Відомо, що стан здоров’я особистості значною мірою залежить від розвитку інтелекту і закладених в дитинстві сценаріїв поведінки в плані зміцнення і збереження здоров’я. У зв’язку з цим нагальною потребою є навчання кожного з дитинства таких способів і форм життєдіяльності, які б забезпечили здоров’я людини сьогодні і в майбутньому, її творчу активність і довголіття.
Стародавній лікар і філософ Авіценна стверджував: «Головним скарбом життя є здоров’я, і щоб його зберегти, потрібно багато знати». За роки навчання в школі учні мають здобути глибокі, різнобічні знання про здоров’я людини з різних галузей науки, які слугують підґрунтям для формування умінь і навичок, що допомагають людині підтримувати власне здоров’я [53, 105].
Стан здоров’я школярів у сучасній Україні викликає занепокоєння як у лікарів, так і у педагогів. Про це свідчать матеріали засобів масової інформації, а також статистичні дані, які стверджують, що за час навчання в школі кількість здорових дітей зменшується в 4-5 разів. Така ситуація зумовлена важким соціально-економічним станом українців, зростанням кількості соціально-незабезпечених сімей, кризою духовних цінностей, зниження рівня моральних цінностей населення. Статистичні дані свідчать, що на сьогодні лише 6-8% учнів, що закінчують загальноосвітні заклади, визнані здоровими, кожен другий має морфофункціональну патологію, 42% - хронічні захворювання [14, 19].
До загальної кількості факторів, що негативно впливають на здоров’я школярів, науковці Е.Вайнер, О.Дубогай, К.Іванова, А.Куликов, Є.Ямбуг та інші відносять перевантаження дітей навчальними заняттями, авторитарний стиль взаємовідносин педагогів та учнів, недостатнє врахування їх вікових та індивідуальних особливостей під час навчання і виховання.
Особливої уваги потребує стан здоров’я молодших школярів. Серед умов, що впливають на погіршення здоров’я дітей, Л.Коротаєва визнає гіподинамію (недостатня рухова активність); велике навчальне навантаження в школі та вдома; нераціональне харчування; невиконання режиму сну, навчання, відпочинку [35, 45]. Негативно впливає на здоров’я школярів недотримання школою гігієнічних вимог (недостатня провітрюваність приміщення, невідповідність шкільних меблів фізичним особливостям дітей, незадовільне освітлення класних кімнат, невиконання вимог щодо рухового режиму молодших школярів).
Аналіз причин, що призводять до погіршення здоров’я молодших школярів, дав можливість виявити ряд негативних факторів. Більшість учителів стурбована інтенсифікацією та інформаційним наповненням навчальних занять. Напружене розумове навантаження в школі та перевантаження домашніми завданнями не дають змогу дитині в повному обсязі реалізувати свої потреби в руховій активності.
Психотравмуючі ситуації, що виникають у процесі навчання в поєднанні з гіпокінезією, спричиняють у молодших школярів невротичні стани та психосоматичні захворювання. Функціонально незручне робоче місце та брак спеціальних фізкультхвилинок призводять до викривлення хребта. Невиконання гігієнічних вимог та нормативів щодо збереження зору призводять до швидкого розвитку міотопії.
Дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців доводять, що здоров’я людини знаходиться в прямій залежності від її способу життя. Найбільш повно взаємозв’язок між способом життя та здоров’ям знайшов своє відображення в понятті «здоровий спосіб життя» [72, 10].
Формування поняття «здоровий спосіб життя» має глибоке наукове підґрунтя. Перші концепції здорового способу життя («турбуйся про самого себе»), традиції оздоровчої поведінки з’явилися ще в античному світі (Гіппократ, Цицерон, Гален, Платон, Піфагор). Специфіка означеного періоду полягає в тому, що пріоритетним стає фізичний компонент здорового способу життя, духовний і соціальний ще лише починають прокладати собі дорогу до життя. Уявлення про них поки що наївні, мають міфологічний характер і пояснюються недосконалістю суспільної та наукової свідомості.
У Середньовіччі завдання виховання зливалися із проблемами оздоровлення душі, однак у працях філософів-богословів зустрічалися рідкісні для того часу поради гігієнічного характеру щодо зміцнення здоров’я дітей (А.Августин, К.Боецій, І.Златоуст та ін.). В епоху Відродження в працях педагогічного характеру питання гармонійного розумового і фізичного розвитку ставилися поряд з організацією доцільного способу життя дитини відповідно до її вікових та індивідуальних особливостей (Ф.Рабле). Видатні педагоги минулого включали норми здорового способу життя до правил моральної поведінки і розглядали їх як важливу характеристику індивідуального стилю життя, який підтримує здоров’я (Я.Коменський, Д.Локк, І.Песталоцці).
