Найменше у підручниках освітньої галузі «Здоров’я і фізична культура» представлено завдань на формування умінь і навичок раціонального харчування. Зокрема, у підручнику для другого класу їх нараховується 5%, для третього – 7%, а у підручнику для четвертого класу лише 2% завдань.
Заслуговує на увагу той факт, що вивчення кожного розділу всіх підручників завершується комплексом фізичних вправ. Комплекси вправ розраховані як на дівчаток, так і на хлопчиків. Такий підхід сприяє фізичному розвитку дітей, орієнтує їх на збереження і зміцнення свого здоров’я через прилучення до здорового способу життя.
Чимале місце серед навчальних завдань і запитань займають завдання на відтворення знань, виявлення життєвого досвіду, тобто репродуктивного характеру («Що потрібно робити, щоб підрости?», «Як ти піклуєшся про свої вуха?», «Чи пробували ви готувати їжу?», «Яка твоя улюблена страва?», «У які ігри ти граєшся?»).
Пріоритетна роль належить завданням на міркування; доведення; встановлення причинно-наслідкових зв’язків; розкриттю змісту прислів’їв, висловлювань («Поміркуй, від яких емоцій поліпшується здоров’я», «Чому треба бути чистим і охайним?», «Чому потрібно дихати носом?», «Чому так кажуть: «Бережи одяг, поки новий, а здоров’я поки молодий»; «Здоров’я маємо – не дбаємо, а втративши – плачемо»?», «Про худу людину іноді говорять: «У неї тільки шкіра та кістки». Поміркуй, чи може таке бути насправді»). Завдання на відгадування загадок, ребусів спонукають дитину не лише назвати слово відгадку, а й обґрунтувати відповідь, оскільки переважно закінчуються словами: «Чому ти так думаєш?», «Що тобі допомогло відгадати загадку?».
Вправи загальнонавчального спрямування привчають школярів аналізувати предмети і явища навколишнього світу, порівнювати та узагальнювати їх («Порівняй, як сидять дівчинка і хлопчик. Хто з них сидить правильно?», «Розглянь малюнки. Вибери одяг і взуття для зими; для літа»), встановлювати послідовність подій («Розкажи про свій розпорядок дня», «Чи доводилося тобі спостерігати, як підростають маленькі діти? Розкажи, як вони росли, змінювались, якими іграшками любили гратися, чого поступово навчалися»), розвивають уяву і фантазію («Якими можуть бути наслідки пожежі?», «Чому, на твою думку, для парфумерів ніс є найважливішим органом?»).
Також у структурі процесуального компонента підручників з курсу «Основи здоров’я» присутні завдання на організацію пошукової діяльності учнів («Поспостерігай, порівняй і розкажи, як рухаються маленькі діти, молоді та літні люди», «Поспостерігай, як дихають рибки в акваріумі, кішки, собаки. Розкажи про свої спостереження», «Знайди свої фотографії, зроблені у різні роки. Порівняй їх. Які зміни ти бачиш?»).
Таким чином, навчальні завдання та запитання є важливим засобом реалізації процесуального компонента підручника. Зазначимо, що чимале місце займають завдання на відтворення знань, виявлення життєвого досвіду, тобто репродуктивного характеру, однак вони не домінують у підручнику. Пріоритетна роль належить завданням на міркування; доведення: встановлення причинно-наслідкових зв'язків; розкриття змісту прислів'їв, висловлювань. також присутні завдання на організацію пошукової діяльності і на розвиток творчих здібностей школярів.
Аналіз зазначених підручників дозволяє дійти висновку, що підручники з освітньої галузі «Здоров’я і фізична культура» містять завдання, спрямовані на реалізацію здоров’язберігаючої функції; домінуюче місце серед цих завдань мають завдання на формування умінь і навичок рухової активності; кількість вправ, які б формували у молодших школярів уміння і навички раціонального харчування, в аналізованих підручниках недостатня (найменший відсоток у підручниках для четвертого класу); підбір завдань у підручниках вимагає удосконалення, оскільки вони розміщені безсистемно, не забезпечується позитивна динаміка їх використання; потрібно забезпечити емоційну насиченість виучуваного (у зміст навчальних книг включати тексти емоціогенного характеру).
2.3 Рекомендації щодо удосконалення здоров’язберігаючого компонента підручників для початкової школи
Узагальнення напрацьованого дає нам змогу розробити рекомендації, спрямовані на удосконалення здоров’язберігаючого компонента підручників для початкової школи.
Насамперед у процесі реалізації здоров’язберігаючої функції сучасного підручника слід враховувати, що між рівнем валеологічної, фізкультурної освіти та фізичного виховання школярів і станом їх здоров’я існує прямий і глибокий зв’язок. Тому поряд із репродуктивними запитаннями і завданнями слід передбачити проблемні завдання, які б спонукали молодших школярів впроваджувати здобуті знання у власну оздоровчу практику.
