25 жовтня відкрився ІІ З’їзд Рад, який за сценарієм більшовиків повинен був підтримати переворот. Але меншовики, есери та інші представники з’їзду переворот засудили, після чого у знак протесту залишили залу, а більшовики, що залишились проголосили, що “з’їзд бере владу до своїх рук”, прийняли Декрет про мир і Декрет про землю. І наприкінці роботи створили свій уряд – Раду Народних Комісарів. Законодавчим органом більшовиків став Усеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК).
Усі царські та інші органи влади були ліквідовані, а Установчі Збори, що відкрились нарешті 5 січня 1918 року біли розігнані.
У відповідь на події в Петрограді 25 жовтня (7 листопада) 1917 року Центральна Рада прийняла свій ІІІ Універсал, в якому проголосила створення Української Народної Республіки (УНР), до складу якої увійшли Київщина, Чернігівщина, Волинь, Поділля, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і Таврія без Криму. Проголошувались демократичні засади: свобода слова, друку, страйків тощо, встановлювався 8-й робочий день, право контролю робітниками підприємств, національні меншини отримували нац.автономію, скасовувалась приватна власність.
Не маючи переважної підтримки в Україні, більшовики посилюють свою активність відносно України. Вони розгорнули широку агітаційну кампанію, налаштовуючи маси населення проти “буржуазної” Ц.Р. Нарешті 3 грудня Ц.Р. отримує ультиматум Ради Народних Комісарів. В цьому документі визнавалось право УНР на самовизначення, Ц.Р. звинувачувалась в “буржуазній політиці” і невизнанні радянської влади, висувались вимоги: припинити дезорганізацію загального фронту (утворення Українського фронту); не пропускати з фронту військові частини, які направляються на Дон, Урал та інші місця; надавати допомогу більшовикам у боротьбі з контрреволюційними проявами; припинити роззброєння радянських полків на території України, повернути їм зброю. У разі неодержання позитивної відповіді на Ультиматум в 48 годин, РНК проголошувала війну Ц.Р. В цей момент,4 грудня в Києві розпочав свою роботу Всеукраїнський з’їзд Рад. Більшовики планували бути на ньому в більшості і захопити т.ч. владу мирним шляхом, розраховуючи на рішення з’їзду. Але, дізнавшись про це, Ц.Р. надіслала багато своїх представників, внаслідок чого серед 2,5 тис. учасників з’їзду більшовики складали невеличкий відсоток. Їх надії не виправдалися. З’їзд затвердив резолюцію про підтримку Ц.Р. і кваліфікував ультиматум РНК як замах проти УНР. Тоді більшовики залишили з’їзд і перебралися до Харкова, де 11-12 грудня провели свій з’їзд, що проголосив встановлення радянської влади в УНР та обрав Центральний виконавчий комітет рад України. Після відхилення Центральною Радою Ультиматуму, більшовики розпочали військовий наступ в Україні. Діями радянських військ керували М.Муравйов, В.Антонов-Овсієнко та Г.Орджонікідзе. На початку січня 1918 року розпочався наступ на Київ. Більшовики мали вирішальну перевагу в силах і засобах. В цих умовах Ц.Р. на своєму засіданні 9(22) січня IV Універсалом проголошує Україну вільною, незалежною, суверенною державою. Після цього Ц.Р. евакуюється до Житомиру, бо більшовики вже знаходяться на підступах Києва.
16 січня 1918 року в битві під Крутами, де вирішувалась доля Києва, проявився увесь трагізм ситуації, оскільки проти сил більшовиків не було кого виставити. Захисниками Києва стали кілька сотень студентів, гімназистів та юнкерів, які майже усі полягли в цій битві проти 5 тисячної армії Муравйова. Перемозі більшовиків сприяло і розпочате на заводі “Арсенал” збройне повстання київських робітників. 26 січня війська Муравйова увійшли до Києва.
2. Держава гетьмана Скоропадського.
Поразка національно-демократичних сил не була ні повною, ні остаточною. Поповнені війська Центральної Ради вели бої за Правобережну Україну, її члени перебували у безпеці і продовжував свою законотворчу роботу.
9 грудня з ініціативи більшовиків розпочалися переговори між Росією і Німеччиною у Бересті-Литовському. Ніким не визнана Україна, що на усіх картах була зображена частиною Росії, була налякана таким поворотом справ. Тоді уряд УНР звернувся до усіх воюючих і нейтральних держав із нотою, в якій заявив, що не визнає права РНК виступати від імені України і буде вести переговори з Німеччиною та її союзниками самостійно. Німеччина і союзники прихильно поставилися до такої заяви. 19 грудня до Брест-Литовська прибула делегація УНР у складі Всеволод Голубовича і ще 5-х представників. Радянську Росію на переговорах представляв Л.Троцький, Німеччину – Ріхард фон Кульман, Австро-Угорщину – граф Чернін. Були присутніми й делегації від Турції й Болгарії. 27 січня (9 лютого) між УНР і Німеччиною та її союзниками був підписаний мирний договір. Останні зобов’язувались допомогти УНР встановити контроль над усіма її територіями, а уряд УНР зі свого боку повинен був постачати до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн. пудів хліба, 2 млн. 750 тис. пудів худоби, картоплю, сало, с/г продукцію. Німеччина і Австро-Угорщина обіцяли надати Україні с/г техніку, вугілля, сіль тощо. Так і не домовившись про мир з більшовиками, німці розпочали наступ на них в Україні. Вже 2 березня Ц.Р. повернулась до Києва. А наступного дня Радянська Росія все ж таки підписала мирний договір з Німеччиною, за яким вона повинна була визнати УНР і звільнити від своїх військ Україну й Фінляндію.
