Особливу роль у процесі взаємодії мислення і мовлення відіграє внутрішнє мовлення. Воно обслуговує думку, сприяє виникненню її і готує до вираження у зовнішньому мовленні.
Наголошуючи на специфічності взаємодії мови і мислення, німецький філософ Й. Діцген зазначав, що мислення відображає світ як художник, а мова служить для цього художника пензлем, яким він змальовує загальну спорідненість усіх речей. Отже, мислення людини не існує поза мовою.
Мислення має соціальну природу. Суспільно-історичний характер мислення пояснюється тим, що виникнення і розвиток його зумовлені суспільними потребами. Суспільний характер має і мета мислення. Наприклад, актуальними для людства є екологічні проблеми планети.
Для розв'язання проблем люди використовують історичний досвід, засвоюють знання, закріплені у слові. У процесі засвоєння знань розвивається і мислення. Отже, мислення є продуктом суспільно-історичного розвитку. Водночас розвиток мислення зумовлює суспільний поступ, виконує роль його детермінанти.
Щоб підготуватися до життя, молоді потрібно опанувати досвід людства, вчитися. Цей досвід певним чином організований і поданий у навчальних планах, програмах, підручниках і посібниках для різних рівнів існуючої в суспільстві системи освіти. Успішне засвоєння досвіду може відбутися на основі активної цілеспрямованої мисленнєвої діяльності, за умови виявлення творчості та самостійності того, хто навчається.
Отже, мислення — це соціально зумовлений, пов'язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі.
Визначення мислення, які можна знайти в більшості підручників, охоплюють дві — три ознаки. О. В. Брушлінський прагне збільшити кількість специфічних рис у визначенні мисленні. Але такий підхід швидше показує предмет дослідження або вказує на відмінність мислення від сприймання. Є й інші підходи до визначення мислення. Наприклад, С. Л. Рубінштейн вважав, що основним предметом психологічного дослідження мислення є його процес, або розгляд цього процесу у плані діяльності. П. Я. Гальперін зазначав, що психологія вивчає не просто мислення і не все мислення, а тільки процес орієнтування суб'єкта при розв'язуванні інтелектуальних задач. О. К. Тихомиров переконаний, що предметом психологічного дослідження мислення є види його: Сутність мислення можна визначити так.
Мислення — це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і зв'язків між ними у предметах і явищах об'єктивної дійсності.
Це відображення відбувається на основі виникнення другосигнальних тимчасових нервових зв'язків з опорою на першосигнальні зв'язки. Тимчасові нервові зв'язки на рівні першої сигнальної системи віддзеркалюють емпіричні знання, у яких істотне і варіативне співіснують. Слово ж вбирає в себе суттєве у характеристиці предметів, явищ і подій, завдяки своїй здатності до узагальнення дає змогу відірватися від дійсності, абстрактно відобразити глибинне в об'єктах буття [20].
На основі специфічних рис мислення можна вирізнити його основні функції. Обмежимося виокремленням чотирьох основних функцій (В. Д. Шадриков).
1. Розуміння. За Г. С. Костиком, процеси розуміння — це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших об'єктів у їх істотних зв'язках з іншими об'єктами, що досягається на основі включення нового знання у суб'єктивний досвід. Е. В. Ільєнков зазначав, що зрозуміти явище означає з'ясувати спосіб його виникнення, проаналізувати самі умови виникнення явища, що спричинює утворення понять та розуміння. На думку дослідників, розуміння можна розглядати як одну з форм, властивість або компонент мислення.
2. Розв'язання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли суб'єктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити і сформулювати питання — це вже певний крок до розв'язання проблеми. А розуміння того, що відоме і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти зв'язок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розв'язання.
3. Цілеутворення. Утворення цілей являє собою процес породження нових цілей, що відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої передбачувальні можливості й формує образ кінцевого результату діяльності. Загальна мета мисленням конкретизується у проміжних цілях. Отже, постановка загальної, проміжної та кінцевої мети і є цілеутворюючим процесом, що відбувається у мисленні.
4. Рефлексія. Розглядається як діяльність суб'єкта, спрямована на усвідомлення способів і дій свого пізнання. Самопізнання виконує регулювальну функцію щодо поведінки або діяльності суб'єкта.
Мисленням називається процес опосередкованого й узагальненого пізнання об'єктивної реальності. Цей процес повною мірою можна назвати вищим пізнавальним, оскільки саме мислення сприяє породженню нових знань, творчості. З іншого боку, порушення різноманітні мислення лежать в основі численних психічних розладів.
Для того, щоб бути правильним і сприяти одержанню вірних знань про об'єктивну реальність, мислення повинно відповідати таким параметрам як: продуктивність, цілеспрямованість, темп (швидкість). Параметр стрункості мислення (асоціативного процесу) виражається в необхідності мислити відповідно до логічних вимог, а також граматично коректно формулювати думки. Під продуктивністю розуміють вимоги мислити так логічно, щоб асоціативний процес приводив до нових знань. Цілеспрямованість мислення диктує необхідність мислити заради якої-небудь реальної мети. Темпом мислення позначається швидкість протікання асоціативного процесу, що умовно виражається в кількості асоціацій в одиницю часу.
Виділяється кілька видів мислення: наочно-діюче, образне, понятійне і образне. Більш простим й елементарним є діюче мислення, найбільш яскраве уявне в дітей. При наочно-діючому мисленні пізнання реальності відбувається в процесі взаємодії людини з об'єктами і перетворення ситуації, тобто в процесі дій. Використовуючи досвід людина формує уявлення про предмет або явище і може далі опосередковано й узагальнено пізнавати. Іншим є наочно-образний вид мислення. При ньому пізнання об'єктивної реальності відбувається внаслідок перетворення образів сприйняття в образи-уявлення. Більш складними є понятійне й образне мислення, що відносяться до теоретичних видів мислення. При понятійному виді мислення людина виконує дії думаючи (на відміну від наочно-діючого і наочно-образного видів мислення), використовуючи раніше придбані поняття, судження й умовиводи про реальний світ. Образне мислення відрізняється лише тим, що людина маніпулює не поняттями, судженням і умовиводами, а образами [26].
Немаловажними характеристиками розумового процесу є розумові операції: аналіз, синтез, узагальнення, конкретизація, абстрагування. Кожна з перерахованих операцій сприяє більш глибокому проникненню в суть речей, розуміння внутрішніх зв'язків, а значить більш точному пізнанню реальності. Аналізом називається розумова операція по розчленовуванню предмета на складені елементи. Синтез - побудова цілого з аналітично заданих частин. При операції узагальнення відбувається уявне виділення і фіксація стійких властивостей предметів і явищ (абстрагування) з подальшим їх з'єднанням у визначений клас. Абстрагуванням на відміну від узагальнення позначають тільки операцію виділення і фіксації стійких властивостей предметів і явищ, що у дійсно не існують. Під конкретизацією розуміється розумова операція зворотна узагальненню, тобто з загального визначення поняття виводиться судження про приналежність одиничних речей і явищ визначеному класові.
Поряд з перерахованими вище видами й операціями мислення, виділяють розумові процеси: поняття, судження й умовивід. Поняттям називають процес виявлення істотних ознак предметів або явищ, судженням - процес порівняння двох або більш понять і формулювання на цій підставі якої-небудь думки, умовиводом - висновок, що базується на серії логічних дій. Умовивід, як заключний процес, що приводить до нового знання, може формуватися або за допомогою індукції, або дедукції. При першому способі умовивід робиться виходячи з послідовності загального судження до частки, при другому - від часткового до загального.
Мислення є складною саморегулюючою формою діяльності. Воно визначається метою, поставленою задачею. Істотним етапом розумової діяльності є звірення одержуваних результатів з умовами задачі і передбачуваних підсумків. Для того щоб цей акт звірення виконувався, людська думка повинна бути активної, спрямованої на об'єктивну реальність. Утрата цілеспрямованості мислення приводить не тільки до поверховості і незавершеності Суджень, але і до того, що мислення перестає бути регулятором дій людини. Однак положення про те, що мислення є регулятором дій, не слід розуміти так, начебто мислення варто розглядати як джерело, як рушійну силу поведінки. Ф.Енгельс говорив: "Люди звикли пояснювати свої дії зі свого мислення, замість того, щоб пояснювати їх зі своїх потреб (які при цьому, звичайно, відбивають у голові, усвідомлюються), і цим шляхом з часом виник той ідеалістичний світогляд, що опанувало розумами особливо з часу загибелі античного світу".