Також учні на доступному рівні повинні усвідомити, що здоров’я особистості – це інтегративна характеристика якості духовного, психічного та фізичного розвитку індивіда, яка забезпечує його повноцінну участь у різноманітних сферах соціального життя й діяльності як суб’єкта праці, пізнання, спілкування й творчості. Тому у структурі і змісті підручників необхідно передбачити завдання, які б не дублювали існуючу дисципліну «Фізичне виховання», а формували у молодших школярів уміння і навички самостійно піклуватися про своє здоров’я.
В основу сучасних поглядів на культуру здоров’я особистості молодшого школяра доцільно покласти ідею, відповідно до якої навчальні предмети фізичне виховання, валеологія, безпека життєдіяльності функціонують як соціально необхідне змістове ціле, що забезпечує освіту й виховання здорової особистості. Загалом особистість учня з гуманістичними ціннісними орієнтаціями повинна виступати результатом здійснення фізкультурної, валеологічної й культурологічної освіти й виховання в школі. У змістовому наповненні цього компонента культури здоров’я школяра великого значення набуває оволодіння національними традиціями фізичного й валеологічного виховання. Пpоникнення в духовну скарбницю народної медицини, фізичного виховання і спорту має значний інтерес для вивчення не тільки національних, але й світових оздоровчих систем. Це може стати основою для формування національної самосвідомості й розвинути здатність школярів до участі в діалозі різноманітних оздоровчих культур. Важливо також, що теоретичний компонент знань школярів про культуру здоров’я повинен бути особистісно орієнтованим і забарвленим емоційно-ціннісним ставленням їх до всього комплексу культурологічних та валеологічних проблем.
Існуючій системі навчальних текстів, вправ і завдань, представлених у підручниках з курсу «Основи здоров’я», притаманна широка зорієнтованість, тобто спрямованість на формування максимально широкої системи знань і практичних умінь зі всіх напрямків, які тим чи іншим чином пов’язані із здоров’ям. Тут і валеологічні, і медичні, і соціальні, і психологічні знання, а також знання з безпеки життєдіяльності, які за обсягом займають більшу частину підручників. На нашу думку, це означає недооцінку власне здоров’я-зберігаючого компонента і переоцінку змісту безпеки життєдіяльності. Тому слід збільшити кількість завдань на формування поняття здоров’я.
Також слід відмітити недооцінювання колективного чинника в реалізації навчальних вправ і завдань. Підручники перенасичені особистіс-ним компонентом, натомість майже зовсім немає завдань для групової роботи. Внаслідок школярі не вміють встановлювати зв’язки між знаннями з питань здоров’я та знаннями загальноосвітніх предметів, що не сприяє ефективному формуванню їх валеологічної освіченості.
Основні напрями розвитку системи формування культури здоров’я молодших школярів повинні визначатися посиленням аксіологічного підходу у навчально-виховному процесі. Це означає, що необхідно збільшити кількість навчальних текстів власне оздоровчого спрямування, яких у підручниках набагато менше, аніж предметно чи інструментально орієнтованих. Також процесуальний компонент підручників доцільно доповнити відповідними завданнями і вправами.
У розробці змістового компонента підручників з курсу «Основи здоров’я» доцільно згрупувати усі навчальні тексти відповідно до концептуальної моделі культури здоров’я особистості, яка інтегрує засади фізкультурної, валеологічної, культурологічної, аксіологічної, педагогічної освіти й виховання та навчання з питань безпеки життєдіяльності. На нашу думку, у структурі культури здоров’я школяра доцільно виділити три блоки, на основі яких здійснити групування усіх навчальних текстів, вправ і завдань:
1. Програмово-змістовний блок – характеризує всі види знань і уявлень школярів, що відбивають об’єктивні явища у процесі фізичного виховання й валеологічної діяльності. Вони включають підготовку учнів до розробки, аналізу й виконання індивідуальної оздоровчої системи на основі знання валеологічних закономірностей і процесів фізичного розвитку, добору індивідуальних оздоровчих технологій відповідно до вікових, статевих особливостей тощо.
Успішне формування культури здоров’я школяра можна здійснювати лише за умови оптимального програмово-змістового блоку моделі культури здоров’я особистості. При визначенні структури й змістовного наповнення цього блоку ми виходили, насамперед, із сутності поняття здоров’я, розглядали людину і її здоров’я як систему. При цьому доцільно розрізняти три аспекти змістової сторони культури здоров’я особистості – духовний, психічний і фізичний, де перший відіграє роль системоутворюючої домінанти. Набуваючи й засвоюючи знання з фізичного виховання, валеології й безпеки життєдіяльності, молодший школяр може формувати, зберігати й зміцнювати своє здоров’я з урахуванням вікових, статевих та інших чинників.
2. Потребнісно-мотиваційний блок включає такий суб’єктивний чинник як мотиви, що охоплюють прагнення, потреби й інтереси молодшого школяра. У ролі стимулу формування культури здоров’я школяра можуть виступати зовнішні обставини, але провідне значення тут мають мотиви, такі як любов до людей, радість пізнання, бажання бути щасливим, участь у творчості, прагнення бути здоровим, фізично дужим і гарним тощо.