Політика фабрики в області цін і знижок була спрямована на прискорення продажів. Зокрема :
для прискорення оборотності коштів надавалася знижка за 100%-ную попередню оплату продукції (розмір знижки протягом року становив 2%);
надавалися знижки покупцям, що виконують умови договору купівлі- продажу в частині виконання планових обсягів і ритмічності вибірки продукції (5%).
Середній сумарний розмір знижок, наданих покупцям до базових цін по всіх підставах, у звітному році зменшений і склав 6.0% (1998 рік - 9.1%).
4. Правові аспекти ціноутворення на підприємстві
4.1 Роль цін і ціноутворення в економіці держави
У всіх економічних системах, без винятку, держава регулює економіку. У сучасній ринковій економіці таке регулювання здійснюється в менших масштабах, чим, приміром, в адміністративно-командній системі, але економічна роль держави все-таки велика.
Державне регулювання економіки - це система типових заходів законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, здійснюваних відповідними правочинними державними установами й громадськими організаціями з метою стабілізації й пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.
Як відомо, можливість державного регулювання економіки з'являється по досягненню певного рівня розвитку економіки, концентрації виробництва й капіталу. Це необхідно, тому що наростають проблеми, труднощі, з якими й покликане впоратися державне регулювання економіки.
Макроекономічна теорія пояснює необхідність державного регулювання економіки різними проявами недосконалості ринку, наданого самому собі. Мова йде про наступні прояви:
1. Недосконалість конкуренції, що виражається в тім, що на деяких галузевих ринках можуть виникати (і виникають) монополії, які, якщо цьому не протидіє держава, завдають шкоди добробуту суспільства.
2. Існування численних товарів, необхідних суспільству, які або не пропонуються ринком, або, якщо й пропонуються, то в недостатній кількості. Таких товарів багато в сферах освіти, охорони здоров'я, науки, культури й ін.
3. Наявність зовнішніх ефектів, типовий приклад яких - забруднення навколишнього середовища, нанесення господарюючими суб'єктами екологічного збитку суспільству, фізичним і юридичним особам.
4. Неповнота ринків, типовим прикладом яких є ринок медичних і пенсійних страхових послуг.
5. Недосконалість інформації, у багатьох відносинах представляющей собою суспільний товар, що не може бути зроблений без активної участі держави в більш-менш достатній кількості.
6. Безробіття, інфляція, економічна нерівновага, що особливо різко проявляється в періоди криз і депресій.
7. Нерівномірний перерозподіл доходів, що, якщо держава не приймає мір, ставить під погрозу суспільну стабільність.
8. Існування товарів і послуг обов'язкового плану (наприклад, початкове утворення), споживати які індивідів може змусити тільки державу, а ніяк не ринок.
Із зазначених вище, а також інших проявів недосконалості ринку випливає не тільки сама по собі необхідність державного регулювання, але ще й економічні функції держави, які й реалізуються за допомогою такого регулювання.
Якої ж цілі ставить перед собою держава в політику регулювання економіки? Насамперед , підтримка макроекономічної рівноваги й забезпечення суспільного відтворення. Це - глобальні цілі. Вони перед державою постають завжди. Крім того, цілі можуть мінятися залежно від характеру економічного розвитку в кожний даний проміжок часу. З урахуванням цього цілями державної економічної політики можуть бути:
1.підтримка збалансованого суспільного виробництва;
2.стимулювання зростання виробництва
3.забезпечення повної зайнятості;
4.підвищення ефективності суспільного виробництва;
5.справедливий розподіл доходу;
6.стабільність цін, отже, не допущення інфляції;
7.збереження природного й навколишнього середовища й т.д.
Але ці цілі можуть бути досяжні лише в поєднанні. Наприклад, стимулювання зростання виробництва й підвищення його ефективності хоча й можна ставити як мету, але друге не обов'язково припускає перше. З іншого боку, між цілями можуть виникнути конфлікти. Наприклад, між підвищенням ефективності виробництва й збереженням навколишнього середовища. Отут - то й виникає ще одна мета державного регулювання - згладжування протиріч між цілями економічної політики, зняття конфліктів між ними.
Вільна калькуляція ціни не означає її повній стихійності й неприборканості. У більшості розвинених країн миру на різних етапах економічного розвитку проводилася політика сполучення регульованих і вільних цін. Наприклад, у Німеччині й США тільки в 70- х роках були скасовані вертикально фіксовані (засновані на твердих договорах між промисловістю й торгівлею) ціни, постійно знижується роль цін, що рекомендуються, (торговельні фірми можуть трохи змінювати рівень цін, пропонований виробником при поставках).