У давньоукраїнських джерелах здоров’я розглядалося як ідеал життя, а дотримання гігієнічних норм – як фактор оздоровлення. Питанню культивування здорового способу життя надавало великого значення запорізьке козацтво. Видатний український просвітник Г.Сковорода наполягав на вивченні основ здоров’я на засадах народної мудрості, а серед умінь і навичок, що зберігають здоров’я, називав уміння володіти собою, поміркованість, працьовитість, бадьорість духу [53, 106].
Предкам українського народу також був властивий культ здоров’я, основи якого ґрунтувалися на знанні та обожненні сил природи, вмінні застосовувати трави і природні чинники (воду, росу, сонце, повітря). В Україні з давніх-давен люди під час зустрічі віталися: «Здоров будь!», а прощалися словами: «Бувай здоровим».
Київська князівна Євпраксія (1108-1172), онука Володимира Мономаха на ймення «Добродія», вивчала народну медицину, лікувала. Вона написала трактат з гігієнічними порадами, розповідями про користь повітря, фізичних рухів, раціонального харчування [78, 24].
Потрібно зауважити, що у різні історичні періоди в українців був сформований відповідний до соціальних, економічних, політичних умов національний ідеал тілесної та духовної досконалості людини як найважливіший елемент народної педагогічної системи. Він змінювався, адаптуючись до навколишнього середовища, але завжди, в усі часи відповідав основам традиційного життєвого укладу українців, їх вдачі, менталітету, звичаям і традиціям. Всі народні свята в Україні були оздоровчими, оскільки сприяли радості, бадьорості духу, оптимізму, очищенню, прагненню любити природу та спілкуватися з нею. Народна наука про здоров’я через традиції етносу вчила кожного цінувати, зберігати та відновлювати своє здоров’я.
Для слов’янських народів численні підтвердження важливості здорового способу життя зустрічалися у бувальщинах і думах, які розповідають про фізичне та моральне здоров’я богатирів.
У цей період продовжує поглиблюватися медико-гігієнічний зміст поняття «здорового способу життя» людини, виникають тенденції його соціального усвідомлення, ускладнюється структура натурфілософських побудов [74, 12].
Значну увагу питанням здорового способу життя приділяв М.Пирогов у своїх педагогічних працях «Питання життя», «Бути і здаватися», «Про статут нової гімназії». Відомий педагог пропагував ідею загальнолюдського виховання, формування «істинної людини» [16].
Проблеми збереження і зміцнення здоров’я учнів ставилися в різні роки існування радянської школи. Аналіз галузі освіти того часу свідчить про те, що особлива увага приділялася фізичному вихованню, популяризації фізичної культури та спорту. Зокрема, Г.Ващенко у праці «Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру», аналізуючи систему фізичного виховання у різних країнах та в різні епохи і поглиблюючи теоретичні положення фізичного виховання, акцентує увагу на парадигмі української системи фізичного виховання. У вихованні здорового способу життя, за правильної його організації, він вбачав такий виховний засіб, який забезпечить гармонійний розвиток фізично здорової, національно-свідомої молоді [75, 127]. Належної уваги взаємозв’язку фізичного і духовно-морального розвитку людини надавав М.Ломоносов. Він стверджував: «лише здоровий народ, який не викорінює, а, навпаки, всмоктує всі моральні ідеали, шанує мораль і дотримується етичних норм, а також бачить корисне у праці та знаннях, лише той народ може називатися народом майбутнього – а отже, великим народом!» [там же, 128].
Значна увага феномену «здорового способу життя», як важливому чиннику розвитку особистості в Україні, приділялася в 20-30-х роках ХХ ст. У цей період створено Всеукраїнський інститут соціалістичної охорони здоров’я, який став науковою базою для вивчення проблеми формування здорового способу життя. Друкувалася низка спеціальних журналів: «Шлях до здоров’я» (1925-1941), «Здоров’я і освіта» (1921-1922), «Здорова зміна» (1931-1933) тощо [53, 105]. Набули популярності театралізовані санітарно-просвітницькі вистави для населення.
В останнє десятиріччя минулого століття в західній літературі зустрічаються концепції здорового способу життя, пов’язані з активізацією діяльності неоконсервативних ідеологів (Д.Белл, П.Бергер, Н.Гейзер, А.Гелен, І.Ріхтер та ін.). Зокрема Д.Белл вважає, що ідеалом «здорового суспільства» є соціальна структура «патерналістичного типу» [38, 71].
Значний поштовх до вироблення наукової концепції здорового способу життя людини одержано завдяки працям таких відомих дослідників як А.Ізуткін, А.Степанов, Г.Царегородцев. Вони вважають, що «здоров’я є загальнолюдською цінністю і поступово перетворюється на значущий показник і одночасно на необхідну передумову прогресу соціальної системи в цілому і особистості зокрема» [61, 15].
Проблемі здорового способу життя як важливого чинника особистості, сучасному досвіду і методиці впровадження оздоровчої освіти та виховання дітей і молоді присвятили свої дослідження науковці О.Дубогай, С.Жупанич, В.Туташиновський та ін.