У процесі дослідження методики звичайно розташовують по зростаючій складності - від більш простих до складного. Виключення складає дослідження випробуваних, від яких очікують агравації або симуляції. У цих випадках іноді більш важкі завдання виконуються правильно, а наступні за ними відносно більш прості вирішуються нарочито невірно. Ця ж особливість характерна і для станів псевдодеменції, коли успішно виконуються більш складні завдання і безглуздо - елементарно прості (А. М. Шуберт, 1957) [4].
Більшість експериментально-психологічних методик відрізняється простотою, для проведення дослідження з їхньою допомогою необхідно лише заготовити окремі таблиці, малюнки. Роботу патопсихолога полегшує наявність у лабораторії видрукуваних типографським способом таблиць, бланків. Патопсихолог повинен мати у своєму розпорядженні відомим "асортимент" методик, підбор яких необхідно продумати. Наприклад, не можна обмежитися таблицями лише для словесного або предметного варіантів методики виключення, кожний з цих варіантів має свої переваги при визначеній постановці досвіду, а іноді бажане використання обох. Методика не може застосовуватися для дослідження хворого до того, як експериментатор не опанував у достатній мері прийомами її проведення. Виготовлення деяких таблиць для дослідження вимагає "відпрацьовування норми" по них. Так, не можна досліджувати приготовленими у своїй лабораторії таблицями Шульте [4], керуючись показниками норми, почерпнутими з досліджень, що проводилися в інших лабораторіях, і за допомогою таблиць, що можливо відрізнялися розміром і яскравістю цифр, іншою їхньою освітленістю.
Особливої розробки вимагає введення в роботу лабораторій оригінальних модифікацій уже відомих методик. У цих випадках слід уточнити не тільки теоретичну можливість застосування даної методики, але й апробувати неї на статистично достовірній групі обстежуваних для підтвердження обґрунтованості припущення про спрямованість цієї методики на вивчення тих або інших психічних процесів і надійності одержуваних з її допомогою результатів.
Аналіз отриманих даних і винесення висновку
Важливим нерідко дуже важким являється заключний етап дослідження - аналіз отриманих в експерименті фактів, їхнє узагальнення і підготовка висновку, що повинне відбивати якісні особливості плину психічних процесів в обстежуваного. При цьому не стільки важлива характеристика отриманих про допомогу окремих методик даних, скільки уміння узагальнити них, виділивши в такий спосіб основні порушення психічної діяльності. Висновок завжди повинний бути відповіддю на питання, що був поставлений клініцистами перед патопсихологом.
М. С. Роговин (1969) [4] пише про те, що результати патопсихологічного експерименту мають відоме самостійне значення, але він надає особливого значення їх клінічної кваліфікації. Зокрема, М. С. Роговин виділяє в проведенні патопсихологічного експерименту три етапи, що представляють послідовну інтеграцію психологічних даних у клінічний висновок. Перший етап полягає в пред'явленні будь-якому хворому будь-якої психологічної проби. Цим створюється власне експериментальна ситуація. Це, по суті, орієнтований етап дослідження. Що досліджує одержує на ньому характеристику ряду загальних даних щодо темпу, обсягу і переключеності психічних процесів. На цьому етапі дослідження патопсихолог переходить до пошуку таких психологічних проб, у виконанні яких повинна з найбільшою імовірністю проявитися психологічна структура порушення. Таким чином, що тут досліджує прагне знайти найбільше нозологічно специфічні (у залежності від сформульованої клінічної задачі) методики експериментального дослідження. Оскільки жоден, узятий ізольовано, психологічний метод сам по собі не має вирішального діагностичного значення, настає третій етап дослідження, який полягає за М. С. Роговину, у зіставленні з результатами інших психологічних проб. На думку М. С. Роговина, власне нозологічна кваліфікація отриманих в експерименті даних уже виходить за рамки роботи патопсихолога і здійснюється шляхом зіставлення виявленої в експерименті структури психічного дефекту з клінічною картиною захворювання.
Форма висновку не може бути єдиної. Зовсім справедливо С. Я. Рубінштейн (1970) [4] пише, що, так само як саме дослідження не може бути стандартним, не може бути і стандарту в складанні висновку. Значною мірою характер висновку залежить і від індивідуальних властивостей патопсихолога і від його робочого навантаження. Цими факторами, наприклад, визначається лаконічність або докладність висновку. Висновок не повинний бути повторенням, навіть стиснутим, протоколу обстеження.
