання
Над голубим Дінцем всміхалися мені.
Немов душею п’ю твого труда весну я
У радості степів, у гомоні дібров,
І музику гудків твоїх я знову чую,
Донеччино моя, життя мого любов!”[107]
У цьому вірші бачимо все, що характерне для Донецького краю, тобто красу його природи, серед якої виростав поет, але теж і згадку про тяжку працю жителів регіону та його заводське життя (чого і стосується згадка про «музику гудків»). Далі поет продовжує:
“Донеччино моя, моя ти Батьківщино,
Тобі любов моя і всі мої чуття.
Я до твоїх грудей приникнув як дитина,
Щоб знов набратись сил для пісні і життя.”[108]
Як скоро побачимо, Донеччина виявиться одним із лейтмотивів творчості поета, присутнім з початку його творчості до самого кінця, без огляду на інші обставини, які могли мати вплив на творчість поета. Попри те, що дитинство поета, проведене на Донеччині та Луганщині, не було легким, однак все-таки в його віршах воно зображене як чудесний період у житті, про який у пам’яті поета залишилися лише приємні згадки. Так теж поет описує місця, пов’язані з його юнацькими літами:
“Які там милі срібні ріки,
А далі сині, як у сні...
Ні, без Донеччини навік
Зів’яли б всі мої пісні.”[109]
Або ще інший вірш:
“Далекий рідний мій Донбас
встає, мов із тумана...
я оспівав тебе не раз,
зоря моя рум’яна!
В твоїй колисці я гойдавсь,
Овіяний гудками
І за її краї чіплявсь
Маленькими руками.
Тобі одній згадок моря
І пісня, що не в’яне,
Моя рум’яна зоря,
Донеччина кохана.”[110]
В. Сосюра народився, за його власними словами, на станції Дебальцеве, якій присвятив один із своїх менш відомих, але дуже красивий твір: “Дебальцеве моє, колиско днів моїх, Це ти мені дало співучу, ніжну вдачу, І славлячи життя невиданий розбіг Я піснею тобі, Дебальцеве, віддячу...”[111]Вірш цей дуже цікавий, позаяк він показує вдачу поета, яка була насправді дуже ніжною та співучою - це помітно як у його творчості, так і дивлячись на його життєвий шлях та долю. В подальшій творчості, В. Сосюра прирівнював навіть життєвий шлях до “пісні життя”. Оскільки вірш цей з’явився у друку в 1973 році, він є ще одним з-посеред багатьох художніх виявів вдячності поета за те, що Господь дарував йому саме таку вдачу, хоч з її приводу доводилося поетові багато страждати. Безперечним є те, що саме ця велика любов до рідної землі, яка пробудилася у В. Сосюри дуже рано, змушувала поета вже змалку трохи по-іншому дивитися на світ та знаходити в буденному – незвичайне та в звичайному – особливе. Як наголошував сам поет у своїй автобіографії, його батько, Микола Володимирович часто міняв роботу і з ним мусила переїздити його сім’я. Саме чергова зміна роботи батька спричинила переїзд сім’ї Сосюрів у Третю Роту, якій поет присвятив особливо багато місця у своїх творах та особливо у своєму автобіографічному романі “Третя Рота”. В одному із віршів він писав про неї такими словами: “Шахтарське селище на Білій горі, Під нею заводу встають димарі, Їх хмари торкають верхами, За ними Лисиче садами буя, Й шумить Третя Рота – домівка моя, Я з вами всім серцем, я з вами..”[112]До речі, Третій Роті та іншим місцям, пов’язаним зі своїм дитинством, присвятив поет свій автобіографічний роман “Третя Рота”, який за допомогою епічних засобів передає те ж саме, що і ліричні твори поета.Не залишилась без згадки і Кам’янка, тобто містечко, в якому молодий В. Сосюра навчався в сільськогосподарському училищі. У вірші, який, до речі, затитулований “Кам’янка”, знайдемо дуже яскраве відображення ставлення поета до спогадів про це місце і час: “Хіба я Кам’янку забуду, де вчився і любив колись, де і тепер так юно й мило на школу дивиться блакить. І сад, що ми посадовили, Профшкільцям радісно шумить! Над Кам’янкою рідні зорі, Як і колись...”[113]Важливим мотивом багатьох ліричних творів В. Сосюри, пов’язаних з рідним Донбасом, є мотив любові. Ідеться про почуття, які поет переживав саме на Донеччині, та про жінок, які були об’єктами його любові. Як правило, поряд із любов’ю наявна у цих творах палкість, гарячість, туга та розлука: