Смекни!
smekni.com

Лекции по Истории Украины (стр. 34 из 35)

- Березень 1990 – ІІІ з’їзд народних депутатів СРСР обрав Горбачова Президентом, відмінена стаття 6 Конституції;

- 16 липня 1990 року прийнята Декларація про Державний суверенітет;

- Загрозу для противників реформ становило призначене на 20 серпня 1991 р. підписання нового Союзного Договору, який передбачав федеративні засади державного строю. Щоб зірвати цей політичний акт реакційні кола КПРС (Г.Янаєв, В.Павлов, В.Крючков, Д.Язов, Б.Пуго та інші) 19 серпня 1991 року зробили спробу здійснити державний переворот, створивши Державний комітет з надзвичайного стану – “ГКЧП”. В країні був введений надзвичайний стан. Члени ГКЧП направили ультиматум Л.Кравчуку про введення і використання військ в Україні у випадку спротиву їх владі. Компартія України підтримала заколотників, інші партії осудили путч. За цих умов 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР й прийняла Акт проголошення незалежності України, і одним з законів припинила діяльність КПУ. Ці рішення свідчили про крах перебудови в СРСР і розвал остаточний розвал Радянського Союзу.

3. Політичні й соціально-економічні проблеми державного будівництва.

Одночасно з проголошенням незалежності й виданням низки постанов про політичну обстановку в Україні та негайні заходи, прийняті для запобігання військового перевороту, сесією Верховної Ради було прийнято Закон про надання додаткових повноважень Голові Верховної Ради України. З0 серпня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила постанову про заборону діяльності Компартії України. У новітній історії України розпочалася доба незалежності.

Відразу після проголошення незалежності перед Україною постали нагальні проблеми державного будівництва: створення відповідних органів управління та інституцій, перехід від тоталітарного до демократичного і громадянського суспільства, від командно-адміністративної економіки до вільного ринку, забезпечення умов для розвитку всіх націй, які проживали на українських землях, досягнення міжнародного визнання, інтеграція до світового співтовариства тощо. 2 грудня 1991 р. Україну визнали Польща і Канада, 4 грудня - Литва і Латвія, 5 грудня - Росія і Болгарія, 19 грудня - Швеція, 24 грудня - Норвегія, 25 грудня - Сполучені Штати Америки. Всього протягом першого року незалежності Україну визнали понад 140 держав світу. Поряд з міжнародним визнанням в Україні проводився активний процес державного будівництва. 8 жовтня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила закон про громадянство. Право стати громадянином України одержав кожний, хто проживав на її території на час проголошення закону. 1 листопада 1991 р. було проголошено Декларацію прав національностей України, яка гарантувала всім народам та національним групам, що проживають на території України, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Головними подіями політичного життя доби незалежності також стали:

- Референдум 1 грудня 1991 р.(90% - за незалежність України). Коментарій результатів референдуму у американському тижневику “Тайм”: “Росія може існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився”. Одночасно в Україні відбулися вибори першого президента незалежної України. З шести кандидатів перемогу здобув Леонід Кравчук. 15 і 28 січня 1992 р. вищий законодавчий орган країни затвердив гімн і прапор, а 19 лютого - малий герб України. 25 червня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон про національні меншини України, в якому гарантувалися права громадянам усіх національностей на вільний розвиток національної свідомості та самовиявлення. Значно активізувалося політичне життя. Тривав процес творення політичних партій. У 1994 р. кількість зареєстрованих партій сягнула понад 30.

Однією з основних політичних тенденцій першої половини 90-х років стало протистояння уряду Верховній Раді, а Верховної Ради Президентові. Кабмін ставав своєрідним політичним громовідводом (Верховна Рада 12-го скликання протягом свого існування змінила 4 уряди – В.Масола (травень-жовтень 1990), В.Фокіна (листопад 1990-жовтень 1992), Л.Кучми (жовтень 1992 – вересень 1993), Л.Кравчука-Ю.Звягільського (вересень 1993-червень 1994). (Інші уряди очолювали: В. Масол (червень 1994 – березень 1995), Є.Марчук (березень 1995-травень 1996), П.Лазаренко (травень 1996-липень 1997), В.Пустовойтенко (з липня 1997- грудень 1999), Ющенко (з грудня 1999 - квітень 2001), Кінах (травень 2001), Янукович (з 2002 по грудень 2004), Азаров, Ю.Тимошенко (січень 2005), Єхануров (вересень 2005).)

- Президентські Вибори 1994 року. Червень 1993 –референдум з питання недовіри президенту Кравчуку і Верховній Раді. Були призначені дострокові вибори. 26 червня відбувся перший тур виборів (кандидати - Кравчук, Кучма, Лановой, Мороз, Плющ, Таланчук). У другому турі переміг Л.Кучма.

- 27 березня 1994 відбулись вибори у Верховну Раду (перевага лівих сил; голова – Мороз; прем’єр-міністр В.Масол).

- Прийняття Конституції 1996 року. 28 червня 1996 р. після тривалого і напруженого конституційного процесу вищий законодавчий орган країни прийняв Конституцію України. У січні 1997 р. розпочав роботу Конституційний суд України. Конституція має 15 розділів, визначає Україну суверенною, незалежною. Демократичною, соціальною і правовою державою.

- Вибори 1998 року до Верховної Ради. Перевага (24,7%) у компартії, Народний Рух - 9,4%, потім - блок Соціалістичної та Селянської партії, Партія зелених, “Громада” тощо.

- Президентські Вибори 1999 року. 15 претендентів, з яких у ІІ тур вийшли лідер комуністів П.Симоненко і Л.Кучма. У другому турі переміг Кучма, що набрав 56,3% голосів..

- Події 2000 року: формування парламентської більшості. До неї увійшли 237 депутатів з 11 фракцій (“Батьківщина”, “Громада”, “Відродження регіонів”, НРУ, СДПУ(о) та інші. Нове політичне об’єднання продемонструвало підтримку курсу реформ уряду, який очолив Ющенко у грудні 1999 року. Восени – загострення політичного протистояння у зв’язку з “касетним скандалом” і вбивством журналіста Гонгадзе. Студенетська акція у грудні – створення наметового містечка опозиціонерів.

- Події березня 2001 року. Стали продовженням подій грудня 2000 року. Сформувалася опозиція у складі Форуму національного порятунку (ФНП), організації “Україна без Кучми”, Громадського комітету опору “За правду!”. Однак один з лідерів опозиції В.Ющенко 13 лютого 2001 року підписав “Звернення до українського народу”, в якому говорилося про “рішучу протидію усім антидержавним силам”, що викликало у лавах опозиції справжній шок. У Вікторі Ющенко вони бачили справжнього місію, а після того, як він підписав “звернення трьох”(Кучма, Плющ, Ющенко), зрозуміли: він не збирається очолити противників Кучми. Тоді лідер організації “Щит Батьківщини” Д.Корчинський саркастично помітив: “це “трагедія нації, яка вирішила покохати бухгалтера”, а один з лідерів ФНП заявив, що опозиція програла через те, що її зрадив Віктор Ющенко. Усі вважали що тим самим Ющенко “перекреслив своє політичне майбутнє”. Події мали продовження 9 березня, в день святкування річниці з дня народження Т.Шевченка, у вигляді масових зіткнень у стін Адміністрації Президента опозиціонерів з органами правопорядку. У лавах натовпу першими йшли члени ФНП і бойовики УНА-УНСО. Але через кілька днів рух пішов на спад. Середина березня – активізація лівої комуністичної опозиції, що мала наслідком відставку Ющенка у квітні 2001 року. “В його обличчі багатьом бажалось бачити того, ким він ніколи не був, не міг і не хотів бути”, - напише потім преса. Події призвели до кризи парламентської більшості. Новим прем’єром став А.Кінах.

- Парламентські вибори 2002 року. Відбулись на основі змішаної (мажоритарно-пропорційної) системи. Більшість голосів набрали блок “Наша Україна”, КПУ, виборчий блок “За єдину Україну”, виборчий Блок Ю.Тимошенко, СПУ, СДПУ (о).

- Вибори Президента 2004 року. Відбулися вибори 31 жовтня, з 24 кандидатів у другий тур вийшли два кандидати – В.Ющенко і В.Янукович. За Ющенка проголосували 39,87%Ю за Януковича – 39,32%. 21 листопада відбувся ІІ тур виборів, за підсумками якого Центральна виборча комісія оголосила Президентом В.Януковича. Прихильники Ющенка звернулись до Верховного Суду, який скасував ці результати виборів. 26 грудня 2004 року відбулось повторне голосування ІІ туру, за підсумками якого Президентом став В.Ющенко.

Соціально-економічні проблеми

Ставши незалежною, молода Українська держава зіткнулася з серйозними економічними проблемами. Розривалися усталені економічні зв'язки, загострювалися проблеми енергопостачання. В українській індустрії, тісно пов'язаній за радянських часів із загальносоюзним військово-промисловим комплексом, відбувалося стрімке падіння обсягів виробництва. Панувала гіперінфляція. Першочерговим завданням було призначено перехід від командної до ринкової економіки, який був розпочатий ще до проголошення незалежності, що й засвідчено у “Законі про економічну самостійність України” (серпень 1990) та постанові Верховної Ради “Про проекти концепції та програми переходу УРСР до ринкової економіки”(листопад 1990).

Але свою першу модель переходу до ринку України обирала не сама. У січні 1992 року російський уряд Є.Гайдара, дотримуючись концепції “шокової терапії”, зняв державний контроль над ціноутворенням. Оскільки Україна була втягнута в ринкові перетворення за російським зразком, Кабінет Міністрів В.Фокіна зробив теж саме. Вже навесні 1992 року в Україні з’явились усі ознаки глибокої економічної депресії, аналогічної тій, що пережила світова економіка в 20-30-ті роки. Скоротився на 14,1% обсяг продукції промисловості, виробництво товарів народного споживання знизилось на 20%, продовольчих товарів – на 32%. Це спричинило відставку кабінету Фокіна восени 1992 р.

Новий уряд Кучми спробував відновити галузеве централізоване управління господарством, ввести держзамовлення на республіканському та регіональному рівнях. Паралельно йшла розбудова ринкової інфраструктури: виникнення ринків валюти, нерухомості, активізація процесів роздержавлення. Але у фінансовій сфері ситуація залишалась критичною. Інфляція змушувала постійно піднімати ціни. Новий виток інфляції спричинило подорожчання енергоносіїв та спад виробництва у 1993 році. У вересні 1993 р. Кучма пішов у відставку. З цього моменту, за рішенням Верховної Ради, всю повноту виконавчої влади було зосереджено в руках Президента України Л.Кравчука. Уряд очолив Ю.Звягільський. Йому вдалося влітку 1994 р. загальмувати динаміку інфляції, але переважно за рахунок відстрочення бюджетних виплат і величезного зростання заборгованості бюджету. Але негативні економічні тенденції лише набрали сили: майже в двічі зросли темпи спаду виробництва.