У ряді випадків важливо коротко охарактеризувати психічний стан обстежуваного, пропоновані їм скарги. Це особливо важливо, коли психічний стан хворого в лабораторії відрізняється від описуваного лікуючим лікарем у відділенні, або при виявленні відомого контрасту між самопочуттям хворого і результатами дослідження. Приклад обстежуваний пред'являє скарги астенічного характеру, але в експерименті не виявляється відповідних їм проявів виснаженості, характерного ослаблення пам'яті, активної уваги. Реєстрація психічного стану обстежуваного важлива й у тих випадках, коли цим можна пояснити характер отриманих результатів.
У висновку відзначаються особливості поводження хворого, обумовлені ситуацією експерименту, його відношення до факту обстеження. Обов'язково реєструється наявність компонентів так називаного настановного поводження (воно не завжди є ознакою симуляції або агравації і спостерігається в рамках психогенних станів, особливо при наявності істеричної симптоматики). Настановне поводження часте ставить під питання вірогідність деяких отриманих при дослідженні результатів, так, наприклад, враження про інтелектуальну недостатність у цих випадках вимагає серйозних доказів, прямих і опосередкованих. Зокрема, нерідко при настановній поведінці обстежуваних (особливо коли дослідження проводиться з метою судово-психіатричної експертизи) ми поряд з відповідями, що як би свідчать про зниження рівня узагальнення, за допомогою застосування рівнобіжних по спрямованості методик одержували досить диференційовані вирішення завдань. Однак для виявлення в експерименті такої "нерівномірності рівня досягнень" дослідження повинне проводитися за допомогою великої кількості методик, розташовуваних, як це уже вказувалося, не по ступені наростання труднощі експериментальних завдань, що утримуються в них. Крім того, у цих випадках необхідно проводити дослідження повторно й іноді з інтервалами в кілька днів [16].
У висновку не можна обмежуватися переліком методик, що застосовувалися в процесі дослідження, і реєстрацією факту виконання або невиконання обстежуваним запропонованих йому завдань. На основі аналізу даних експерименту необхідно виділити ведучі патопсихологічні особливості, аналогічно тому, як психіатр на одному з етапів лікарського мислення вичленяє у клінічній картині захворювання домінуючий синдром. І патопсихолог шукає в структурі психічного дефекту обстежуваного свого роду патопсихологічний "синдром". У більшості випадків при дослідженні психічно хворих на перший план виступають розладу мислення, в оцінці яких звертається увага на характеристику процесів узагальнення і відволікання, логічного ладу мислення, його цілеспрямованості і критичності. У зв'язку з цим варто підкреслити величезне значення запропонованої Б. В. Зейгарник (1958, 1969, 1973) [16] систематики розладів мислення в патопсихологічному аспекті.
Визначення, що обстежує в результаті досліду одного з зазначених видів розладів мислення у висновку повинен бути досить аргументовано експериментальними даними. Указуються виявлені при дослідженні особливості пам'яті, уваги обстежуваного, темп його сенсомоторних реакцій, відсутність або наявність ознак підвищеної виснаженості в нього психічних процесів, характер емоційно-особистісних проявів. Іноді неменшу роль може грати констатація патопсихологом відсутності в обстежуваного тих або інших психічних розладів. Наприклад, при диференціальній діагностиці між неврозом і неврозоподібним протіканням шизофренії або між психопатією і шизофренією з психопатоподібними проявами представляється важливим та обставина, що в експерименті не виявляються характерні для шизофренії порушення мислення й афективно-особистісних змін. Усе це в цілому створює більш або менш повну картину структури особливостей психічному діяльності обстежуваного, правильна кваліфікація якої полегшує позначку у висновку діагностичних припущенні, що не повинні бути категоричними, тому що психологічний експеримент є допоміжним у клінічному дослідженні психічно хворого дані патопсихологічного дослідження істотно доповнюють характеристику психічного статусу хворого, служать ґрунтом для заглибленого клінічного аналізу.
Характер висновку залежить і від поставленої перед дослідником задачі. Так, при повторюваних у процесі лікування хворого дослідженнях основна увага приділяється порівнянню результатів, що виявляються. Наприклад, досліджуючи повторно хворого із соматогенною астенією, ми звертаємо особливу увагу на зміну виразності в нього в міру лікування явищ підвищеної виснаженості. Інша задача ставиться перед патопсихологом судово-психіатричною експертизою. Наприклад, у випробуваного клінічно діагностується олігофренія, але потрібно не тільки зафіксувати в це в експерименті недостатність рівня узагальнення, але і ступінь виразності інтелектуального дефекту. Останнє іноді украй важко визначити, керуючись лише клінічними ознаками, а для експертного рішення точне встановлення рівня недостатності процесу узагальнення грає дуже важливу роль. Відповіді на ці питання і повинне містити висновок.