Регульовані ціни - це ціни, на величину яких впливає держава. Існують економічні й адміністративні методи регулювання цін. Економічне регулювання цін в умовах ринку здійснюється через податкову, фінансово-бюджетну, кредитну, валютну й митну політику. Всі ці інструменти регулювання перебувають у компетенції державних органів. Економічні методи регулювання ефективні в умовах бездефіцитної збалансованої економіки.
Можна виділити три основних методи впливу держави на ціноутворення:
1. Фіксація цін. Держава використовує наступні основні способу фіксації цін: використання цін прейскурантів. Прейскуранти цін на товари й послуги - це офіційний збірник цін і тарифів, затверджуваний і видаваний міністерствами, відомствами, державними органами ціноутворення. Кількість цін, установлюваних за допомогою прейскурантів, може бути дуже різним: близьким до 100% в умовах твердого тотального контролю держави за рівнем цін і незначним, близьким до нуля - у випадках переважно ринкового способу ціноутворення. Звичайно регулюванню за допомогою прейскурантів ціни підприємств монополістів: електроенергія, газ, нафта, комунальні послуги, транспорт. Ціни на дану продукцію викликають мультиплікаційний ефект в економіці, тому їхня фіксація на певному рівні сприяє стабілізації всієї економічної ситуації й визначає ступінь стабільності цін у всіх інших сферах. Самим важким тут є визначення рівня, на якому повинна бути зафіксована ціна в прейскуранті. Фіксація цін на рівні вище ринкової ціни приводить до стану надлишку пропозиції на ринку, фіксація цін на рівні нижче ринкової ціни - до дефіциту.
- фіксування монопольних цін. Держава фіксує ціни підприємств, що займають домінуюче положення на ринку, що дозволяє йому вирішальним образом впливати на конкуренцію, доступ на ринок і рівень цін, що в остаточному підсумку обмежує волю дії інших учасників ринку. Вирішити питання про тім чи є дане підприємство домінуючої чи ні, допомагає антимонопольне законодавство.
- заморожування цін. Даний підхід використовується у випадку виникнення диспропорцій у цінах або кризових ситуаціях в економіці й проводиться винятково з метою стабілізації положення. Доцільним уважається застосування заморожування цін тільки в короткостроковому періоді.
2. Регулювання цін за рахунок установлення граничних рівнів цін (установлення верхнього або нижнього ліміту цін), введення фіксованих коефіцієнтів стосовно прейскурантних цін, установлення граничних надбавок, регламентація основних параметрів, що впливають на формування ціни (порядок формування витрат, максимальний розмір прибутку, розмір і структура податків), установлення максимального розміру разового підвищення цін, визначення й регулювання цін на продукцію й послуги державних підприємств.
3. Регулювання системи вільного ціноутворення за рахунок законодавчого регламентування ценообразовательной діяльності учасників ринку, обмеження несумлінної конкуренції. Даний спосіб впливу держави на процес ціноутворення полягає у введенні ряду заборон:
- заборона на демпінг - заборона на продаж товару нижче собівартості його виробництва з метою усунення конкурентів. Дана практика особливо актуальна, якщо на ринку є лідер, що прагне витиснути конкурентів з ринку або не допустити їхнього проникнення на даний ринок. Крім того, така заборона широко застосовується в практиці міжнародної торгівлі з метою запобігти проникненню на ринок агресивних імпортерів продукції, що мають низькі витрати виробництва;
- заборона на несумлінну цінову рекламу - подібна реклама створює в споживачів ілюзію зниження цін з метою залучення їхньої уваги до товару;
- заборона на вертикальне фіксування цін - заборона виробникам диктувати свої ціни посередникам, оптовій і роздрібній торгівлі.
- заборона на горизонтальне фіксування цін - заборона на угоду декількох виробників про підтримку цін на продукцію на певному рівні, у випадку, якщо сукупна частка ринку цих підприємств буде забезпечувати ним домінуюче положення на ринку. Подібне обмеження особливо актуально в умовах олигополистического ринку. Однак його легко ігнорувати, наприклад, якщо підприємства - олигополисты домовляться між собою не про єдину ціну, а про єдину методику вирахування витрат і визначення ціни на кінцеву продукцію.
В умовах розвинутого ринку основним видом цін є вільні від твердого регулювання ціни, а ціноутворення стає інструментом маркетингу. Вироблення цінової стратегії в першу чергу залежать від цілей, переслідуваних фірмою на ринку. Це, як правило, максимізація прибутку або частки на ринку, досягнення стабільного положення. У процесі ціноутворення враховуються такі фактори, як попит (закон попиту, цінова еластичність попиту, психологічне сприйняття ціни), повні й граничні витрати, ціни й можливості конкурентів, вплив інших учасників каналу руху товарів, законодавчі обмеження цін, різні характеристики товару.