Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. З цього слідує, що позови про стягнення суми завданої здоров’ю шкоди слід пред’являти до медичної установи (або приватного підприємця, працівники котрого заподіяли шкоду, якщо такі особи працюють без створення юридичної особи), оскільки за заподіяння шкоди здоров’ю пацієнта працівником закладу охорони здоров’я при виконанні професійних обов’язків цивільно-правова відповідальність за вказану шкоду покладається саме на заклад охорони здоров’я.
Відповідно до норм ЦК України особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Стаття 1192 ЦК України вказує способи відшкодування шкоди: “присуджуючи відшкодування шкоди, суд, господарський суд або третейський суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або повністю відшкодувати заподіяні збитки”.
Якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а при вині заподіювача шкоди – і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування, якщо інше не передбачено законом, повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено (ст. 1193 ЦК України).
У разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, зумовлені ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо), - всі таким чином понесені витрати мають бути документально посвідчені квитанціями, довідками, чеками тощо (ч. 1 ст. 1195, ст. 1197 ЦК України). Якщо ж каліцтво або інше ушкодження здоров'я заподіяно організацією або громадянином, не зобов'язаними сплачувати за потерпілого внески з державного соціального страхування, ця організація або громадянин повинні відшкодувати потерпілому шкоду за правилами статей 1195-1202 ЦК України у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або призначеної йому після ушкодження його здоров'я і фактично одержуваної ним пенсії (п. 3 ст. 1195 ЦК України) [21 Савицкая; С. 49 - 77].
У разі реорганізації закладу охорони здоров’я-юридичної особи, виплата щомісячних платежів (ст. ст. 618, 1205 ЦК України), належних з неї в зв'язку з заподіянням каліцтва або іншого ушкодження здоров'я чи заподіянням смерті, покладається на його правонаступників. При ліквідації ж такої юридичної особи без правонаступника належні платежі повинні бути капіталізовані за правилами державного страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірі і строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди. В разі ліквідації закладу охорони здоров’я позови про відшкодування шкоди, заподіяної ліквідованою юридичною особою, пов'язані з ушкодженням здоров'я чи смертю громадянина, пред'являються до вищестоящої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи. Вимога ж про збільшення або зменшення розміру одержуваного потерпілим відшкодування шкоди на підставах, передбачених у ст. ст. 1204, 1208 ЦК України, пред'являється до правонаступника або до відповідних організацій, або відповідно правонаступникам юридичної особи чи організаціями, які провадять відшкодування за заподіяну шкоду [6 Гладун; С. 474].
Інколи трапляються ситуації, коли внаслідок халатності лікарів, іншого медичного персоналу під час виконання ними своїх професійних обов’язків стається занесення інфекції в організм пацієнта під час проведення хірургічної операції, переливання чи простого взяття крові для аналізу тощо, що може призвести не лише до істотного погіршення стану здоров’я пацієнта, а навіть і до летальних наслідків. В таких випадках претензії до лікарів щодо відшкодування завданої шкоди можна пред’являти, керуючись правилами ЦК України, передбаченими для відносин, що виникають при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Так, згідно п. 5 ст. 1187 ЦК України, організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення, зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. У цій нормі йдеться про особливий засіб заподіяння шкоди – про джерело підвищеної небезпеки.
Як відзначає З.С. Гладун, сучасний рівень розвитку медицини характеризується значним технічним потенціалом у цій галузі - це машини, механізми, устаткування, різні знаряддя праці, що безсумнівно покликані допомагати лікарю, попри це їх експлуатація, як свідчить досвід, пов’язана з можливістю заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян (рентгенівське устаткування, родонові ванни, кобальтові гармати, ядерні водії ритму серця, лазерні апарати, пристрої з використання ультразвуку, отруйні, наркотичні, сильнодіючі лікарські засоби, використання електричного струму). Чинне законодавство містить приблизний перелік джерел підвищеної небезпеки (організацій і громадян, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою), однак діяльність працівників закладу охорони здоров’я у ньому не згадується. Разом з цим, оскільки перелік не є вичерпним, судова практика вправі визнати певні види діяльності джерелами підвищеної небезпеки (хірургічні інструменти до таких не відносять). Однак хірургічний метод лікування не виключає небезпеки для пацієнта, разом з цим використання хірургічних інструментів здійснюється під контролем волі та свідомості лікаря. Крім цього, у цьому випадку можливе спричинення шкоди лише одній людині – пацієнту, але не оточуючим. Таким чином, медична діяльність неоднорідна і не може бути в цілому віднесена до джерел підвищеної небезпеки, хоча окремі методи (способи) лікування відповідають визначенню останніх (адже джерело підвищеної небезпеки, що вийшло з-під контролю медичного персоналу, може спричинити шкоду не лише пацієнту, а й іншим особам). Підставами відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, є власне сама шкода (доведений факт її існування), протиправність діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, причинний зв’язок між джерелом підвищеної небезпеки та шкодою, що настала. Діяльність, пов’язана з використанням засобів техніки, сама собою правомірна, проте правомірність експлуатації джерел підвищеної небезпеки не обов’язково означає правомірності заподіяння ними шкоди особі, тому заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки – завжди неправомірна дія. Відшкодування за ст. 1187 ЦК України проводиться, якщо шкода безпосередньо заподіяна джерелом підвищеної небезпеки. Якщо ж шкода заподіяна хоч і під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, але не ним, відшкодування за заподіяну шкоду за ст. 1187 ЦК України неможливе. Згідно із вказаною статтею обов’язок з відшкодування заподіяної шкоди виникає незалежно від вини заподіювача шкоди [6 Гладун; С. 476].
Необхідно окремо зупинитися й на можливості стягнення немайнової шкоди, завданої пацієнту, який звернувся за допомогою до закладу охорони здоров’я, тобто стягнення компенсації моральної шкоди. Як вбачається із ст. 1167 ЦК України, моральну (немайнову) шкоду, заподіяну громадянину діяннями іншої особи, яка порушила його законні права, відшкодовує особа, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини, крім випадку, коли шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, - в такому випадку моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала.
Як зазначено у ст. 23 ЦК України, моральна шкода в разі заподіяння шкоди здоров’ю або смерті потерпілого може полягати (саме ці критерії братимуться судом до уваги при вирішенні справи) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі, гідності, ділової репутації особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, однак, відповідно до ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Список літератури до диплому
1.1. Конституція України // ВВР України. – 1996. - № 30, ст.141.
1.2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // ВВР України. — 2003. — № 40-44, ст. 356.
1.3. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-ІІІ // ВВР України. – 2002. - № 21-22, ст.135.
3.4. Основи законодавства про охорону здоров’я: Закон України від 19.11.1992 р. № 2801- XII // ВВР України. – 1993. - № 4, ст.19.