Однак, Ц.Р. вже не мала колишнього авторитету у населення. Так і не змігши створити ефективний адміністративний апарат, вона починає зривати поставки до Німеччини с/г продукції, окрім того, німці, що прийшли в Україну “визволителями” швидко перетворюються на “експлуататорів” і окупантів, що викликає незадоволення в населення Ц.Р. в якій бачать “зрадницю національних інтересів”. Незадоволені Ц.Р. і колишні крупні власники. Як писав у звіті про ситуацію в Україні німецький публіцист Росс: “Повний хаос, у краю немає ніякої центральної влади, що мала би під собою якусь більш-менш точну територію”. Все це призводить до змови невдоволеної зривом поставок Німеччини з консервативними колами українського суспільства, що заснували партію “Українська Громада”, на чолі якої став Павло Скоропадський – нащадок представників старовинного аристократичного роду, генерал-лейтенант, отаман Вільного козацтва, російський дворянин, колишній флігель-ад’ютант Миколи ІІ.
24 квітня 1918 року керівники німецької адміністрації зустрілися з генералом Скоропадським і дали згоду на створення і підтримку українського уряду “сильної руки”, за що генерал обіцяв відмовитись від скликання Установчих Зборів, відновити приватну власність на землю, оплачувати перебування окупаційних військ на території України тощо.
29 квітня в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд землевласників (Хліборобський Конгрес), на який прибуло близько 8 тис. делегатів. Коли в приміщенні цирку, де проходив з’їзд з’явився Скоропадський, залунали вигуки: “Хай живе гетьман!”. З’їзд проголосив гетьманат і обрав гетьманом України П.Скоропадського, на цьому і завершився. Після цього усі делегати перейшли до Собору Св.Софії, і там владика Никодим звершив обряд помазання новообраного гетьмана на володаря України, і відслужив молебень.
У ніч на 30 квітня прибічники гетьмана захопили усі державні установи, зокрема, приміщення, де засідала Центральна Рада. Незважаючи на охорону Ц.Р. військами січових стрільців за кілька днів до цього німці арештували кількох її членів і провели обшук. Останнім рішенням Ц.Р. було прийняття 29 квітня демократичної Конституції УНР і обрання Президентом УНР Грушевського. В Конституції Україна проголошувалась суверенною демократичною парламентською державою, гарантувала широкі громадянські права й свободи, в тому числі, нацменшинам. Але було вже занадто пізно. Цікавий парадокс в тому, що відповідно Конституції Україна ставала класичною парламентською республікою і не передбачала посади Президента. Це дивне обрання на цю посаду – спроба ствердити свої позиції, але Рада вже була приречена.
Відразу після приходу до влади, Гетьман видав “Грамоту до українського народу” і “Закон про тимчасовий державний устрій України”, в яких заявив, що взяв на себе тимчасово усю повноту влади. Нова гетьманська держава отримала назву “Українська держава”, назва УНР була скасована, як і усі закони та установи Ц.Р. Однак усі службовці, окрім вищого апарату, повинні були продовжувати працювати.
Гетьман відразу приступив до формування нової влади. Він запевнив усіх в тому, що не збирається ставати самодержцем, а лише тимчасово бере на себе виконавчі й законодавчі функції. Був сформований уряд під керівництвом Ф.Лизогуба, який отримав назву Рада Міністрів. Судова система складалась з Генерального Суду (пізніше – Державного Сенату), та системи загальних і військових судів. Місцеву адміністрацію представляли старости, земські урядники.
- Аграрна політика: головним змістом аграрної політики гетьмана стало відновлення поміщицького землеволодіння;
- В соціальній політиці: збільшення робочого дня до 12 годин, заборона страйків.
- Військове будівництво: розпочалась підготовка до розбудови власної армії, яка мала складатися з 8 корпусів і відповідати кількості округів. Спеціальним універсалом відновлювалось вільне козацтво. Але окупаційна німецька влада не дозволила формування української армії;
- Культурна політика: створив умови для розвитку освіти і культури; відкрив більш ніж 150 гімназій, університети у Києві та Кам’янець-Подільському; Академію наук (24 листопада), Національний архів, державна бібліотека; у школах було введено викладання українською мовою.